Про нас
увійти | реєстрація

Андрій Мандзій: "Німцям сани виготовляє BMW, а я свої роблю у гаражі"

категорія: Зимові види | дата: 27 01 2018 | переглядів: 326
Андрій Мандзій: "Німцям сани виготовляє BMW, а я свої роблю у гаражі"

29-річний спортсмен з Кременця (Тернопільської області) пояснив, чому кинув свого часу стрибки з трампліна, зізнався, що майструє сани у гаражі і знімає свої спуски на камеру, а також розповів з якими складнощами перекладу вони з дворазовим олімпійським чемпіоном німцем Феліксом Лохом зіткнулися під час попередніх змагань у Південній Кореї.

У санному спорті наша збірна була представлена на усіх Олімпіадах, починаючи з першої в історії незалежної України у Лілехаммері-1994. Проте змагалися українські санкарі лише серед двомісних екіпажів, а також в індивідуальному виді програми у жінок. Ігри-2014 стали першими, де в чоловічих одномісних санях виступили два представники України. Андрій Кісь, для якого це була вже третья Олімпіада, завершив кар’єру після Сочі, де він посів 28 місце. А от Андрій Мандзій, який став тоді 31-м, продовжив виступи. Вже цими вихідними у латвійській Сігулді він стартуватиме на чемпіонаті Европи, який стане для нього і його товаришів по команді (Олени Стецків, Антона Дукача, Олександра Оболончика і Романа Захарківа) останньою перевіркою сил перед Олімпійськими іграми у Пхьончхані.

— Андрію, що було складніше: вперше в історії українського санного спорту відібратися в одиночці на Олімпіаду (2014) чи підтвердити невипадковість цього досягнення і здобути путівку на Ігри у Південній Кореї?

— Якщо чотири роки тому інтрига трималася до останнього Кубка світу, було незрозуміло відберуся я чи ні, то цього разу вже на першому етапі з п’яти мені вдалося набрати стільки очок, скільки необхідно було для здобуття олімпійської ліцензії.

— Це була щаслива траса?

— Так було на усіх п’ятьох трасах цього сезону. Тож я спокійно і з великим запасом відібрався у Пхьончхан.

— В українському санному спорті ставка завжди робилася на двомісні екіпажі, чи пробували ви на початках виступати не індивідуально, а разом з напарником?

— Так, починав я саме з двійки, працював першим номером. Моїм напарником був Вадим Якцевич. Але він згодом зав’язав з санним спортом. А в мене стало краще виходити в одиночці і з рештою я вирішив зосередитись на ній. Як казали тоді тренери, я був першим одиночником за часів незалежної України.

— А наскільки відрізняються габарити, які необхідні для виступів в одномісних санях та у двійці?

— У двійці є така особливість: перший номер має бути високий, а другий — навпаки низенький, до 170. Хоча, в принципі, можуть виступати і два однакових на зріст спортсмена, але це не зовсім доцільно.

— Які результати насамперед згадуються, якщо озирнутися назад на минулі чотири роки — між Сочі та Пхьончханом?

— П’яте місце у командній естафеті на чемпіонаті Європи в Сочі. Щодо особистих результатів, то можу виділити минулорічний етап Кубка світу в Латвії. Я там у сумі став 20-м, але в заїздах показував навіть 15-й час.

— У Кореї впродовж минулого року ви були двічі — у лютому виступали на етапі Кубка світу, у листопаді — брали участь в офіційному тренувальному тижні на олімпійській трасі у Пхьончхані. Чим вас вразили країна-господар Олімпійських ігор-2018?

— Від самої країни ніяких особливих вражень не має. Сеул ми бачили лишень з вікна автобусу, коли нас везли до готелю. Сам готель був розташований посеред поля, траса, на якій ми виступали — фактично так само. Довкола городи, місцеві мешканці щось садять, вирощують, збирають. А ще ми зрозуміли, що в Кореї дуже важко з англійською мовою. Здається, що її там взагалі не вчать. Особливо вразив контраст: відсотків п’ять з тих, до кого ми зверталися, володіли англійською практично ідеально, а решта знала максимум: "Hello".

Якось я сів у автобус, який за графіком якраз мав від’їжджати, а він все стоїть і стоїть. Там окрім мене було ще два німецькі спортсмени, до речі, один з них олімпійський чемпіон Фелікс Лох. Ми водію говоримо: "Та поїхали вже!" А він нам по-корейськи відповідає. І так декілька разів. Тут нарешті водій взяв аркуш паперу і почав щось писати на ньому. Ми зраділи, думали, що він напише час, коли автобус має відправитися. А він свої ієрогліфи намалював і нате вам — дивіться.

— Уявімо, що вам потрібно розповісти спортсмену, якій ще не знайомий з олімпійською трасою, які таємниці вона в собі приховує, і на що потрібно звернути увагу під час її проходження в першу чергу.

