На зимову спортивну інфраструктуру Тернопільщини потрібні мільйони
Як би це парадоксально не звучало, маленька Тернопільська область — одна з небагатьох, котра стабільно виховує країні спортсменів-олімпійців.
Яким чином це вдається і в яких умовах, напевно, тільки одним тренерам відомо. Належної зимової інфраструктури на Тернопільщині майже немає, а якщо така і є, то вона може слугувати лише для спортсменів-початківців. Однак у владних кабінетах обіцяють, і не лише на словах, дану ситуацію виправити, щоб наш край не лише продовжував виховувати олімпійців, а й став одним із центрів зимового спортивного руху в Україні.
Найбільше успіхів сьогодні мають тернопільські біатлоністи. Саме цей зимовий вид спорту став для Тернопільщини пріоритетним, відповідно його інфраструктуру намагаються найперше покращити. Першим за справу взявся екс-голова Тернопільської обласної ради Олексій Кайда. Він, очоливши на громадських засадах Федерацію біатлону, допоміг місцевим біатлоністам покращити побутові умови. Коли той став нардепом, його справу продовжив голова Тернопільської ОДА Валентин Хоптян. Для нього справою честі стало збудувати у Підгородньому (Тернопільський р-н) сучасну біатлонну базу. Більше того, під реконструкцію біатлонної траси губернаторові вже вдалося «вибити» через Кабмін 16 млн. грн.
Роботи там були початі ще задовго до виділення коштів. Там вже повністю прорубано ліс під профіль лижеролерної траси, а також частково завезено пісок та щебінь. Спортивні чиновники сподіваються, що навесні повністю буде завершено мощення щебенем із наступним асфальтуванням траси. При цьому, як обіцяють виконавці робіт, лижеролерна траса буде відповідати міжнародним стандартам, тобто матиме ширину 4 метри, а на віражах — до 10-12 м.
Але на цьому обласна влада зупинятися не планує. Другим етапом реконструкції має стати спорудження нового стрільбища на 30 вогневих установок (нині є 18-ть), а третім — будівництво біатлонного стадіону з трибунами та підтрибунними приміщеннями. Цей проект влада обіцяє реалізувати за три найближчі роки.
— Якщо цей проект вдасться втілити в життя, то ми отримаємо нову сучасну базу, яка буде використовуватися не тільки тернопільськими спортсменами. На такій базі можна проводити навчально-тренувальні збори як збірної України, так і, думаю, збірних команд ближнього зарубіжжя — Польщі, Словаччині, Словенії, адже в них таких баз немає, — ділиться планами керівник обласного спорту Ігор Підгайний.
Два тернопільських саночники-олімпійці Андрій Мандзій та Олександр Оболончик свої перші кроки в цьому виді спорту робили на кременецькій санній трасі. Для початкової підготовки спортсменів кременецька траса досить хороша, визнають фахівці. При цьому додають: "Бо у нашій державі подібної ніде немає". Скажімо, Львівщина має непоганих саночників, але в них є тільки відрізок траси довжиною 150-200 метрів, на якому спортсмени вчаться розганятися, а далі — як піде. Кременецькі ж молоді саночники мають можливість їздити по віражах, але й ця траса вже морально застаріла і її треба переобладнувати. Сьогодні в Європі вже майже немає таких трас, як кременецька. В неї бетонований корпус, обшитий дошками, на які наморожується сніг та лід. По-перше, це досить складна і затратна технологія. По-друге, під час відлиги за короткий час її можна втратити.
Щоб не було цих мінусів, трасу потрібно реконструювати. На запрошення кременецького тренера Анатолія Малищика приїздили австрійські фахівці, які провели експертизу санної траси та дали рекомендації, як її можна привести до більш-менш міжнародних стандартів. За їхніми орієнтовними розрахунками, для цього потрібно близько 3,5 млн. євро.
Є інший варіант — значно дороговартісніший. А саме — будівництво пластикової санної траси (із застосуванням нових технологій наморозки), яка є, скажімо, в Сігулді (Литві), куди українські саночники їздять на навчально-тренувальні збори та змагання. Якщо говорити про таку сучасну трасу, то про ту, яка нині є в Кременці, потрібно забути, а поряд на профілі тієї ж гірської місцевості збудувати абсолютно нову трасу. Якщо в нашій державі планують цей вид розвивати, то НОК України разом із профільним Міністерством мали би подумати про покращенням інфраструктури кременецької санної траси. Адже саме це місто є центром підготовки спортсменів-саночників.
Сьогодні збірники України зі стрибків з трампліна та двоєборці їздять у сусідні країни — Польщу, Австрію, Словенію — на начально-тренувальні збори, бо в нашій державі відсутні відповідні трампліни. До прикладу, якщо всі змагання відбуваються на 90- і 120-метрових трамплінах, то в Україні найвищий трамплін є у Ворохті (Івано-Франківська обл.) — 70-метровий, а далі йде Кременець — 40-метровий. А стрибати із 70-метрового трампліна і потім переходити на 120-ий, це, як кажуть у народі, дві великих різниці…
Сьогодні керівництво області обговорює питання реконструкції трамплінів у Кременці, тому що тамтешня база, м’яко кажучи, перебуває у несучасному стані, але для цього потрібно великі гроші, які навряд чи у ближчому часі знайдуться. Адже якщо держава й буде вкладати гроші, то, швидше за все, у 90-метровий трамплін у Тисовці (Львівська обл.), який вже давно занедбаний і нині з нього залишився лише один каркас. Однак там є біатлонний стадіон, гірськолижна траса, тому якщо ідея з Олімпійськими іграми в Україні 2022 року не лише химерна, то саме Тисовець, очевидно, стане основним об’єктом, у який будуть вкладати державні гроші, а кременецькі трампліни залишаться до кращих часів…
Джерело: gazeta1.com
