Ірина Меркушина: "У нас одна з найсильніших естафетних команд у світі"

Початок олімпійського сезону аналізує відома українська біатлоністка і тренер Ірина Меркушина

В олімпійському сезоні наші біатлоністки, головна надія України у Сочі-2014, заявили про свої претензії на медалі Ігор уже на першому старті: заметіль Остерсунда не завадила Олені Підгрушній, Валі Семеренко, Сергію Семенову та Андрію Дериземлі вибороти “бронзу” Кубка світу у змішаній естафеті. На другому кубковому етапі у Хохфільцені українська жіноча четвірка нокаутувала усіх суперниць: Підгрушна, сестрички Семеренко та Юлія Джима в естафеті “привезли” найближчим переслідувачкам, німкеням, 56,3 секунди! А далі, у перегонах переслідування, зі снайперською непохитністю закривши усі мішені, першу індивідуальну медаль у кар’єрі, "срібло", здобула одна з наймолодших учасниць кубкових перегонів - Юлія Джима. Успіхи та перспективи наших “золотих” дівчат аналізує майстер спорту міжнародного класу, срібна призерка чемпіонату світу-2003 в естафеті, тренер-викладач з біатлону Терно­пільського національного економічного університету Ірина Меркушина.

- Виступ Юлії Джими став несподіванкою...

- Навпаки, її "срібло" – це радше те, на що ми чекали, і що Юля, без сумніву, заслужила, - каже Ірина Меркушина. - Якщо у Сочі вона збереться і спокійненько, як вона це вміє, закриє всі мішені, побачимо її на п’єдесталі. Юля – боєць. А на Олімпійських іграх, в атмосфері тотального хвилювання, перемагатимуть якраз ті, в кого міцніші нерви. Тривалий час, попри снайперські таланти і стабільну стрільбу, не всі бачили у Юлі потенціал олімпійської “зірки”. Вона була пухкенькою, і через це не надто швидкою на дистанції.

У Юлі тато і мама – біатлоністи. У непрості часи, коли Юля боролася з вагою і з "повільними" секундами на трасі, з ями відчаю її витягувала мама: "Подивись, ти обіграла багатьох сильних суперниць. Тож вище носа, перемоги ще будуть твої­ми!". На факультеті журналістики Сумського державного університету, де навчається Джима, її підтримували друзі і навіть викладачі – ціла особиста фан-група. І вона повірила. Юля відчайдушно боролася за місце у команді. Спочатку привернула до себе увагу безпомилковою стрільбою. А коли вага внормувалася, зміцніли м’язи і з’явилася швидкість. У Хохфільцені Джима розкрилася. І це ще далеко не межа її талантів.

- Ще більш несподіваним стало шосте місце у спринті вашого учня – Дмитра Підручного...

- За збірну Дмитро почав виступати минулого сезону. Однак перший млинець виявився глевким: протягом року взяв участь лише у кількох стартах. Та, попри все, виконав головне завдання – зачепився за основу збірної. Дмитро упевнено почувається на вогневому рубежі. У Хохфільцені йому випав вдалий стартовий номер, і він не випустив з рук свого шансу. Дмитро вражає цілеспрямованістю і амбіційністю. Ось поставив перед собою завдання – виступити на Олімпійських іграх і потрапити на п’єдестал. Навіть якщо він пройде відбір у Сочі, на призовий результат розраховувати навряд чи зможе: худенькому невисокому хлопчині поки що складно боротися з натиском світових лідерів. Його Ігри ще попереду.

