Олена Підгрушна: невідомі сторінки біографії
"Студентка, комсомолка, спортсменка. Нарешті, вона просто красуня!". Крилата фраза з кінофільму "Кавказька полонянка" дуже навіть підходить для характеристики найтитулованішої за всю історію спортсменки Тернопільщини Олени Підгрушної. Для неї сезон, що завершився, став найвдалішим за її спортивну кар’єру, адже не кожен рік спортсмен виборює повний комплект нагород на чемпіонаті Світу. Але не одним спортом вона знана.
Журналісти Номер один відшукали першого тренера Олени Ярослава Гаяця, котрий разом із класним керівником ЗОШ №8 Любою Літинською та першим вчителем фізкультури Володимиром Лесиком розповіли про невідомі широкому загалу сторінки життя майбутньої світової чемпіонки.
— Олену Підгрушну я пам’ятаю з 3-го класу, — пригадує Володимир Лесик. — Вона була від природи фізично сильною дівчинкою. До прикладу, в 5-му класі стрибала з місця у довжину 2 метри. Уявіть собі, що навіть в 11-му класі з дівчат ніхто так далеко не стрибає. Загалом під час обов’язкових щорічних контрольних тестів (витривалість, швидкість, сила, гнучкість, спритність) Олена вигравала в усіх дівчат, а в молодших класах — і в багатьох хлопців.
— У ЗОШ №8 культивувався біатлон. До того ж свого часу я теж займався лижами, тому мені біатлон був ближчим, відповідно порекомендував тренеру Ярославу Гаяцю взяти до себе в секцію добре координовану спортивну дівчину Олену, –—зізнався Володимир Григорович.
Перший тренер Олени Підгрушної одразу зіштовхнувся з проблемою. Дівчина довго вагалася, чим займатися — музикою чи спортом?
— У 5 класі Олена була в роздумах, вона коливалася, в який напрямок направити свої здібності — в музику (фортепіано) чи спорт (біатлон), тому на початковому етапі відвідувала одразу два гуртки. Але коли почалися збори, постійні змагання, потрібно було зробити вибір. І цей вибір був на користь спорту. Що цікаво, це був особистий вибір Олени, ніхто її не підштовхував і я не особливо переконував, — розповів Ярослав Гаяць.
Так Ярослав Євстахійович чотири роки (з 5 до 9 класу) тренував Олену Підгрушну.
— Оленка все схоплювала на льоту. Швидкісно-силова робота в неї була, дай Боже кожному, до того ж вона мала світлу голову. Свою роль зіграли батьківські гени, особливо тата, який був військовим. Спершу вона в мене працювала в групі початкової підготовки. Я їй дав ствол. Перевчав її стріляти з лівої руки на праву. Загалом стрільба давалася її дуже легко. Лижну ж підготовку ми проходили в лісі. Ще тоді всі сміялися, казали на Олену "Підручна", я ж виправляв і доводив, що це Підгрушна. Чому? Неподалік 8-ї школи є великогаївський ліс, і ми в тому лісі працювали. По дорозі до лісу росла грушка, біля якої проходили на лижах. Поруч — крутий спуск, з котрим Олена завжди справлялася. Коли зими були малосніжними, то тренування проводили на замерзлих відстійниках цукрового заводу. Займалися багато і серйозно. Робота з нею приносила одне задоволення, адже працювати з Оленою було легко, бо вона була неконфліктна, спокійна, врівноважена, відповідальна дитина, — зазначив Ярослав Євстахійович. — І це давало свої результати вже на початкових етапах. Підгрушна народилася в 1987 році, але тренувалася зі старшими на рік. І давала собі раду, перемагаючи не тільки ровесниць, а й старших подруг.
— Що легше давалося майбутній чемпіонці, запитали ми у тренера?
— Перші ж лижі, на які стала Підгрушна, були мукачівської фірми "Тиса-Фішер" червоного кольору з пластику. Якщо взяти лижну підготовку, то класичну ходьбу швидше вдалося поставити, а над ковзанярським ходом довелося трішки довше попрацювати. Але і його поступово за два роки Оленка опанувала майже до автоматизму. З лижною підготовкою загалом у неї не було проблем. Натомість з функціональними можливостями були певні проблеми, бо вона перенесла хворобу (жовтуху). Хоча про неї дівчина нікому не повідомила, приховавши це, а потім переросла і все зі здоров’ям стало гаразд. Загалом не було такого, щоб вона хоча б один раз пропустила тренування (в тиждень було по 3-4 заняття — авт.). Навіть були випадки, що я десь затримувався на тренуваннях, та Олена чемно чекала. А коли була більш старшою, то жартувала, мовляв, Ярославе Євстахійовичу, з Вас штраф за запізнення, — пригадує тренер.
З 8 класу Олена Підгрушна потрапила до збірної області. Тоді вже перейшла в учбово-тренувальну групу. І перші серйозні перемоги не забарилися. Підгрушна спершу виграла першість школи, згодом — чемпіонат області, "колосовські" змагання по Україні у Ворохті, чемпіонат серед спортивних шкіл у Сумах
— Пригадую змагання з літнього біатлону в Сумах. Коли Олена виграла, то всі дивувалися, як тоді ще нікому не відома, висока та струнка молода спортсменка з Тернопілля здобула перемогу. Я ж тішився її успіхами, адже вже тоді в неї були чемпіонські задатки, — пригадує Ярослав Єстахійович.
