Василь Івегеш: "Мої хлопці будуть битися й боротися до останнього"
Головний тренер ФК Тернопіль розповів Football.ua про прем’єрне півріччя своєї команди в Другій лізі та плани на весняну частину змагань.
— Василю Петровичу, ваша команда уже розпочала збори чи ще знаходиться у відпустці?
— Нині команда у відпустці, але 21 числа зберемося, команда пройде диспансеризацію, а методична група на базі педуніверситету проведе діагностику, оцінить функціональні можливості кожного футболіста.
— Які плани на зимовий антракт? Команда візьме участь у якомусь зимовому турнірі, чи проводитиме збори, самотужки шукаючи спаринг-партнерів?
—– Якщо ми чуємо за певні команди Другої ліги, що та — в Іспанію їде, інша — в Анталію, то ми скажемо одне: 21 числа ми зберемося, й по 4 лютого — ми в Тернополі. Ми вивчаємо календар, синоптичні прогнози, щоби зрозуміти, що дозволить нам погода. Далі до 15 числа — знову в Тернополі. А після цього хотілося б провести збори в селі Синьків, де є хороші умови для роботи, якісні поля. Якщо в нас вийде усе заплановане — ми хотіли б домовитися про дві контрольні гри з чернівецькою Буковиною, можливо — з хмельницьким Динамо. Це буде втягувальний збір, і ми не потребуємо на ньому надто багато ігор. А вже далі — нас чекають в Закарпатській області, це мій рідний край, і там, можливо, десь підуть нам назустріч, щоб ми змогли повноцінно попрацювати. І ще можу вам сказати, що ми собі десь так запланували — до початку квітня, коли стартують друга ліга та студентська ліга, нам потрібно провести 6 контрольних ігор, але тільки з тими командами, котрі вищі рангом за нас.
— На першому етапі ваша команда зуміла вирватися на високе третє місце – і це наразі найкращий результат серед усіх цьогорічних дебютантів Другої ліги. Завдання на весняну частину турніру й на сезон загалом такі ж амбітні?
— Я вам скажу одну таку річ. Пам’ятаєте, недавно одна команда мала зніматися? А зараз вона летить на збори в Іспанію. Коли ж про нас говорити, то ще перед початком сезону навряд чи хтось у нас особливо вірив. Ми сказали нашому почесному президенту, меру міста Сергію Віталійовичу Надалу, що хочемо бачити нашу команду на 6-8 місці, він відповів — давайте шосте. Звісно, ми десь страхувалися, не мені вам говорити — що таке друга ліга і як нелегко там дебютувати аматорській команді. І так вийшло, що ми достроково виконали завдання, забезпечивши собі шосте місце. Це була домашня гра, і після неї пан Надал заходить і каже: "Хлопці, треба призові місця". І ми зараз — треті. Ви знаєте, які у нас конкуренти — команди шановані, авторитетні. І хоча ми не будемо кричати про якісь амбіції, але й записувати нас у статисти не треба. Я вам не скажу, що ми будемо боротися за перше місце, але ФК Тернопіль, хай це не прозвучить гучно, — команда Івегеша. Мої хлопці будуть битися й боротися до останнього, бо ми так їх вчимо.
— Є низка гравців вашої команди, які яскраво проявили себе у цьому сезоні серед професіоналів — мова про Богдана Семенця, Чорного, Богданова, Козелка, Данковича, Кондзьолку… Багато імен можна назвати. Скажіть, у них же, напевно, уже є певні пропозиції від інших клубів? Як збираєтеся їх утримувати?
— У них є запрошення, і ми десь розуміли, що таке може бути. І ми їх відпускаємо. У нас свої можливості й завдання, а є клуби, у яких все це на іншому рівні. Ми не проти, щоб їх забрали. Ми збираємося 21 числа, у нас буде медкомісія, збори. Уже 22 числа ми будемо знати, у кого як складеться.
— Знаю, що перед вашим клубом стоїть завдання готувати до всеукраїнського рівня місцеву молодь, працюють спецкласи, набір місцевих талантів. Є серед вашої зміни гравці, котрі можуть проявити себе у першій команді найближчим часом?
— Розкажу вам таку річ. Мені подзвонили із однієї газети й сказали, що ми зайняли перше місце не лише в західному регіоні, а й в українському футболі. Думаю, за чим саме? В чому перше місце? А виявилося — за підготовкою власних кадрів. От дивіться. ФК Тернопіль має власну школу на 70 футболістів, і з наших вихованців уже четверо грають за команди майстрів, 17 футболістів поступили у вищі навчальні заклади. І додайте, що у нас в складі серед випускників попередніх призовів є кілька зовсім юних наших вихованців — Тарабалка, Бойчук, Соколовський. Зараз у нас є перспективний футболіст Кривий, є ще кілька прізвищ, які ми скоро висвітлимо в пресі. Тобто, зміну постійно додаємо.
