Олена Підгрушна: "Я дуже люблю Україну!"

Чемпіонка Світу з біатлону розповіла про своє особисте життя у розмові з кореспондентом Тернопільської липи.

— Ваше весілля та історія стосунків гучно нашуміли не лише в місцевих ЗМІ. Проте це була більше версія Олексія Петровича Кайди. Він розповідав про те, як його при першій зустрічі з Вами "шарахнуло". А як почуття до нього виникли у Вас? Це була аналогічна реакція?

— Можливо, його "шарахнуло" тоді більше, але й мене теж "переклинило". Тільки зайшла, з дороги, вся на емоціях, у мене медаль Чемпіонату світу, а тут відчиняються двері, і я бачу реакцію людини, яку «шарахнуло». Він стоїть в метрі і каже "Проходьте!". Мені стає смішно: куди проходити, він же застиг у дверях! Потім «включився» й побачив, що загороджує прохід, пропустив мене. Далі пішов процес нагородження, привітання. Я сиділа навпроти Олексія і нічого не чула, що він говорить, просто дивилася й думала: "Який мужчина!"…

Ми зустрілися наступного дня, почали спілкуватися і зрозуміли, що це – кохання з першого погляду. Було так легко, ніби усе життя знаємося. Адже коли люди створені одне для одного, то зайвих пояснень не треба. Ми з першого слова знайшли, про що говорити. Хотілося бачитися і бачитися. Все так бурхливо закрутилося… Хоча, чесно кажучи, я думала, що це буде нетривале захоплення і на тому все й закінчиться. Десь за місяць чи два я Олексієві сказала: "Нічого в нас не вийде, бо в мене починається сезон, я буду їздити на збори, змагання. І наші стосунки не можуть продовжуватися". Ми посперечалися і роз’їхалися на Великдень кожен до себе додому. Через три дні почуття взяли своє, і я зрозуміла, що нікуди від нього не подінуся. Нам вистачило тих трьох днів, щоб усвідомити, що ми не зможемо одне без одного жити, і це не просто закоханість, а сильні почуття, які з кожною моєю поїздкою посилювалися і росли.

— Як Ви для себе прийняли рішення продовжувати стосунки? Як пояснили моральну сторону? Якими були аргументи Кайди, щоб переконати вас?

— Я усвідомлювала, що у нього є сім’я, і відповідно, тримала на відстані. Але бачила, як Олексій рветься до мене душею і тілом. Очевидно, він знайшов те місце, де йому краще, комфортніше, затишніше. І мені з ним так само дуже добре…

Буквально за півроку до нашої з Олексієм зустрічі я мала виходити заміж. Але за два тижні до весілля померла моя бабця. І я зрозуміла, що так просто не стається, щоб таку подію доводилося відкладати. Очевидно, цей час мені був потрібен, щоб зрозуміти себе, переосмислити наші стосунки. І так сталося, що до нового року ми з нареченим розійшлися й по нинішній день навіть не зідзвонюємося.

— Ви довго зустрічалися?

— Практично не зустрічалися. Ми вчилися в паралельних класах. Навесні якось зійшлися, а на осінь вже хотіли одружитися. Якби це сталося, то, можливо, ми жили б і добре. Але в тій сім’ї довелося мені б усім керувати. А я цього не хотіла і тому розірвала стосунки. Мені говорили, що зустріну своє щастя, коли найменше цього чекатиму. І справді так сталося. Я зустріла Олексія в той момент, коли ще не відійшла від попередніх взаємин, щойно повернулася з чемпіонату світу й справді найменше цього чекала. Але так сталося. Ми не підганяли події. Все відбувалося поступово. Адже я усвідомлювала, що в мене на першому плані спорт, а Олексій невідомо чи витримає такий ритм життя. І коли почалися мої поїздки, для нього це був надзвичайно складний період. Мені теж, хоч я й звикла їздити, було нелегко, бо в моєму житті з’явився він. Але все ж Олексієві таки було важче, оскільки досі ніколи з таким не стикався: зажди чекали на нього, а тут це довелося робити йому. Довелося переналаштовуватися, перевиховуватися, перевчатися. Коли він пережив той сезон — не найуспішніший для мене, бо був спад у результаті і, відповідно, — купа нервів, але ми пройшли все це, разом подолали «вогонь і воду», я зрозуміла, що це на сто відсотків "моя людина".

Потім почалася передвиборча кампанія, яка плавно переросла в мій сезон. Отож, у наших стосунках вийшло два роки такої бурхливої "війни". А тут вже — чемпіонат Світу. Зараз я розумію, скільки Олексій мені дав лише за рахунок того, що він у мене просто є, – наскільки у мене в голові "порядок". І так само в нього. Звичайно, нам треба було тільки одружуватися! Тому зараз, коли всі запитують, як я почуваюся після весілля, то відповідаю: "Знаєте, ми стільки пережили і пройшли разом, що в мене нічого не змінилося". Нічого й не може змінитися, адже в нас все як було, так і залишилося: за ці два роки ми побудували стосунки, які враховують, у тому числі, й професійні сторони нашого життя.