Біатлон — це складний вид спорту, в якому потрібно поєднувати швидкісну їзду та влучну стрільбу. І якщо першу ще можна "поставити" на лісових лижних доріжках, то зі стрільбою були певні проблеми.
— Спершу стріляли із пневматичної зброї у спортивному залі, потім — у лісі, вішаючи мішені на деревах. Комплексних тренувань з лижним ходом і стрільбою не проводили, бо в нас не було для цього відповідних умов. Лише коли їздили на тренування на підгороднянську біатлонну базу, відбувалися комплексні тренування. Там же вперше довелося Олені стріляти зі справжніх біатлонівських гвинтівок, — зауважує тренер.
Володимир Лесик пригадує один дуже важливий і суттєвий нюанс у характері Підгрушної: "До неї складно доходило пояснення тренерів. Вона була впевнена, що права, до певного часу. І лише коли на 100% пересвідчувалась, що настанови тренерів дають результати, схоплювала і доводила вправи до автоматизму".
Навчалася Олена Підгрушна дуже добре, була відмінницею. Могла закінчити школу з золотою медаллю, якби довчилася до 11 класу. Натомість вона вирішила поступити у педліцей, хоча цей вибір на початках не схвалювали її батьки.
— Батьки не дуже хотіли, щоб Оленка йшла навчатися в педліцей. Всі діти в родині Підгрушних (старша сестра і молодший брат) мають технічний склад розуму, тому, як мені здається, батьки готували й Олену до навчання в одному з технічних навчальних закладів, щоб вона мала спеціальність, професію. Бо завжди вважалося, що спорт – це не професія. Її вибір поступати у педагогічно-спортивний ліцей був доволі болючий. Вона ділилася зі мною, мовляв, батьки її не розуміють. Дитина вагалася, була на роздоріжжі, але все ж таки переважив спорт, — пригадує класний керівник Люба Літинська.
Не лише одним спортом переймалася юна Олена Підгрушна.
— Вперше з Оленкою я познайомилася несподівано. Я ще вагалася, який клас із двох мені брати як класному керівнику. Вибір для себе зробила несподівано (у серпні перед новим навчальним роком). Я приходжу на роботу, а мене під кабінетом чекає дівчинка. Тоді я не знала, що це була саме Олена Підгрушна. Вона не знала, в якому буде класі, і запитала мене тихеньким голосом: "Може, Ви будете нашим класним керівником? Я прийшла вам чимось допомогти у класі". Це були мої перші враження від Оленки. Загалом же серед усіх учнів класу вона математику знала найкраще, — пригадує Люба Миколаївна. — Якщо ж брати у комплексі, то Олена полюбляла точні науки, натомість недолюблювала гуманітарні.
Хоча Підгрушна багато їздила на збори та змагання, але "хвостів" не мала.
— Я, звичайно, допомагала Оленці, піклувалася нею. Інколи йшла на поступки, але це було в окремих випадках, — зізнається класний керівник.
Як додав Ярослав Гаяць, Олена навіть на збори брала з собою підручники та конспекти, щоб не відставати зі шкільних предметів… Не помічав тренер, щоб Олена відволікалася на хлопців: "Поки вона в мене тренувалася, цього не бачив. Вона повністю віддавалася спорту. А якщо щось і було, то про це ніхто не знав".
Окрім доброго навчання та хороших спортивних здобутків, молода Олена Підгрушна була різнобічною дівчиною.
— Оленка дуже працьовита, за що б не бралася, усе доводила до кінця. Наполегливість вирізняла її серед усіх дітей класу. Вона була старостою класу. Допомагала мені, могла поставити на місце як дівчат, так і хлопців. А ще Оленка співала у шкільному хорі, грала різноманітні ролі в театральних сценках… Загалом люди, які пишуть лівою рукою (Підгрушна і до нині є лівшею — авт.), мають особливі таланти, тільки їх потрібно розгледіти! — переконана класний керівник Підгрушної.
І сьогодні Олена Підгрушна не забуває про рідну школу, а тому, коли є змога, завжди навідується до своїх перших вчителів та тренерів. І приходить не з порожніми руками.
— Наша Оленка постійно приїздить, ніколи не забуває про нашу школу. Скажімо, останнього разу в кабінеті вчителів фізкультури сказала: "Євстахійовичу, так хочу тих шкільних пиріжків з капустою та картоплею!". А після перемоги минулого року на чемпіонаті Європи вона подарувала для школи дві пари лиж, палок, кріплення і дві пари черевик загальною вартістю десь півтори тисячі євро. Це все був її власний "бойовий" інвентар, в якому вона перемагала на "Європі". Сподіваємося, що щось школа отримає і цього надзвичайного в її кар’єрі року, — каже Ярослав Гаяць.
А між тим, в Олени Підгрушної і її перших вчителів та тренерів є домовленість, яку спортсменка не порушила ще жодного разу: коли вона стоїть на подіумі, то обов'язково рукою їх вітає. Сподіваємось, Підгрушна і надалі тішитиме своїх наставників та усіх любителів спорту Тернопілля…