— Зауважу, що спортсмен, який не здійснив на олімпійській трасі певну кількість спусків, просто не буде допущений до змаганнь. У нашому виді спорту дуже суворі правила щодо цього. Траса у Пхьончхані схожа на деяких ділянках на ту, що була у Сочі. Вона розкатиста, але є два нереально складні віражі — другий і дев’ятий. Вже на другому віражі ти їдеш на висоті двоповерхового будинку, і розганяє тебе дуже швидко. Це перша точка, а друга — це дев’ятий віраж, на якому в усіх виникають проблеми. Він має дуже відкритий вихід, плюс ти виходиш не в рівну пряму, вона — крива, і треба вийти обов’язково під лівий борт.

— Складається враження, що у бобслеї і скелетоні господарі траси отримують більшу перевагу, аніж у санному спорті, принаймні так виглядає з результатів попередніх Олімпіад. Чим це пояснюється, на вашу думку? 

— Санний спорт — надзвичайно технічний і топові країни, які вкладають в нього величезні кошти, відповідно мають набагато кращий інвентар. Як на мене, правила потрібно змінювати, щоб умови були більш рівні. Ви спробуйте на Запорожці наздогнати Ferrari! Я знаю, на чому їздить кореєць, в цьому плані він навіть для нас не особливо суперник. У корейській жіночій збірній ситуація трохи краща, до того ж вони під домашню Олімпіаду натуралізували німкеню Єйлін Фріш. Двійка у них також досить непогана, але одиночник слабенький.

Чому корейці сильніші в скелетоні і бобслеї? Ці види, на мою думку, менш технічні, аніж наш. Міжнародна федерація бобслею і скелетону побудувала свою політику таким чином, що там більше залежить від спортсмена, точніше від того, який в нього розгін. У нас, повторюся, вирішальну роль відіграють сани. І якщо, для збірної Німеччини їх виготовляє BMW, австрійська команда співпрацює з Mersedes, то я сам собі сани роблю у гаражі.

— А де берете для цього відповідні матеріали? 

— Цього року деталі нам допомогла купити Міжнародна федерація санного спорту. А взагалі з саньми — дуже велика проблема. Я навіть знаю, з чого їх можна зробити, але матеріалів немає. Дерево ще можна знайти, набагато важче з полозами, хоча їх можна замовити і в Україні. Але це дуже дороге задоволення. Пара полозів коштує від тисячі євро. Це інструментальна сталь або сталь, з якої роблять хірургічні ножі, її дуже дорого обробляти. Насправді інвентар у нас на дуже низькому рівні і на ньому показувати високі результати важко.

— Пропоную перейти до більш приємної теми. 19 лютого, через чотири дні після завершення програми змагань з санного спорту на Олімпіаді, у вас буде день народження. Святкуватимете 30—річчя ще в Кореї чи вже в Україні?

— Спочатку план був такий, що ми мали летіти назад якраз на мій день народження. Але згодом графік трохи змінили. 16 лютого ми вже будемо в Україні. Тож святкуватиму вдома з сім’єю і дівчиною, що навіть трохи незвично. Адже я вже багато років відзначаю день народження на зборах чи змаганнях. Тортик, апельсинки, пепсі купив — трохи посиділи разом з командою і далі працювати.

— Якою зазвичай буває реакція пересічних людей, коли ви кажете, що займаєтеся санним спортом?

— Багато хто навіть не знає, що це таке. Я тоді питаю: "А про бобслей щось чули?" Більшість відповідає ствердно. "Так от, це те ж саме тільки на санях" — кажу я. В Україні наш вид спорту не надто популярний. От де він мега розвинений та впізнаваний, так це у Німеччині. Тільки в’їжджаєш в країну і кажеш "Rodeln sport", далі продовжувати не треба.

— А ви самі, що знали про санний спорт, перш ніж почали ним займатися у Кременці?

— Що там на трасі працює мій дідусь. (Сміється). Насправді спочатку я займався стрибками з трампліна. Але там особливих перспектив не мав, тому що був трохи важким хлопцем. До трампліна мені було десять хвилин пішки, до санної траси — дванадцять. Тож перекваліфікуватися було не важко. 

— Відомий канадський фігурист Курт Браунінг для виступів у шоу зробив номер, який називався "Mentality". Він чіпляв мікрофон і озвучував усі свої думки під час прокату. Якби мікрофон почіпили вам, що почули б вболівальники?

— Я деколи чіпляю на себе камеру і знімаю свій спуск. Мікрофон? Навіть не знаю...залежить від того, яка траса. Наприклад, на сочинській розкатистій, можна було б їхати і щось розповідати, на зразок: "тут треба придавити, там підтримати". У Кореї це буде важко зробити. 

За матеріалами: sport.ua

 

Читайте найцікавіші новини спорту у Facebook
Нива Тернопіль
Коментарі
Гість не може залишати коментарі  Залогінитись   Зараєструватись
ПОГОДА

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер: