Олена Підгрушна: "Перед гонкою до мене підійшли хлопці і сказали: "Тернопіль з тобою!"
Капітан збірної України Олена Підгрушна проводить кращий сезон в кар'єрі і по праву претендує на звання головного відкриття.
— Олено, ви сьогодні задоволені другим місцем або засмучені, що втратили перемогу?
— Звичайно, я більше задоволена, ніж засмучена. Мені було важливо добре відстріляти, щоб витримати високий темп, в якому сьогодні бігли дівчата. Друге місце — дуже гідний результат, тому я нітрохи не засмучена, що не виграла.
— Гонки переслідування поступово стають для вас найбільш успішними. Чим вони особливі?
— Складно сказати. Мабуть, відчуття суперника допомагає мені налаштуватися. Я в гонках переслідування найкраще стріляю. Сьогодні думала, що ні в якому разі не можна повторити ту ж помилку, що в Оберхофі, коли в переслідуванні, отримавши три "нулі", я зробила три промахи на останньому рубежі. Добре, сьогодні я зібралася з думками і зробила один промах замість трьох.
— Ви — капітан збірної України, а з нового року і її лідер. У чому вам бачаться капітанські функції?
— У будь-якій команді повинен бути капітан. Якщо потрібно вирішити якісь питання, дівчата підходять до мене, і ми разом вирішуємо, як це зробити. Але особливих привілеїв у мене немає. Всі ми рівні, маємо однакові права і потрапляємо в команду за спортивним принципом.
— Що допомогло вам досягти такого прогресу в новому році?
— Штаб нашої команди став сильнішим. У нас з'явився новий тренер — Володимир Борисович Королькевич, новий сервісмени і новий лікар. Крім того, не пройшла безслідно робота, яку ми робили протягом останніх років. Напевно, поступово прийшла пора показувати високі результати.
— Торік ви стали багаторазовою чемпіонкою Європи. Може бути, саме ці перемоги додали впевненість у собі? Чи цікавий цей турнір для вас в цьому році?
— Звичайно, інтерес до таких змагань завжди є, тим більше я близька до лідерства за кількістю золотих медалей на цьому турнірі. Але перш за все мені б хотілося успішно виступити на чемпіонаті Світу. Проблема в тому, що чемпіонат Європи пройде на висоті в Банско, а я не знаю, як буду тоді готова. Саме за підсумками чемпіонату Світу тренери приймуть рішення про виступ того чи іншого спортсмена на чемпіонаті Європи. Якщо мене туди відправлять, буду боротися за найвищі місця.
— Ви народилися в Польщі. Як опинилися на Україні і як потрапили в біатлон?
— Тато був військовим і в той час служив у Польщі. Після розпаду Радянського Союзу ми повернулися на Україну, і з чотирьох років я живу там. У біатлон потрапила випадково, коли побачила по телевізору перемогу Олени Зубрилової. Випробувала таку гордість за свою країну і подумала: який гарний вид спорту, який цікавий! Невже наші українці можуть тут досягти таких висот? Це настільки вразило, що я записалася в шкільну секцію біатлону. З тих пір в спорті, вже 15 років.
— З якого моменту ви зрозуміли, що займаєтеся біатлоном професійно?
— Коли завоювала свою першу серйозну медаль у Швейцарії на Європейському зимовому юнацькому олімпійському фестивалі. Це перша і єдина нагорода в історії українського біатлону на цих змаганнях. Тоді я виграла бронзу в спринті, а незабаром ми і в естафеті взяли бронзу.
— Що сталося з гвинтівкою в грудні?
— Мені поміняли запчастину, і в той же момент полетіла інша. Я відчула поломку під час пристрілювання перед переслідуванням. З кожною обоймою гвинтівка працювала все гірше і гірше. Як мені потім пояснили майстри, ще пара обойм — і я не змогла б закінчити стрільбу. Мені тоді довелося пристосовуватися під гвинтівку, під хід несправного затвора, аж до того що доводилося по-іншому ставити руку. У ту ж ніч, як виявилася проблема, ми відправили ствол на завод "Аншютц", де його швидко відремонтували, а на наступний ранок в естафеті в мене вже не було проблем.
— Для української команди естафета — завжди особлива гонка. У той же час особисті медалі цінуються, як правило, вище. Які успіхи вам дорожчі?
— У цьому році наша командна перемога — особистий успіх кожної з нас. Щоб вигризти цю перемогу, нам усім довелося викластися по максимуму. Тому не можу особисту перемогу вважати дорожче естафетної або навпаки. У будь-якому випадку це досягнення, і навіть мої особисті досягнення — це досягнення всієї команди, тому що ми разом працюємо і допомагаємо один одному.
— Ви змогли б, як Валя Семеренко, вийти на старт з температурою?
— Виходила в минулому році. Тренери ще тоді сказали: "Ти з температурою пробіжиш краще, ніж хтось без температури. Тобі заміни немає". Згодом це позначилося на інших гонках, але що зробиш, якщо у нас немає хорошої лавки запасних. Зараз, звичайно, ми намагаємося дорожити здоров'ям на що проходять стартах.
— У Хохфільцені вас особисто привітав президент Федерації біатлону України Володимир Бринзак. Наскільки він вникає в справи української збірної?
— Напевно, наш президент ближче всіх у світі до своєї команди. Володимир Михайлович знає абсолютно всі наші проблеми, аж до того, де у кого п'ятка чухається. Він дуже пристрасний любитель біатлону і часто повторює: "Не можете сказати про свою проблему тренерам, скажіть мені!" Чудовий психолог, здатний індивідуально знайти підхід до будь спортсменці. Біатлон на Україні довгі роки тримається і розвивається тільки завдяки йому.
— Ви відчуваєте, що з кожним роком все більше українських уболівальників їздить на етапи і підтримує вас?
— У цьому році наші вболівальники є на кожному етапі. Деяких ми знаємо в обличчя. Сьогодні перед гонкою до мене підійшли хлопці і сказали: "Тернопіль з тобою!" Де б ми ще зустрілися з ними, як не в Італії. Я дуже вдячна ентузіастам, які виїжджають за свій рахунок і намагаються нам допомогти. Відчувається, що у нас в країні біатлон набирає популярність. Зростають рейтинги трансляцій на національному телебаченні. Діти йдуть у спортивні школи та цікавляться саме біатлоном. Звичайно, це не може нас не радувати.
— Ви добре говорите по-російськи, а думаєте російською або українською?
— На українській. Це моя рідна мова.
Джерело: Чемпионат.com
