Чим живе тернопільський футбол?
Стаття газети "Матч" у якій розповідається про останні тенденції у футболі Тернопільщини.
ПРОФФІ. Минав десятий рік, як Нива залишалась в гордій самотності суворого професійного футболу і тут доля підкинула їй конкурента. Ним став ФК Тернопіль, який раніше вважався фарм-клубом тієї ж Ниви і закінчив виступи в лізі професіоналів лише тому, що "перша команда" в сезоні 2001/2002рр. понизилась у класі, а за регламентом виступ "побратимів" в одній лізі заборонений!
"Молодший брат" змінив назву на Буревісник та продовжив виступи, але уже в чемпіонаті області представляючи Тернопільський педагогічний університет, а в 2007 році клуб став на самостійний шлях, відділившись від Ниви і одразу ж здобув звання обласного чемпіона. За цей час команда встигла назбирати чимало трофеїв як обласного (чотириразовий чемпіон, триразовий володар Кубка та Суперкубка області), так і національного та міжнародного, щоправда, студентського рівня. Зокрема, ставала чемпіоном Європи серед студентів у 2009 році. А в 2011 році ,не без допомоги депутатів Тернопільської міської ради ,клуб подав заявку в ПФЛ...
ДЕРБІ. В поточному сезоні команди вже двічі перетинались у так званій "Битві за Тернопіль", як охрестили уболівальники тернопільське дербі. Долю першого матчу вирішив єдиний результативний удар Кушки з пенальті. А ось перед матчем відповіддю "муніципали" уже виступали у ролі фаворита. По-перше, вони посідали другу сходинку в турнірці й на три пункти випереджали свого суперника, по-друге — неабияк прагнули реваншуватись перед своїми уболівальниками та довести, що не лише Нива є брендом міста й області, є ще й третє... Команда не знала «гіркоти поразки» в шести матчах поспіль! Щоправда, була й друга сторона медалі! В передматчевому інтерв’ю тренери обох команд (Василь Івегеш та Ігор Яворський) "в один голос" заявили, що саме Нива повинна боротися за підвищення у класі… А за такого розвитку подій, напевно, не важко здогадатись, що матч завершився перемогою Ниви (2:0). Не хочеться робити ніяких висновків, але як на мене, то конкуренцією "запахне" не скоро!
АМАТОРИ. Тернопільський регіон в різні роки теж мав своє численне представництво в аматорських змаганнях. В чемпіонаті приймали участь хоростківська Зоря, теребовлянська Нива, Топільче Тернопіль, двічі — Сокіл Великі Гаї та Тернопіль, а Сокіл Бережани брав участь аж в шести розіграшах. В аматорському Кубку представників було дещо більше. Дев’ять колективів спробували свої сили в цьому турнірі: Марспирт Нагірянка, Товтри Козлів, Лан Велика Березовиця, Бровар Микулинці, Сокіл-ОРІОН Великі Гаї, Нива Теребовля, Лисоня Бережани та Зоря Хоростків, а також Галич Збараж, що був представлений на турнірі двічі. Участь, це звичайно дуже добре, та як би не звитяга хоростківської Зорі в сезоні 1997/1998рр., коли команда здобула аматорський Кубок України, то й по правді, згадати було б нічого...
ОБЛАСНА ПЕРШІСТЬ. Що тут можна сказати? Процитую слова Ярослава Грися, якого нещодавно призначили головою Комітету ФФУ з розвитку футболу в регіонах: "Якщо ми сьогодні візьмемо такі економічно-потужні області, як Донецька, в якій на область виступає всього 28 команд, в Луганській — ще менше, в Запорізькій — взагалі змагаються 12 колективів, а Одеська область цьогоріч навіть не проводила чемпіонату області, то ви можете собі уявити, з їхнім то економічним потенціалом, що сьогодні робиться в нас! Але в нас команд чомусь не менше!!! А це ще раз говорить про те, що футбол на Західній Україні — це як друга релігія. Люди йдуть зранку до церкви, а після — на стадіон. Це дає нам можливість з оптимізмом дивитися на розвиток футболу в наших областях..." Насправді оптимізму мало! Адже рівень аматорського футболу в Україні настільки понизився, що це помітно "неозброєним оком"...
ПРЕЗИДЕНТ. Першого лютого у Тернополі відбулась сьома звітно-виборна конференція Тернопільської обласної Федерації футболу, на якій було обрано голову обласної організації. Її уже вчетверте очолив Володимир Мариновський, котрий віднедавна є також віце-президентом Федерації футболу України. Його, напевно, найбільшою заслугою за останні роки, є залучення до фінансування команд державних структур. Бо як усім відомо, аматорські колективи без допомоги державних структур на місцях приречені. Не без допомоги влади йому вдалося домогтися того, аби в минувшому чемпіонаті Тернопільщини брали участь команди всіх районів!