— Ви починали сезон із кількох поразок, а потім була феєрична перемога в Стрию. Як вдалося пережити такий тяжкий старт і вийти на пряму дорогу в турнірі?
— Ой, тут у нас було багато роботи. Почали в Черкасах — грали добре, але (0:3) програли. Ну, думаємо, попали — так попали. Ми теж же раніше працювали в лігах, знали, як треба команду підтримати в цей момент. Далі — кубок в Херсоні. Налаштувалися. Підготувалися. Перший тайм — забили гол, закінчили — (1:3) програли. О-о-о-ой… Я думаю собі: чого так? Наче ж класно граємо. Наступний матч — з Плисками. Мені кажуть мої спостерігачі: "Команда нормальна, наб’ємо їм…". Приїхали Плиски — (0:2) ми їм поступилися. А далі — Скала. Приїздимо в Стрий — а там все керівництво, вже пішли чутки, що нам кінець, вже нас нема. Я не буду вихвалювати, в який футбол ми грали. Написали, правда, що у нашої команди м’яч на землю не падав, але ж ми 2:0 виграли. Гадаю, вирішив усе наш настрій. Я казав хлопцям: "Зберіться. Ви всі їздили по різних командах на перегляди, але якщо хочете закріпитися тут — нам треба вижити". І далі пішло: в Хмельницького очки забрали, у Оболоні-2 виграли. Ми зрозуміли, що можна з усіма грати. Ми довели Україні, що в футболі бувають чудеса.
Розповім вам, чому нам було так нелегко. Ви зрозумієте нашу ситуацію. Ми грали в чемпіонаті області, атакували, забивали по 5-6 м’ячів. А тут, у Другій лізі, ми атакуємо — а нам забивають. Тому ми після стартових осічок поставили перед футболістами завдання – зміцнити оборону, вдало жалити на контратаках. У нас команда — діти. Є кілька хлопців досвідченіших, а всім іншим досвіду бракувало. І тому нам потрібно було зіграти раціональніше.
— Ви ділите газон центрального стадіону з Нивою. Чи нема проблем з його якістю через підвищене навантаження?
— Ми тренуємося на педуніверситеті, Нива — також не на головному полі. Тож навантажують його лише ігри. Наскільки ми чули, навіть ті команди, які до нас приїжджають, не скаржаться на його якість. Ми вдячні тим, хто готує наше поле.
— Знаю, що ваша команда вигравала чемпіонат Європи серед вузів, неодноразово здобувала обласні трофеї. Які ваші враження після цих турнірів від другої ліги?
— Та ми із моїм найближчим помічником — "правою рукою" Анатолієм Назаренком у лігах працювали і із чортківським Кристалом, і із заліщицьким Дністром. Тому ми прекрасно знали, що таке Друга ліга і як важко тут працювати. Але ми добре пам’ятаємо вислів великого Лобановського (я мав честь побувати у нього стажуванні у 90-х роках) — "Велосипед придуманий, нічого не зробиш. Усе інше — психологія". Ми роками готували хлопців, відправляли їх по зборах у різні-різні команди, і звідусіль їх виганяли. Навіть у команді свого міста вони були як "масовка" у певний період. А тепер такі хлопці, як Пердута, Годований, Мединський, які тоді були нікому не потрібні, знаходяться у Ворсклі, Волині, Динамо.
Я не хотів втратити нове покоління, хотів, щоб вони пробилися у великий футбол. Тому нині у нас завдання — дати дорогу місцевим вихованцям у професіональному футболі. І тепер я ще частіше пригадую, наскільки велике значення Лобановський приділяв психології. Я перед сезоном хлопців — молодих, невідомих ще — зібрав і кажу: "Щоби нас поважали, щоби з нами рахувалися — треба все своєю грою показати". І приємно було, коли після матчу у Плисках підійшов їхній тренер і сказав: "Дозвольте потиснути руки вашим хлопцям". Ми пережили такий тяжкий початок — і наскільки легше почали дихати, коли гра пішла.
Зараз готуємося до турніру ректора (з 21 числа), далі — готуємося в Іспанію, на студентські змагання, і в Польщі буде у нас турнір дитячий. Скільки роботи — що нема часу подих перевести. Але ж це і є футбол!
