Олена Підгрушна: "На Олімпіаді у Сочі ми можемо виступити успішно"
Олена Підгрушназавоювала на чемпіонаті світу з біатлону в Нове Место (Чехія) золото в спринті, срібло у естафеті та бронзу в гонці переслідування. Тернополянка розповіла про причини свого прориву кореспонденту Комерсант.
— З чемпіонату Світу в Нове Место ви привезли повний комплект нагород. Чи вдалося вам особисто і збірній України в цілому повністю реалізувати свій потенціал?
— Думаю, я зробила навіть більше, ніж могла сподіватися. Дуже рада, що у мене і дві особистих нагороди, і медаль в складі команди. Перед початком змагань ніхто не ставив нам певних завдань. Але, напевно, ми все-таки зробили те, що повинні були.
— А який результат ви планували для себе, відправляючись на чемпіонат?
— Я не ставила мети потрапити на конкретні місця. Просто було бажання показати все, на що я здатна на сьогоднішній день, пробігти і відстрілятися на максимумі можливостей. У спринті так і вийшло!
— На медалі спочатку розраховували?
— Якщо чесно, то в індивідуальних гонках — ні. Особливі надії були пов'язані з естафетою. В ній у нас було більше шансів опинитися в призовий трійці.
— З останніх чемпіонатів Світу збірна України привозила всього по одній-дві нагороди, а з Чехії — відразу п'ять. Завдяки чому стався цей прорив?
— Перед цим сезоном у нас багато чого змінилося. У жіночої збірної з'явився новий тренер — разом з Григорієм Шамраєм став працювати Володимир Королькевич. Зі Словенії прибув новий мастильник, потім — новий лікар. А за рахунок того, що оновилась методика тренувань і підготовки до стартів, покращилися і наші результати.
— Враховуючи те, що Володимир Королькевич спершу мав відношення до лижних гонок, чи можна припустити, що основну ставку він робив на поліпшення швидкісних даних біатлоністок? Як в цілому змінилася підготовка команди до сезону і між різними змаганнями?
— Як саме помінялися тренування, ми не розголошуємо. Проте навантаження, звичайно ж, збільшилися — як відносно роботи щодо поліпшення швидкісних якостей, так і з відпрацювання техніки. Але, звичайно, змінилися не тільки фізичні вправи. Володимир Королькевич разом з Григорієм Шамраєм внесли корективи і в стрілецьку підготовку спортсменів.
— У збірній України тренувальний процес однаковий для всіх спортсменок або Володимир Королькевич практикує індивідуальний підхід до кожної біатлоністки?
— В основному ми проробляємо однакову роботу — у нас є план, він чітко прописаний. Однак постійно тренувати всіх за одним шаблоном не виходить, та індивідуальному підходу теж є місце. Наприклад, багато що залежить від самопочуття спортсмена, хвороб. А буває, що тренер прийде на тренування, подивиться на нас і внесе якісь корективи вже в процесі. Так, відкатали ми 2 години на тренуванні, а тренер говорить: "Давайте ще на 20 хвилин продовжимо". Спочатку це здавалося мені дивним — я така людина, що повинна все знати на три дні вперед. Але Королькевич звернув увагу, що так ставитися до роботи не можна, і я повинна бути готова абсолютно до всього. Зараз я йому за це вдячна.
— Тобто ви поліпшили показники у спринтерській гонці завдяки такому індивідуальному підходу? Все-таки ваш прогрес у цій дисципліні — один з найбільш вражаючих: за останній рік ви поліпшили своє середній час на 30 секунд ...
— Напевно, справа не в цьому. Рівень всієї нашої команди підвищився. А в день, коли я виграла золото, зійшлися мої зірки, і я виявилася трохи сильнішою, ніж Віта Семеренко. А пізніше, під час мас-старту, трохи кращою була вже вона. Ми ж усі — живі люди, кожен з власним біоритмом. На результат можуть вплинути різні чинники, не тільки тренування.
— А чому, дійсно, в мас-старті ви програли Віті Семеренко, а в індивідуальній гонці — Валі Семеренко? Може, втома накопичилася?
