Олена Підгрушна: "Сьогодні, на жаль, чергова гонка, яка не склалася"
Олена Підгрушна прокоментувала естафетну гонку, де жіноча збірна України посіла 8-му місце.
Звичайно, важко наздоганяти: починаєш ризикувати, спішити... Звичайно, хотілося б бути вище. Очікування вболівальників на мене особисто не тиснуть - скоріше, я сама на себе більше тисну. Розумію ту відповідальність, яка є на нас на сьогоднішній день. І в кожній гонці ми викладаємось на максимум, викладаємось, хоча виходить поки не все. Є помилки, і ми над ними працюємо, але жодна з нас не виходить на гонку халатно, працює і робить максимум. Сьогодні, на жаль, чергова гонка, яка не склалася, але сто процентів - буде свято й на нашій вулиці: я вірю в себе, в нашу команду і в Україну.
Проблем під час стрільби сьогодні не було. Вийшло сонце, змінився вітер - я робила на це поправку, і оскільки на лежці закрила всі мішені, то зробила все правильно. Єдине - що я підходила на стрільбище з Веронікою Вітковою, і вона дуже сильно збавила темп. На перших двох колах Віткова була трішки сильнішою за мене. В мене трішки краще працювали лижі, тому на спусках я її накатувала, на підйомах вона мене обходила. І саме в такому контакті ми підійшли на стійку - це мене і збило. І оскільки вона йшла переді мною, то я розпочала стрільбу не в своєму режимі. І цей перший постріл, який пішов мимо - через те, що трішки поспішила, а вже потім дострілювала напевне.
І коли вона кинулася на фініш, я подумала, що, напевне так само боротиметься за очки, за результат. І що мені буде складно. Але все рівно намагалась потриматись за нею і австріячкою. Потім десь на середині кола побачила, що починаю наздоганяти і відчула, що навіть можу обігнати. Плюс тренер підказав, що австрійка уповільнилась на колі, і що в мене є шанс. І коли почала реально наближатись, в мене немов торпеда увімкнулась на підйомі: я їх об’їхала і подумала - як же тепер до фінішу швидше добігти? Тому що сил вже лишалось мало. Але я рада, що вдалось це зробити, тому що кожен такий фініш - це тренування на майбутнє, на той самий чемпіонат світу. Фініші ніколи просто так не беруться - їх також потрібно відпрацьовувати.
Вболівальникам хочу сказати, що ми прекрасно розуміємо біль кожного. Але ніхто не знає, як переживаємо ми і тренери. І як переживають наші батьки, читаючи різкі критичні коментарі. Деколи телефонуєш додому, а там вже передінфарктний стан. Тому хочеться сказати всім, хто не стримує себе в висловлюваннях, нехай хоча б наших батьків побережуть.
Джерело: biathlon.com.ua
