Олена Підгрушна: "Я не бігаю для когось. І нікому нічого не доводжу"
Українська біатлоністка Олена Підгрушна розповіла про прогрес жіночої збірної України.
— Олено, жіноча збірна України провела фантастичний передолімпійський сезон. На ваш погляд, завдяки чому?
— Я схиляюся до того, що ми просто доросли до таких результатів. Не можу сказати, що в процесі підготовки нам додали якийсь елемент, і раз — ми вистрілили. Аж ніяк. Минулий рік був 13-м або 14-м у моїй біатлонній кар'єрі, стільки ж у спорті і мої подруги по команді. За весь цей час ми викаталия, вибігалися, набралися необхідного досвіду, якогось нахабства, азарту, повірили в себе і дійшли до такого рівня, коли на дистанції бачиш перед собою Бергер і думаєш: "Бергер? Ну і добре". Стаєш за нею і працюєш. А раніше в такій же ситуації було: "Ой, куди ж мені до неї?! Я так бігати не вмію!"
— Але ваш хід в минулому сезоні просто вражав...
— Я не можу однозначно сказати, за рахунок чого мені вдалося це зробити. Це результат багаторічної праці. У міжсезоння ми всі тренувалися однаково. Просто, мабуть, я краще змогла скористатися наданими можливостями.
— Після невеликого перехідного періоду, коли українські біатлоністи були нечастими гостями на п'єдесталах, зараз команда значно додала, її відверто побоюються. У психологічному плані вам простіше, коли суперники знають ваші можливості і остерігаються, чи все-таки краще бути темною конячкою?
— У кожному статусі свої принади. Все залежить від того, як ми самі сприймаємо ту чи іншу ситуацію. Раніше виходила на старт з думками: "Ой, буде добре, якщо все вийде". А сьогодні стартувати на "ой" вже нецікаво. Хочеться в кожній гонці проявити себе і чогось добитися. Я не бігаю для когось. І нікому нічого не доводжу. У першу чергу цей результат потрібен мені, щоб після перетину фінішної межі я розуміла: на сьогоднішній день я відпрацювала на своєму максимумі. Так, як це було після золота на чемпіонаті світу. Я розуміла, що правильно провела початок гонки, правильно обрала тактику, чітко відстрілялася на вогневому рубежі, хоча, в принципі, могла відстрілятися ще швидше, на совість відпрацювала фінішне коло. У такій ситуації я була щаслива. І навіть не через золото світу, а тому, що все зробила правильно.
Можна згадати і гонку в Естерсунді, де я прийшла другою, і в Антхольці. Хоча в Італії перед виходом на старт мені було дуже важко, і я говорила тренерам: "Не можу". У відповідь почула: "Біжи вже як можеш, постарайся зібратися на стрільбі". Коли заїхала на фініш другою, сама здивувалася. А тренерський штаб потім сміявся: "Ну, Підгрушна, нормально ти не можеш!"
Джерело: sport-xl.org