— Так, була втома. У спринті і пресьюті я настільки виклалася, що, виходячи на індивідуальну гонку, відчувала себе змученою — з цією виснаженістю було важко боротися. А враховуючи те, що під час естафети мені теж довелося віддати всі сили на фінішному колі, до мас-старту я підійшла як вичавлений лимон. У підсумку всю гонку говорила собі: "Лише б дійти до фінішу". Я боролася, звичайно, намагалася пробігти якомога краще, але, враховуючи свій стан, підсумковим 11-м місцем залишилася задоволена.
— Чому в Нове-Мєсто жіноча збірна України виступала добре, а чоловікам похвалитися нічим? Може, українським біатлоністам не вистачає свого Королькевича?
— Це питання більше до тренерів: у чоловіків вони одні, у нас — інші. Ми бачимо тільки одне — як хлопці стараються і викладаються на тренуваннях. А чому немає результату, ми самі здивовані. Дуже сподіваємося, що рано чи пізно вони нас наздоженуть.
— Завдяки успіхам на світовій першості, а також двох срібних нагород на етапах кубка Світу ви піднялися на четверту позицію в загальному заліку. При цьому зовсім поруч ідуть німкеня Андреа Хенкель і Дарина Домрачева з Білорусії. Які цілі ви ставите на трьох, що залишилися етапах кубка?
— Як мінімум — залишитися в десятці кращих, як максимум — потрапити до трійки.
— Тобто ви вважаєте, що нав'язати боротьбу за Кришталевий глобус лідеру — норвежці Турі Бергер — вже неможливо?
— Це дійсно неможливо. У неї відрив у 300 очок (Підгрушна відстає на 298 балів), а за виграш гонки кубка Світу нараховується всього 60. Тобто виходить, що хтось із нас повинен вигравати усі гонки до кінця сезону, а Тура Бергер взагалі не стартувати.
— А як щодо боротьби за один з малих Кришталевих глобусів? Наприклад, у спринтерському заліку ви відстаєте від Бергер всього на 51 очко ...
— Теоретично це можливо. Але тільки час покаже, чи вдасться.
— Незважаючи на вашу високу позицію в загальному заліку, в кінці лютого ви відправляєтеся в Болгарію на чемпіонат Європи. Навіщо це знадобилося в такий відповідальний момент?
— Згідно з останніми даними, я туди вже не їду. Відправитися до Болгарії я повинна була тільки заради естафети — просто на сьогоднішній день з основної команди на першості континенту, згідно віковим цензом (в турнірі не беруть участь спортсменки старше 26 років), могли виступити лише Юлія Джима, Яна Бондар та я . Мене вже перевели в резервний склад збірної України на чемпіонат Європи. Але я все ще можу там опинитися — в разі хвороби або травми когось з наших дівчаток. Так що поки чекаю 25 лютого. В цей день я буду знати напевно, чи отримаю квиток до Болгарії або відправлюся на етап Кубка світу в норвезький Холменколлен.
— Один з решти етапів кубка Світу відбудеться на олімпійській трасі в Сочі. Наскільки важливий цей старт?
— Раніше я вже їздила на передолімпійському тижні в Ванкувері, а потім брала участь і в самих Іграх-2010. Я б не сказала, що тоді у мене були якісь особливі емоції у зв'язку з першим відвідуванням цього міста. У ситуації з нинішнім Сочі те ж саме — цю поїздку ми сприймаємо виключно як черговий старт. Єдине — ми знаємо, що в Сочі одна з найскладніших трас: з дуже довгими крутими підйомами, а також підступними поворотами і спусками. Цікаво буде подивитися на новий стадіон, який тільки відкрили, та й нові місця завжди привертають.
— Що потрібно зробити українським біатлоністкам, щоб на зимовій Олімпіаді в лютому 2014 року продемонструвати результати не гірше, ніж на чемпіонаті світу в Нове-Мєсто, або навіть поліпшити їх?
— Для цього на майбутній рік нам потрібно буде забути про все, окрім біатлону, і повністю присвятити себе роботі. З нинішніми тренерами і обслуговуючим персоналом нам по силам виступити в Сочі так само успішно. Але все, звичайно, буде залежати від нашого старання та вміння.
