Про нас
увійти

Олена Підгрушна: "Своєю перемогою ми принесли людям позитив і натхнення"

категорія: Зимові види | дата: 08 03 2014
Олена Підгрушна:

Капітан біатлонної команди тернополянка Олена Підгрушна розповіла про шлях до успіху і хворобу.

— Олено, чим займаєтеся після повернення з Олімпіади?

— Лікуюся. Спочатку у чоловіка (депутата Олексія Кайди. — Авт.) В Києві, а тепер вдома — у Тернополі. Горло мене почало боліти ще в Сочі, перед естафетою. А потім гонку пробігла — і все, оревуар. Тепер ось мучуся, організм зовсім вже вимотався. У цьому сезоні вже не буду виступати.

— Які почуття вас зараз охоплюють?

— Поки що всі почуття у мене перекрилися кашлем і нежиттю. Навіть не можу показати емоції. Вже настільки все болить кашляти… Хоча до цих пір всі навколо продовжують вітати, навіть люди на вулицях — правда, без форми не впізнають (сміється). Але в Раду довелося йти в спортивному костюмі — в Києві у мене іншого наряду не було. Журналісти, само собою, спокою не дають.

— А як ви до Верховної Ради потрапили?

— Депутати чоловікові говорили, щоб привів, та й він сам сказав, щоб не думала ухилятися. Інші дівчата розбіглися — Семеренки в Суми відразу поїхали. А я ж все одно біля чоловіка в Києві, до того ж капітан команди. І провести одну в Раду простіше, ніж чотирьох — туди ж не всіх пускають.

— У зв’язку з трагічними подіями в Україні звучали заклики до олімпійців знятися зі змагань. Як ви до них ставилися?

— Ми реагували, як, напевно, всі нормальні люди. Дуже переживали і намагалися морально підтримати рідних. А вони, в свою чергу, намагалися нам багато не розповідати про страшні подробиці в Києві, від мене чоловік все приховував. Але, звичайно, ми все одно знали правду, і ті події не могли пройти повз нас. Ми всі дуже переживали, плакали і молилися, щоб вдома відновився мир.

— Розмов про бойкот не було?

— А кому б стало легше, якби ми знялися? Думаю, що своєю перемогою ми принесли людям позитив і натхнення. Дівчатам я відразу сказала, що якщо ми не вийдемо на старт, то покажемо свою слабкість. Ми повинні були стартувати і … і виграти!

— По ТБ було видно, що у всіх вас дуже бойовий настрій.

— Ми професіонали, і кожен знає, що і як повинен робити і налаштовуватися. Звичайно, ми постаралися відкинути зайві емоції в сторону і сконцентруватися на перегонах. Особисто у мене на останньому колі був момент, коли здавалося, що сили залишають, і я думала: "Невже здамся?" Але витримала — ми повинні були перемогти, щоб порадувати українців.

— Швидкісна Тура Бергер потім говорила, що у неї не було шансів наздогнати Підгрушну…

— Навіть не знаю, звідки ті сили взялися, адже відчувала я себе не дуже.

— Вас, правда, сильно зачепили негативні вигуки російських уболівальників?

— Тоді ми всі були на емоціях, тому я відразу про це сказала. Ви ж знаєте: у сім’ї не без виродка — кілька тисяч нормальних людей, а поруч — два десятки, м’яко кажучи, невихованих. Хоча, згадуючи ті вигуки зараз, думаю, що, може, вони додали нам злості і допомогли нам перемогти.

— А що ви думали, коли Валя Семеренко зробила три промахи і залишила собі три патрони на три мішені?

— Тоді я дивилася на табло і в думках благала Валю закрити мішені, говорила "ти можеш". Допомогло.

— Після Олімпіади у спортсменів нерідко трапляється спад. У вас ще залишилися сили на залишок сезону?

— Знаєте, я вважаю, що не реалізувала себе повністю в особистих олімпійських перегонах, тому є велике бажання продовжити сезон. І довести, в тому числі самій собі, що недостатньо високі результати в Сочі були випадковістю. Однак, поки борюся з хворобою і не тренуюся, так що далі подивимося, чи зможу я поїхати на наступний етап кубка світу. Машина моя стоїть в Тернополі, а поїздом я не готова їхати.

— Яке враження в цілому залишили Ігри в Сочі?

— Хороші — і з організацією, і з погодою в основному все було в порядку. Правда, коли світило сонце і було тепло, важко було бігти — сніг ставав м’яким. У готелі і ресторані, де харчувалися, все було спокійно, навіть затишно. А найяскравіший спогад — церемонія нагородження, підняття українського прапора і звуки нашого гімну. Ці відчуття я ніколи не забуду.

— У вашому олімпійському селі багато було спортсменів?

— Тільки біатлоністи та лижники — багато знайомих облич. Можна сказати, що все нагадувало обстановку етапу кубка світу, хіба що всі жили в одному місці.

— А якось відчувалося, що все-таки ви на Олімпійських іграх?

— Більш — психологічно. Адже вся підготовка будувалася так, щоб вийти на пік форми саме до цього старту. Правда, особисто мені, схоже, це не зовсім вдалося, вже начебто навіть спад пішов. Будемо з тренерами розбиратися — чи то січнева хвороба перешкодила, чи то інші причини.

— Можливо, вплив гір?

— Чесно кажучи, я не знаю жодної людини, якій би не була потрібна акліматизація в горах. Тим більше, на висоті близько 1500 м. Хоча до цього ми провели збір у Туреччині "на висоті", її вплив у Сочі відчувався. Кожна людина по-різному проходить акліматизацію: серце швидше б’ється, задишка з’являється, голова болить або просто слабкість. Тому всі намагалися приїхати в село раніше, щоб прожити 6-7 днів на висоті.

— Ви ж теж приїхали за тиждень до старту?

— Так, але, скажімо, Віта і Валя швидше пристосувалися до нових умов і добре себе почували. А мені було дуже погано, і, можливо, не вистачило пару днів — якщо судити по спринту. Взагалі ж на цю тему люди пишуть докторські дисертації.

— Держава обіцяла за медалі призові і квартири. Після повернення з вами говорили на цю тему?

— Поки ніяких розмов не було, і ми навіть не знаємо, чи дадуть нам премію за "золото" ($ 125 тис.) кожному або одну на чотирьох. Перед минулим чемпіонатом світу мені теж багато хто чого обіцяв, а розповісти, що дали, — смішно стає. За "золото" ЧС подарувати орден, букет квітів і iPad … Думаю, у нас в місті не так багато чемпіонів світу… Житло теж ніхто не дав, ми з чоловіком живемо в будинку, який самі недавно збудували.

За матеріалами Вести

Читайте найцікавіші новини спорту у Facebook