Про нас
увійти

Анастасія Меркушина: "У кожної на обличчі було написано: готова боротися до кінця"

категорія: Зимові види | дата: 31 01 2012
Анастасія Меркушина:

30 січня Анастасія Меркушина взяла участь у змішаній естафеті на чемпіонаті Європи з біатлону у Словаччині. У підсумку наша землячка разом із партнерами посіли третє місце на п’єдесталі пошани.

— Для вас цей чемпіонат почався з тринадцятого стартового номера в спринті, який ви примудрилися зберегти і на гонку переслідування. Більш того, після фінішу останньої напроти вашого прізвища значилася все та ж цифра. А як у вас раніше складалися стосунки з цим числом?

— Чудово. Мені частенько трапляється це число на змаганнях, так що скоро, напевно, почну вважати його щасливим. Бігти під тринадцятим номером дуже навіть весело.

— А фінішувати?

— Я вважаю, що в спринті та гонці переслідування виступила непогано. Звичайно, могла і краще. Завжди можна краще, якщо ти не на першому місці. Але я все-таки роблю знижку на вік. Мені поки важко змагатися з дівчатами на чотири роки старшими.

— Новина про те, що тренери довірили вам перший етап, надихнула або, навпаки, змусила нервувати?

— Я не дуже-то люблю відкривати естафету, комфортніше себе почуваю на другому етапі. Вранці в готелі невелике хвилювання ще присутнє. Але коли вийшла на старт і наділа лижі, вже часу не було переживати. Я розуміла, що для мене головне — задати хороший темп гонці. В принципі, вважаю, що з цим завданням впоралася. Страшно було, коли на стійці потягнулася за другим запасним патроном. Знала, що треба влучити — діватися нікуди.

— А що творилося у вас в голові на останньому колі?

— Коли бігла на дистанцію, росіянку навіть не бачила. Думала, як би для початку австрійську біатлоністку дістати, яка йшла на четвертому місці. Розуміла, що потрібно показати все, що можу і допомогти команді. Вчепилася за норвежку, трималася, терпіла. І якось само собою вийшло: приходжу на фініш — а от вона і Галич. Зовсім поруч.

— Що було складніше — бігти самій або потім спостерігати, як справляються зі своїми етапами товариші по команді?

— Стояти і чекати. Я дуже боялася повторення Олімпіади в Інсбруку. Але хлопці молодці, я вже не кажу про Ірину Варвинець. Ваня Моравський не злякався на стійці і таки закрив усі мішені. Саша Дахно відмінно впорався зі своїм етапом. Загалом все правильно і красиво зробили, я дуже рада.

— А в який момент ви зрозуміли, що медаль від вас вже нікуди не втече?

— Тільки після того, як Саша Дахно відстріляв стійку. Тоді ми вже взяли лижі, гвинтівки і побігли зустрічати його на фініші.

— Ви згадали I Юнацьку Олімпіаду в Інсбруку. Четверте місце в змішаній естафеті там ви розцінили як успіх чи все-таки як невдачу?

— Скоріше, як невдачу. Йти з таким відривом і в результаті не опинитися на п'єдесталі! Адже ми могли бути у трійці. Але, мабуть, Богу було угодно, щоб так сталося.

— А де ви відчували велику відповідальність тут на чемпіонаті Європи або ж в Інсбруку?

— У Осрблі я розуміла, що призові місця поки мені не по зубах. Дівчата старші і сильніші, більше заслуговують медалей чемпіонату Європи. Тому виходила на старт досить спокійною. В Інсбруку мені було важче. Я мріяла потрапити на Олімпіаду. У результаті, опинившись там, перенервувала, забула, як правильно підходити до старту, працювати і стріляти. Все це якось само собою вийшло. Але на естафету вже налаштувалася, бо розуміла: біжу не для себе, а для всіх наших хлопців. Не вийшло, на жаль. Але нічого страшного. Це моя перша, але, вірю, не остання Олімпіада.

— Ваші батьки брали участь в Олімпійських іграх. Мама Ірина Меркушина — як спортсменки в Нагано-1998. Батько — Олег Меркушин, як тренер, а також сервісмен фірми Madshus, побував в Солт-Лейк-Сіті, Турині та Ванкувері. Які напутні слова вони вам говорили перед від'їздом в Інсбрук?

— Я, мабуть, пропустила мимо вух їх напуття: не хвилюватися. (Сміється). Все інше, начебто, вже вмію і можу. А от з хвилюванням не впоралася.

— В Інсбруку ви відсвяткували своє сімнадцятиріччя, отримавши привітання від президента Національного олімпійського комітету Сергія Бубки. Це був найбільш пам'ятний день народження у вашому житті?

— Безумовно, але пролетів він дуже швидко. Бо треба було готуватися до майбутнього старту, і всі мої думки були про майбутній гонці. Хоча здогадувалася про те, що мене чекає невелике торжество. Напередодні я втратила свої улюблені окуляри. Сергій Назарович побачив, як я плачу і навіть спробував мене підбадьорити: мовляв, не турбуйся, знайдуться. Вони і справді потім знайшлися. Але ті, що я отримала в подарунок від президента Національного олімпійського комітету, тепер вожу з собою, як пам'ять!

— Ви народилися в один день з вашою молодшою сестрою, тільки з різницею в десять років. Який подарунок везете їй, адже ви ще не бачилися після Олімпіади в Інсбруку?

— Я стільки подарунків для всіх везу, що вже й не згадаю, що саме брала для Сашеньки. Думаю, вона оцінить австрійські солодощі. А ще я не сумніваюся, що вона буде гратися з талісманом Ігор, який мені на день народження подарували в Інсбруку.

— Торік у вас була медаль на молодіжному чемпіонаті світу в Нове-Місце. Ви стали срібними призерами разом з Іриною Варвинець і Юлією Бригінець. А в якій естафеті цікавіше змагатися — класичній жіночій або змішаній, як на чемпіонаті Європи в Осрблі?

— У змішаній, звичайно, більше хвилювалася. Учасників більше, та й неможливо передбачити, як поведуть себе хлопці. З дівчатами все було більш-менш зрозуміло. Команда сильна, ми були налаштовані і сконцентровані. У кожної на обличчі було написано: готова боротися до кінця.

— А успіхи старших колег по збірній Олени Підгрушної, Валі Семеренко, Артема Прими та Сергія Семенова вам вдалося на власні очі побачити в Осрблі?

— У нас були свої тренування, а у вільний час тренери просто не випускали на траси. Тому що було в районі мінус дванадцяти. Занадто ризиковано виходити і довго стояти на вулиці при такому холоді.

— А зараз у вас які плани?

— Нарешті я їду додому до матусі і сестрички. Збір у Тисовці закінчується 10-го лютого, а 13-го ми вже їдемо на юніорський чемпіонат світу в Контіолахті.

Джерело: Спорт-Експрес

Читайте найцікавіші новини спорту у Facebook