Тернопільський біатлоніст завершив кар'єру у 21 рік!

Один з кращих тернопільських біатлоністів Віталій Козловський вирішив завершити кар’єру. Планів багато, але поки він активно займається своїми хобі: їздою на мотоциклі та виготовленням спортивного інвентаря для біатлоністів. Він відмінний фотограф. Друге хобі дозволяє сподіватися, що Віталій так і не розлучиться з біатлоном. Він люб’язно відповів на запитання сайту biathlon-ua.org.

— Що змусило Вас завершити кар’єру в настільки юному віці?

— Причина дуже банальна — відсутність бажання займатися біатлоном. Не можу сказати, що я здався. Моя мотивація кудись поділася вже кілька років тому. Я досяг певного рівня, а далі не розвивався. "Топтав" на одному місці. Тому я вирішив припинити заняття біатлоном і почати облаштовувати своє життя. Мені тільки 21 рік, у мене ще все попереду!

— Не шкодуєте за роками, відданими біатлону?

— Ні, в жодному разі. І можу сказати, що спорт, зокрема біатлон, це — велика школа життя.

— А скільки років займалися?

— Займався дев’ять років. З них чотири роки в молодіжній команді і один рік у команді "Б".

— Пам’ятних моментів у спортивному житті було багато?

— Дуже багато, але найчастіше я згадую своє першк "кочування" в Росії, до Бєлорєцька. Мені тоді було всього 15 років і так далеко від свого будинку я опинився вперше. "Кочування" у нас тривало днів 40-45. Ми жили в кімнатах по 6 чоловік без телевізора і радіо. Інтернет тоді існував лише в нашій уяві. Час тягнувся дуже повільно і всі ми вже рахували дні та години до закінчення збору. Морози були понад 30 градусів, а в нас не було жодної екіпіровки. Кожен одягав на себе те, що у нього було: дві пари лосин, а на них прості спортивні штани. Так ми йшли на трасу кататися. Той збір я запам’ятав на все життя (сміється).

Згадую своє "скромне" 5-е місце на чемпіонаті Світу в Канаді. Так хотілося перемогти або хоча б стати на п’єдестал в числі призерів. Але так і не вийшло (сміється).

— Чи була спортивна мрія?

— Звичайно ж мріяв про потрапляння в основну збірну України і про Олімпійські ігри. Але я так і не потрапив навіть у нашу збірну. Зараз вже мрію і планую своє життя без активного біатлону. Але порвати з ним не так вже й легко. І нехай моя спортивна кар’єра вже закінчена, але біатлон залишиться в моєму житті назавжди. Він зробив мене таким, як я є. З 12-ти років біатлон гартував мій характер, навчив мене бути цілеспрямованим, організованим і дисциплінованим. Він дав мені багато друзів і рідних для мене людей, з якими ми разом проходили важкий шлях спортсмена.

— Повернули гвинтівку? Якщо так, то кому вона дісталася?

— Гвинтівку я повернув на базу. Думаю, що вона не припаде пилом. А тренери вже вирішать, кому її віддати.

— Начулися про Ваші цікаві хобі …. Мотоцикл і біатлонна гвинтівка?

— Так, є таке. Я байкер і дуже люблю подорожувати на своєму мотоциклі. Нещодавно я повернувся з подорожі по Західній Україні. А в планах поїздка по світу. Хочеться подивитися красиві місця, як живуть люди. Моє друге хобі — це виготовлення ложе для біатлонних гвинтівок.

— Як Ви захопилися виготовленням ложе?

— Спочатку я виготовляв і відшліфовував ложі тільки для себе. Потім мене попросили товариші по команді допомогти підігнати і відремонтувати їх гвинтівки. Так все і почалося. Але я поки роблю тільки перші кроки і говорити про це хобі, як про основне моє заняття ще рано.

— Який процес виготовлення?

— Розкажу коротко. На виготовлення дерев’яної основи ложе у мене йде тиждень. Роблю з горіха або липи. Заготовки, які вже пройшли через 4-5 річну природну сушку, я купую у зброярів, які готують матеріали для виробництва мисливських карабінів. Заготовки я продовжую сушити, потім шліфую, фарбую, лакую і т. д. Підганяю під кожного окремо. Можна і копіювати відомі зразки гвинтівок. Але я волію виготовляти кожне ложе індивідуально. Це як костюм у кравця (сміється).

— А хто з наших спортсменів стріляє з гвинтівки з Вашим ложе?

— Ірина Беган, Марія Кручова. Я робив технічний ремонт для Андрія Возняка, Дмитра Підручного, Ольги Полещікової, Віталія та Ігоря Гарбузів.