Світлана Крикончук: "Вдалося красиво завершити кар’єру"
Тернопільська біатлоністка Світлана Крикончук стала дворазовою чемпіонкою Європи у Словаччині. Далі наша землячка бігати не буде, адже завершує спортивну кар’єру.
— Світлано, розкажіть, як пройшла гонка переслідування? Як оціните свою стрільбу, біг та інші компоненти?
— Гонка пройшла в цілому добре, я настроювалась тільки на перемогу! Трохи не справилась зі стрільбою на останньому рубежі, але це не завадило мені виграти. Додам, що було дуже спекотно і бігти було важко. Але я впоралася з цим.
— Чи, як і у спринті, відчували підтримку мами (Мати Світлани померла декілька днів тому)? Як це проявлялося, в яких моментах це відчувалось?
— Я відчувала підтримку мами всю гонку — і коли стріляла, і коли бігла. Мені стало важко на останньому колі і я попросила її дати мені сили виграти.
— Можливо, мама цими перемогами підказує вам не завершувати кар’єру, про що ви недавно оголосили?
— Ні, я бігати вже не буду! Мама хотіла, щоб я влаштувала своє особисте життя. А я хотіла спочатку красиво завершити кар’єру. От все так і получається.
— Що може заставити вас змінити своє рішення і продовжувати кар’єру? Адже 27 років — далеко не критичний вік.
— Я навіть не знаю, що має таке відбутися, щоб я захотіла дальше продовжувати бігати.
— Після такої трагедії, як вам вдалося так швидко зібратись і показати свою найкращу майстерність?
— Чесно кажучи мені допомогло зібратися те, що я дуже сильно хотіла виграти "золото". І я знала, що мама від мене цього дуже чекала і завжди розстроювалась, коли в мене щось не виходило. І я сказала сама собі, що привезу "золото"! Я знаю, мама його вже побачила і порадувалась за мене.
— Хто перший привітав вас з цими перемогами? Кому їх присвячуєте?
— Звичайно, що першими мене привітали тренери і друзі по команді. Потім на телефон почали приходити смс-ки і в Інтернеті дуже багато людей привітало. Я присвячую ці перемоги своїй мамі!
— Які відчуття були, стоячи на найвищій сходинці п’єдесталу і слухаючи Гімн України? Про що думали? Чи накотилися сльози на очі?
— Відчуття були найприємніші. І в думках була мама, думала про неї і сльози звичайно накотилися. Але я старалася триматися, не плакати.
Джерело: Галичина спортивна