— Все ж таки, під час виборчої кампанії Олексій Петрович позиціонував себе як твердого сім’янина, про що не раз говорив у своїх інтерв’ю…

— Наші стосунки дійсно потрібно було тримати в таємниці, хоча у нас завжди виникали розмови про те, що ми мріємо, взявшись за руки, пройтися Тернополем. Але до цієї зими побачити нас разом в місті було нереально. Така поведінка була викликана лише тим, що в нас оцінюють не те, якою є людина насправді, а шукають, на чому її можна підловити. Олексій же не змінився від того, що ми з ним тепер разом, — яким був, таким і залишився, як працював на благо України, так і продовжує. Якби не традиції "чорного" піару, можливо, ніхто нічого й не приховував би. Та ми реально усвідомлювали: зараз все це роздують і йому "кисень перекриють", і мені в спорті все майбутнє зіпсують.

— А як мама поставилася до Вашого роману з Олексієм Петровичем?

— Коли моя мама про це дізналася, то дуже відсварила мене. Напевне, це був один із небагатьох таких моментів в житті. Вона говорила: "Ти що, коханкою хочеш бути до кінця життя?!". Потім, після такої різкої розмови, якийсь час цю тему вона ігнорувала повністю — нічого не говорила. А тим часом я розпочала будову, і Олексій допомагав мені з документами. До речі, затіявши цей проект, зрозуміла, що простій людині в нашій країні робити якісь серйозні справи дуже важко. За той час, коли він мені допомагав, його ім’я до мене сильно прив’язалося, бо постійно розповідала батькам, в чому Олексій мені посприяв. І так поступово мама звикла до думки, що ми разом. А за деякий час вона поговорила про нас із татом і запросила приїхати.

Я дуже боялася цієї зустрічі, оскільки батько в мене — колишній комуніст, а Олексій — націоналіст. Але коли він прийшов до нас додому, вони відразу знайшли спільну мову, і жодної суперечки на тему політики не виникало. Тобто, бачення світу таке, яке є в Олексія, мого батька абсолютно задовільнило. Більше того, – на останніх виборах тато проголосував за "Свободу". Уявляєте, — тридцять років бути комуністом, а потім сприйняти націоналістичну силу! Але тато – військовий і мусив бути комуністом. Бо по-іншому в ті часи військову кар’єру мати було не можливо.

— То виходить, що Олексій Петрович "перекував" Вашого батька в політичних поглядах?

— Вони багато спілкувалися. Навіть коли я була в роз’їздах, батьки запрошували до себе Олексія, щоб "підгодувати" майбутнього зятя. Взагалі, відносини між Олексієм і моїми батьками склалися з першої зустрічі, і для мене це було великим полегшенням в моральному плані. Я ще більше утвердилася в думці, що Олексій — точно "моє".

Батьки нормально поставилися до нашої різниці у віці, адже розуміли, що мені потрібна доросла людина. Вони знали мого попереднього хлопця, тому про Олексія сказали, що це людина — достойна мого рівня. Розумієте, не мене до нього рівняли, а його — до мене! І це справедливо, адже батьки люблять свою дитину.

— А як склалися у Вас стосунки з першою дружиною Олексія Петровича, з його сином?

— Чесно скажу, що ми не знайомі і жодного разу не зустрічалися. В усій цій ситуації треба віддати належне Олексію, бо він зробив все від нього залежне, щоб розійтися з першою сім’єю цивілізовано. Під час розлучення він пішов на всі поступки, без всяких заперечень. Синові, звичайно, важко сприйняти всю цю ситуацію. Лише в лютому він дізнався про все, і йому складно було це усвідомити. Ми поки що витримуємо час. Та, можливо, пізніше він доросте до того, щоб мене прийняти і познайомитися…

Олексій дуже любить сина, ладен все для нього зробити, бо це найдорожча для нього людина. Він і зараз постійно приїздить до сина, й вони проводять час разом.

— Але ж всі навколо давно знали про вас. І найцікавіше, що ваше оточення, маю на увазі і ваше, і Олексія Петровича, і конкуренти на виборах достатньо доброзичливо до цих стосунків поставилися. І все це не "вилізло" в якомусь неприглядному світлі.

— Справді, на початках були спроби використати "чорний" піар, але вийшло так, що пройшли вибори і ніхто цим не "козирнув". Очевидно, все таки там, "на горі", хтось допоміг у тому, щоб наші стосунки збереглися, і захистив від того негативу, який міг навколо розгорнутися.

— Усі оточуючі помітили, як ваші взаємини вплинули на Олексія Петровича: він кинув палити, почав займатися спортом, ходити в тренажерний зал. Та й він і сам це підкреслює.

— А ще помолодів, схуд, погарнішав (Сміється — авт.).

— А що здобули Ви від спілкування з Олексієм Петровичем, що перейняли? Адже, як я зрозуміла, він не був спортсменом, і саме від вас перейняв філософію здорового способу життя?

