Тарас Кабанов: "Нам до снаги поборотися з Десною за перше місце"

Чемпіонат у Другій лізі тернопільська Нива, яка ще минулого сезону ледве зводила кінці з кінцями, цьогоріч завершила на другому місці. При цьому команда Ігоря Яворського демонструє добротний рівень футболу і має шанси вийти до першої ліги. Окрім цього тернополяни вдало виступали й у Кубку України, поступившись лише в 1/8 Севастополю.

"Галичина спортивна" поспілкувалася з одним із найдосвідченіших гравців Ниви (одного разу навіть одягав футболку національної збірної України — товариський матч із Лівією) Тарасом Кабановим.

— Тарасе, після свого партнера по команді Сергія Кушки, в якого сім голів ти став другим бомбардиром команди з п’ятьма голами. Щоправда, Кушка забив два з пенальті, а ти один. Як загалом оціниш свою гру?

— Звісно, що міг забити й більше голів, адже практично в кожній грі були хороші гольові моменти. Щоправда, прийшов у Ниву вже коли йшов п’ятий тур та й ще й після невеличкої перерви два-три тижні, самостійно займався, а це — далося взнаки. Поки набрав форму, поки познайомився з командою. Ще раз повторюся, що міг набагато більше забити, але деколи не таланило, деколи, особливо в останніх матчах свою роль відіграли важкі поля, коли доводилося грати майже в болоті. Тому хотілося би більше. Можу поставити собі четвірку з мінусом.

— Один із своїх голів ти забив з "точки". Чи часто доводилося тобі пробивати з пенальті?

— Та ні, пенальті б’ю не часто. Це, взагалі, перше моє пенальті у моїй професійній кар’єрі, коли я пробив в ігровий час. А так доводилося тільки бити післяматчеві пенальті.

— Тобто у Ниви немає штатного пенальтиста?

— Ні немає. Ми б’ємо до промаху. То Сергій Кушка бив, потім Юра Войтович, здається, а потім вже я бив пенальті з гри і забив.

— Відставання Ниви 10 очок від Десни. За фінальну пульку його можливо нівелювати?

— Звичайно, що неможливого нічого немає. Щоправда, це буде зробити важко, бо Десна дуже добре укомплектована команда, яка вже не один рік грає одним і тим же складом. Тому, навіть, якщо Десну двічі переможемо, то все рівно буде важко відіграти це відставання. Однак, будемо старатися. Наше завдання — перемагати.

— Головний тренер Ниви Ігор Яворський, у минулому форвард, привив команді гостроатакувальний стиль. Тобі, як форварду, мабуть, це до душі?

— Так, мені, як нападнику завжди подобається, коли більший акцент робиться на атаку. Чим більше команда грає в атакувальний футбол і чим більше створює моментів, тим більша можливість забити гол. Мабуть, тому кожному нападнику приємно, коли команда створює за матч п’ять-шість гольових моментів…

— Друге місце Ниви закономірне?

— Думаю, що можна було й краще. Ці три поразки на початку сезону вибили команду з колії, а потім Нива 10 турів, здається, не програвала. Потім була прикра, навіть, незрозуміла поразка в Южному. Після тих трьох поразок на старті, я зіграв 15 ігор, коли прийшов у команду з Антонюком, Швецем. У підсумку ми тільки оцю одну гру в Южному програли і в Кубку України Севастополю. Тому, думаю, що друге місце зараз закономірне для Ниви. Та й, взагалі, нам до снаги поборотися з Десною за перше місце.

— У Ниву ти перейшов із білоруської Бєлшини. А який рівень білоруського чемпіонату порівняно з українським?

— Білоруський чемпіонат більш рівний, за винятком, можливо, БАТЕ. Хоча теж ті ігри з БАТЕ, які ми грали, то боролися з ними. Команда, яка йде на останньому місці може перемогти другу команду турнірної таблиці. Білоруський чемпіонат трішки вищий від нашої першої ліги, але нижчий від прем’єр-ліги.

— А білоруського гранда БАТЕ, з якою із четвірки українських команд — Шахтар, Дніпро, Динамо та Металіст можна порівняти?

— Важко її порівнювати з українськими. БАТЕ у Лізі чемпіонів довів, що є непростою командою обігравши вдома Баварію, обігравши Лілль. У цій команді більше прививається ігровий комбінаційний футбол. На Металіст БАТЕ не схоже, бо, на відміну харківської команди, з технічних гравців у білорусів лише один Бресан. Напевно, все-таки стиль гри БАТЕ можна порівняти з дніпропетровським Дніпром.

— Ти родом з Луцька, але свою кар’єру гравця розпочинав у львівських Карпатах. Окрім них ти пограв у багатьох українських командах. А який клуб вважаєш для себе рідним?

— Напевно той, де провів більше часу. Рідною командою вважаю Карпати, в яких все-таки виріс і став відомим футболістом. Саме з них далі пішла моя кар’єра. Тому, мабуть, Карпати. Хоча дуже гарних півтора роки провів у складі Олександрії, в якій тоді підібрався чудовий колектив. Ті роки проведені в Олександрії завжди згадую з радістю. З багатьма партнерами з Олександрії підтримую зв’язок та спілкуюся. Тому, мабуть, після Карпат Олександрія є тією командою про який приємний спогад.