ІНФРАСТРУКТУРА. Грають команди на достатньо нормальних стадіонах, зручних як для гравців, так і для глядачів. Зокрема, непогані арени в Бережанах, Тереболі, Монастириській, Великих Гаях, Збаражі, Підгайцях, Ланівцях, Гусятині та інших населених пунктах Тернопільщини. До речі, реконструкція окремих стадіонів відбулася за особистої ініціативи голови обласної державної адміністрації Валентина Хоптяна й проводили її до двадцятого ювілею Незалежності України. Тут не можу не процитувати одне із видань Тернопільщини: "Якби не він, на початку третього десятиліття існування нашої держави переважна більшість районних стадіонів нагадувала б сумні пам’ятки отієї нещадно критикованої нині радянської епохи. Одні, як у Чорткові, були зруйновані пожежею, інші — руйнувалися б і заростали бур’янами. Така сумна доля, на жаль, очікує на всі споруди, коли за ними не стежить дбайлива рука господаря. Незалежно від того, виділяються з державного бюджету чи ні, кошти на їх утримання..."
РЕГЛАМЕНТ. Чемпіонат Тернопільської області поділений на дві зони: південну та північну. В кожній зоні виступає по дев’ять команд. Згідно з регламентом змагань, перші чотири команди в кожній із зон переходять у фінальну частину чемпіонату, де й боряться за нагороди.
МЕДАЛІ. Боротьба за три комплекти нагород чемпіонату точилася майже до заключного туру. Якщо доля чемпіонства теоретично вирішилась за два тури до завершення чемпіонату, доки бережанська команда не переграла на виїзді одного з основних претендентів на п’єдестал — ФК Копичинці, й здобула чемпіонство, то приписка "срібла" і "бронзи" продовжувалась до кінця змагань. Лише завдяки розгрому підволочиського Збруча (5:0), Копичинці здобули срібні нагороди, а от заліщицький Дністер отримав "бронзу", навіть не виходячи на футбольне поле. Річ у тім, що ФК Галич зі Збаража, для якого вже нічого не вирішувалось, не приїхав на матч останнього туру і подарував команді із Заліщик три очки. До речі, за медалі до останнього боролись також дублери "новоспечених" професіоналів — Тернопіль-ТНПУ. Та це ще не все. Дуже хочеться знову процитувати президента ТОФФ Володимира Мариновського: "В першості "пасинками" почувалися колективи з Монастириського, Підгаєцького, Чортківського, Кременецького, Борщівського районів. Їх керівники мали би задуматися, скажімо, над тим, що в Чорткові, Борщеві чи в Кременці вболівальники просто не уявляють свої команди аутсайдерами..."
КОМАНДА З БЕРЕГІВ ЗОЛОТОЇ ЛИПИ. Не можу залишити без уваги й колектив, який по праву вважається грандом аматорського футболу в області, хоча й теж переживає нелегкі часи. Ви напевно вже здогадались — це ФК Бережани, що більш відома під назвами Лисоня чи Сокіл. Так склалося, що бережанська команда аж одинадцять років не могла зійти на найвищу сходинку обласного футболу. Але в чемпіонаті, що минув гравці Бережан зробили "золотий дубль", поклавши золоті медалі першості у кришталевий Кубок області. Що ж сприяло такому піднесенню команди з берегів Золотої Липи? Ну перш за все те, що останні декілька років колектив практично не змінювався, при тому, що кістяк команди в більшості сформований з вихованців бережанського футболу, а патріотизм та честь рідного міста, як усім відомо — не порожні слова!
Серед відомих гравців — капітан команди Ігор Твардовський відомий за виступами в рогатинському Техно-Центрі, варто відзначити також колишнього гравця бурштинського Енергетика Сергія Клюшніченка. Цікавість до команди підігріває й той факт, що за Бережани виступає марокканський півзахисник Амін ель Хажлі, якого місцеві вболівальники охрестили "бережанським зятем". Адже пройшовши футбольну школу в Марокко, доля розпорядилась так, що він одружився на бережанці й живе поряд з стадіоном.
ЕПІЛОГ. Хотілося б, щоб керівники області й надалі вносили свою лепту в розвиток "гри мільйонів", адже як ми всі чудово розуміємо, що без таких людей футбол існувати просто не зможе.
