Олена Підгрушна: "В Україні біатлоністам ніде повноцінно тренуватися"

Нещодавно одна з олімпійських чемпіонок-2014 в естафеті Олена Підгрушна, яка після успішного сезону рік пропрацювала заступником міністра спорту, вирішила повернутися в біатлон.

— Рішення повернутися в спорт зріло поступово. Прийшла весна (сміється), почала більше думати про майбутнє і ось визначилася. Насправді, ідучи з біатлону рік тому, я не говорила, що зав'язую назавжди, так що моє рішення — очікуване. Крім того, за цей рік у мене не вийшло піти в декрет, так що я вирішила: треба повертатися зараз або ніколи.

— Коли дивилися біатлонні трансляції по телевізору, відчували, що тягне на лижню?

— Звичайно, якби цієї тяги не було, то змушувати себе знову одягати форму я б не стала. А коли сказала чоловікові, що хочу повернутися, він був до цього готовий і спокійно сказав: "Я давно чекав від тебе цих слів". Видно, відчував, що я ще не набігалася.

— Побоювань перед поверненням у вас немає?

— Ні, ніякого страху я не відчуваю. Чому він повинен у мене бути?

— Ви плануєте виступати як мінімум до Олімпійських ігор 2018 року або подивитесь, як пройде найближчий сезон?

— Так, уже витають думки про Пхенчхане-2018, є бажання побігати ще роки три. Але, звичайно, все буде залежати від здоров'я і результатів.

— З колишніми партнерами по збірній говорили про своє повернення?

— Поки я працювала в міністерстві і думала про майбутнє, їм було не до мене — дівчата щосили бігали на стартах за кордоном. Коли ж я прийняла рішення, ми змогли зустрітися лише днями — на нагородженні кращих спортсменів в НОК України. А час нормально поговорити випало тільки на церемонії "Герої спортивного року".

До того ж у дівчат свої проблеми, я їх розумію: відпочити після тривалого сезону, відключитися від спорту і провести час з родинами. Так що про моє повернення вони подумають пізніше (посміхається). А президент ФБУ Володимир Бринзак, коли бачилися, нагадував, що в збірній мене чекають, та й тренер Григорій Шамрай говорив, що місце в команді для мене завжди є.

— До слова, як вам подібні церемонії, коли спортсмени постають у вечірніх нарядах?

— Ну, ви запитали! Якій жінці не подобається одягати вечірні сукні, ходити по червоній доріжці, та ще й отримувати нагороди? Дуже приємно поспілкуватися з колегами у неформальній обстановці, коли думки не сконцентровані на спорті.

— Коли почнете готуватися до виходу на лижню?

— Збори у нас стартують в середині-кінці травня. Спершу — стрілецька підготовка, далі — лижоролерна.

— А під час роботи в міністерстві ви підтримували фізичну форму?

— Підтримувала. Але як — не скажу (посміхається), і не питайте.

— Які враження залишила робота в міністерстві?

— Було досить цікаво, хоча, звичайно, робота складна і відповідальна. Я аніскільки не жалкую, що пішла на цей крок, і у мене склалися прекрасні стосунки з людьми в міністерстві.

— А чим саме ви займалися в профільному відомстві?

— Мені довірили курирувати неолімпійські види спорту (а їх — 109), масовий спорт, ветеранів. Багато "не олімпійців" мене просто вражали своїм фанатизмом і відданістю спорту, незважаючи на мале фінансування або навіть його відсутність. А в цілому, вважаю, що вдалося зробити досить багато.

— Коли стали заступник міністра, ставлення до вас у спортсменів змінилося?

— Юля Джима почала мене називати Оленою Михайлівною (сміється). Та й інші подружки жартували. Ну, а в цілому мало що змінилося, все-таки всі ми люди спорту і добре один одного розуміємо.

— Напевно, ви відчули, як ситуація в країні відбивається на спорті?

— Конкретно, в зимових видах і тих, які прив'язані до виїздів за кордон, дуже багато проблем з курсами валют. Сама побачила, скільки тренерам і менеджерам доводиться пробігати з різними папірцями, стверджуючи плани зборів і т. п. Щоб розрулити такі питання — потрібно мати талант. А все це поміняти — не так легко, як здається.

— В Україні біатлоністам досі ніде повноцінно готуватися?

— На жаль немає. У нинішніх умовах для держави побудувати сучасний комплекс — нереальне завдання. В останні три роки у нас немає програми розвитку спорту, а проекти, що потребують нових вкладень, автоматично блокувалися. Так що надії — тільки на меценатів.

Єдине гідне, що недавно з'явилося, — база паралімпійців у Сянках, на Львівщині, де проходив останній чемпіонат України. Правда, ми все одно прив'язані до снігу, а погоді не накажеш. Лижеролерне коло там поки невелике, але, думаю, якийсь літній збір в Сянках можна провести.

— Як вам життя в Києві після рідного Тернополя?

— Бурхливе. Ще недавно я говорила, що не змогла б, напевно, жити в столиці. Однак за рік звикла до цієї активності, і тепер, приїжджаючи до Тернополя, думаю, чому все так повільно рухаються і ніхто нікуди не поспішає (сміється). В цілому — в Києві більше можливостей.

За матеріалами Вести