Чому на провідні ролі не можуть вийти інші українські біатлоністи? Я не була присутньою на тренуваннях збірної, тож висновки можу зробити з того, що бачила під час перегонів. Як на мене, хлопці повин­ні тренуватися більше, десь недопрацьовують. Мабуть, таким віковим спортсменам, як Андрій Дериземля, і не потрібні великі обсяги. У нього повинно бути своє бачення та відчуття, що і як робити. На такому рівні до кожного повинен бути індивідуальний підхід: одні вирішують зав­дання, наприклад, у стрільбі стоячи, інші намагаються виправити слабкі ланки у техніці пересування. Так, Підручному треба ще багато працювати, щоб скоротити відставання від суперників ходом на дистанції. А ось Олександрові Біланенку так навантажуватися не можна, йому потрібно шукати інші варіанти вдосконалення своїх навичок.

- Успіхи жіночої збірної, які почалися з минулого сезону, пов’язують з нововведеннями Володимира Королькевича. У чому полягає секрет його методики? Завдяки чому торік швидко побігла Олена Підгрушна, а цього сезону ще й Юлія Джима, яким, за словами багатьох фахівців, не дано бігати швидко?

- Перемоги не можуть прийти нізвідки. Дівчата почали професійно тренуватися. Минулого сезону їм запропонували роботу на максимальних обертах. На початках вони пищали, не могли зрозуміти, навіщо так “пахати” – на виснаження. Але з часом правильне навантаження, точний розподіл сил у швидкісній роботі та на витривалість дали результат. Наприкінці позаминулого року Олена Підгрушна виглядала мляво, у неї робота не клеїлася. Але вона не склала зброї: “Цей сезон докатаю так, як можу, а вже наступний почну з чистого листа і себе не пошкодую”. І дотримала слова. Минулого сезону переборола себе, витримала усі навантаження. А тепер усе пішло «по накату». За той рік усі наші дівчата так змінилися – не впізнати: філігранна упевнена техніка, як у маститих спортсменів, дивовижна швидкість і стрільба, наче з кулемета. Від приросту швидкості бігу якість стрільби у них не впала – професіоналки, одне слово.

Королькевич, окрім всього, ще й хороший психолог, який уміє налаштувати на перемогу. “Чого ти боїшся? Ти готова боротися за медаль! Тож іди, все буде добре”, - його впевненість ні в кого не залишала сумнівів.

Але, як переконує Олена Підгрушна, новий старший тренер жіночої збірної Надія Бєлова швидко стала своєю в команді. Жінка-тренер краще може зрозуміти дівчат. Бєлова дуже відкрита й емоційна людина, яка прагне допомогти, використовуючи весь свій досвід (вона працювала у збірних Росії та Польщі. - О. С.) і чудові стрілецькі здібності. І дівчата тягнуться до неї.

- Після того, як Королькевич цей сезон розпочав у лаві російської збірної, пролунали невтішні прогнози: без його допомоги українкам складно буде утриматися на п’єдесталі. Але уже перші старти сезону принесли нашим дівчатам повний комплект нагород...

- Дівчата вже знають, на що вони здатні. Вони достатньо досвідчені для того, щоби не втратити того, що здобули. Тим паче, Королькевич пішов після того, як написав плани на наступний рік. Навряд чи підготовка збірної у новому сезоні зазнала принципових змін. А можливі певні корективи повинні піти тільки на користь.

Складно передбачити, як наші біатлоністки виступатимуть у наступних кубкових етапах. Можливо, тренери запланували ударний виступ на перших етапах, а подальші стануть певним розвантаженням і одночасно підготовкою до Олімпійських ігор у Сочі. Можливий також інший варіант: після великої базової роботи з кожним наступним стартом ти набираєш обертів. Тож не виключено, що вони бігтимуть ще краще. Я би просила уболівальників бути об’єктивними і не судити своїх кумирів суворо після невдач. Перед Олімпійськими іграми і спортсмени, і навіть тренери потребують уболівальницької підтримки. У нас справді одна з найсильніших естафетних команд у світі, яка не має слабких ланок. Порівняно з омолод­женими збірними Німеччини чи Норвегії або навіть Росії, де досі не можуть визначитися з оптимальним складом на зимові Ігри, у нас найкращий сплав ентузіазму і досвіду.