— Тоді тренером Олександрії був екс-карпатівець Володимир Шаран…

— Так. До речі, з ним ми, навіть, ще разом грали в львівських Карпатах, як гравці. Він дуже прекрасна людина. Богданович більшу ставку, як тренер завжди робив на комбінаційний футбол. Ще коли з ним грали в Карпатах, він був дуже технічним та думаючим футболістом на полі. Це ж він робив і як тренер. Завжди прививав не просто бити м’яч аби-куди, а намагався привити нам комбінаційний футбол.

— Коли Володимира Шарана запросили в Карпати на посаду тренера, з Олександрії він взяв із собою Павда Ксьонза. А до тебе з його боку запрошення в Карпати надходили?

— Ні, конкретних дзвінків до мене з цього приводу не було. Були передмови, але до конкретики справа не доходила. Гадаю, що не лише тренер у цьому питанні вирішує, а все ж таки й президент клубу. Тому конкретних пропозицій не було.

— За Волинь ти зіграв лише три матчі. Чи не хотів зараз би повернутися у цю команду?

— Справді, за Волинь у 2009-му зіграв лише три матчі. Зараз, гадаю, вже пізно повернутися, бо через місяць мені виповниться 32 роки, а в команди Прем’єр-ліги набирать все-таки більш молодих гравців. Тим паче, зараз виступаю у Другій лізі. Тому не у цій ситуації. Звісно, що хотілося б пограти за Волинь, та й у Прем’єр-лізі, але гадаю — це нереально.

— А за кого зараз уболіваєш із українських прем’єр-лігових команд?

— Звісно, що переживаю за Карпати, в яких у мене є друзі, той же Павло Ксьонз. А так, зараз мені подобається гра Дніпра. Симпатизую цій команді. Переживаю за них і хочеться мені, щоб вони потрапили в Лігу чемпіонів.

— Які матчі Ниви найбільше запам’яталися?

— Кубкові ігри подарували багато емоцій. Тим паче, що ми грали дві гри проти команд із Першої ліги. Знаєте, коли ніхто не надіється і думає, що ми програємо командам із вищих ліг, той легше. У таких моментах піднімається азарт і емоції стають більшими. Тому виокремлюю матчі на кубок України з кіровоградською Зіркою, коли ми перемогли у серії післяматчевих пенальті, а також матч в Кременчуці з Кременем. Окрім кубкових ігор мені сподобалася домашня гра чемпіонату з чернігівською Десною, яка була напруженою і ми не мали права програвати…

— Ти не згадав про тернопільське дербі з Тернополем і про матчі зі стрийською Скалою…

— Матчі з Тернополем для нас принципові і, мабуть, стоять "особняком". І нас і, знаю, що їх налаштовують потужно перед грою. Ці матчі принципові і стоять вище від усіх. Хоча по самій грі, мені, здається,  у двох переможних матчах ми чисто їх перегравали. А щодо Скали, то у першій грі ця команда дуже сподобалася у другому таймі порівнюючи з першим, коли ми їх перегравали. Здавалося, що різниця буде ледь не втри-чотири м’ячі… Однак, у другому таймі тієї гри все змінилося і ми "відскочили", як кажуть, і добре, що матч завершився унічию. А у другому колі Скалу, мабуть, підкосили якісь фінансові негаразди. Мабуть, вони були вже перед відпусткою і не цілком налаштовані на нас. Тому у першій грі проти нас, особливо у другому таймі Скала мені більше сподобалася. Це — хороша молода, швидка команда, з хорошими футболістами. Якщо б їм збільшити фінансування та ще додати декілька хороших гравців, то вони могли б спокійно боротися за вихід у Першу лігу.

— У цьому сезоні перед Нивою завдання виходу в Першу лігу стоїть?

— Звісно, що стоїть тільки одне завдання — вийти у Першу лігу. Інших завдань немає.

— Попереду новорічно-різдв’яні свята…

— Зазвичай Новий рік святкуємо у Львові сім’ями. У нас є футбольна компанія — Андрій Тлумак, Микола Іщенко, Сергій Пшеничних, Юра Паньків. Минулого року виїжджали у гори з дітьми. А цей рік, залишимося удома все-таки, адже влітку народилося у мене в сім’ї двоє дівчаток-близняток. Саме однією з причин того, що поїхав із Білорусії з Бєлшини в Україну та, що необхідно бути поближче до сім’ї, адже троє дітей. Дружині одній важко. А тут варіант із Нивою. Тернопіль від Луцька недалеко, усього 150 км, усе-таки Україна. Тому усі новорічні та різдвяні свята буду зустрічати удома з сім’єю та родиною. Нікуди не вдасться, на жаль, виїхати, хоча б хотілося зустрітися з цими хлопцями, з якими разом колись грали. Їх, на жаль, бачиш раз в півроку, або ж раз в рік.

— Багато екс-гравців Карпат працюють у структурі команди по завершенню футбольної кар’єри гравців. Зокрема, і згадуваний тобою Андрій Тлумак, а також Брій Беньо, Олександр Чижевський… У майбутньому по завершенні кар’єри гравця не плануєш стати на тренерську стезю? 

— Поки що надмірного бажання немає, не задумувався ще над цим. А прийде трохи часу, стану старшим, і тоді, можливо, воно й з’явиться.

• 15.12.2012 У січні Олег Ящук змінить клуб
• 15.12.2012 Ниві потрібні 3-4 кваліфіковані футболісти