— Справді, Олексій — не спортсмен і абсолютно не знав, хто така Підгрушна. А я, в свою чергу, не знала, хто такий Кайда. Завдяки йому, почала цікавитися політикою, бо раніше навіть не надавала значення, хто такий голова обласної ради і що така посада взагалі є. Губернатор, мер — це зрозуміло, а хто такий голова обласної ради? Дехто говорив потім, що я на посаду "повелася", але я навіть не усвідомлювала, що це за посада!..

А щодо того, як змінив мене Олексій, то через наші хороші стосунки я знову почала вірити, мріяти, сподіватися. Бо на мене вже напала певна зневіра: мовляв, не судилося, напевно, знайти в житті того, кого шукала, щоб підійшов під мої вимоги. Я навіть думала, що треба якось зменшити свій список вимог?! Та коли зустріла Олексія, то знову загорілися надія, натхнення, бажання. А через два роки з’явився і результат на чемпіонаті світу. Все це пов’язано, все принесло свої плоди.

Разом із тим, якихось видимих змін у мені, можливо, й не відбулося, але в стосунках з оточуючими пройшло багато змін. І взагалі, у мене змінилося все життя!

— Ви — людина аполітична і кажете, що не знали навіть, хто такий голова обласної ради. Тепер Ваш чоловік відомий політик. Як Ви вважаєте: зобов’язані поділяти його політичні погляди, переконання? Якою Вам видається "Свобода", адже її прийнято зображати, як досить радикальну політичну силу?

— Я не цікавилася політикою, тому в мене не було упередженого ставлення до тієї чи іншої політичної сили, в тому числі й до ВО "Свобода". Всі політичні процеси проходили повз мене. Навіть під час Помаранчевої революції я була на зборах в Росії… Олексій поступово знайомив мене з друзями, товаришами. Ми багато їздили разом, і мені сподобалася не так політична партія, до якої він належить, як самі люди, що входять до неї чи є її симпатиками. Я отримувала стільки задоволення від зустрічей і спілкування! Одного разу ми поїхали в Дору, це в Яремче, і місцева сім’я нас там приймала. Уявіть, коли сидять за столом бабця, син, онучка і вони обговорюють ситуацію в Україні з точки зору тих корінних жителів, які оберігають все те святе, що в них є від попередніх поколінь. І заради своїх історично складених цінностей вони ладні на все! У мене тоді склалося враження, що потрапила в якийсь замок, де варта охороняє його зі списами в руках. Так само і вони оберігають свою Україну — ту свою фортецю, щоб зберегти власні національні цінності. І така родина мені зустрілася не одна. Я зрозуміла, що все це не "показуха". Ці всі люди гуртуються, і в них не може бути якась неправильна ідеологія. Якщо люди нормальні, доброзичливі, хороші, то, відповідно, — і партія така ж.

— А якби Вам в майбутньому запропонували вступити до ВО "Свобода", ви б погодилися?

— В майбутньому й поговоримо. Зараз я не на це зорієнтована.

— Ви обоє є сильними особистостями і маєте значні кар’єрні здобутки. А хто є лідером у вашому сімейному тандемі? Як приймаєте рішення? За ким останнє слово?

— Напевно, ми зійшлися через те, що у нас дві різні сфери діяльності. Але, водночас, ми з Олексієм дуже схожі як зовні, так і внутрішньо, в нас однакові думки і навіть смаки. У нас не було жодних суперечок під час будівництва нашого будинку. Скажімо, коли висить на стенді дев’ять видів зразків плитки, ми одночасно показуємо на один і той самий варіант. У нас не буває, що я кажу, що це чорне, а він — біле. А на рахунок того, хто є лідером в сім’ї, відповім так: у нас немає постійно визначеного лідера. Все залежить від сфери питання: в чомусь переважає моя роль, а в чомусь — Олексія. Наприклад, я не знаю, що знаходиться в котельні, а пральна кімната, гардероб — це моя територія. Та якщо виникають якісь глобальніші питання, то намагаюся віддавати Олексієві право вибору, тому що мені хочеться бути за чоловіком, а не перед ним.

— Що для Вас є неприпустимим в сімейних стосунках? Як Ви для себе пояснили б, на чому триматиметься ваша сім’я?

— Я особливо не загадувала. Але скажу одне: якщо є почуття — справжні, щирі, тоді не буде ні обману, ні зради. А якщо почуттів немає, то малюй собі, які хочеш правила, — нічого з того не вийде.

— Що для Вас почуття патріотизму?

— Не можу пояснити свій патріотизм якось раціонально. Але я відчула, що це таке, стоячи на п’єдесталі: коли звучить гімн України і розумієш, які ми сильні. В цей момент гордість переповнює не тільки за себе і за свою перемогу, а, насамперед, за те, що виграла держава, адже лунає державний гімн, піднімається державний прапор, вітають державу. Щоразу ці відчуття стають для мене все яскравішими. І, скажімо, коли на чемпіонаті світу наші львівські вболівальники розтягнули український тризуб на цілу трибуну, грав гімн і купа людей його співала, то такі моменти неможливо забути! Я дуже люблю Україну!

— Та попри все, я думаю, головне те, що Ви — щаслива людина, і ви обоє щасливі.

— Це правда.