Володимир Бринзак: "Те, що робила Підгрушна, вразило не лише мене"
Президент Федерації біатлону України Володимир Бринзак в інтерв’ю “ВЗ” розповів про феномен Олени Підгрушної та потенціал Дмитра Підручного.
А також пояснив особливості методики нового наставника української збірної Уроша Лєповця. Вона припала до душі усім без винятку спортсменкам і принесла результат уже на першому етапі Кубка світу — дві бронзові нагороди Підгрушної.
— Коли ви дізналися про повернення у спорт Олени Підгрушної, якою була ваша реакція?
— Коли Олена тільки оголосила про завершення кар’єри, я ані на мить не сумнівався: вона повернеться. Під час різноманітних нарад у міністерстві спорту я щоразу нагадував їй: “Ти нам потрібна. Ти ще не сказала у спорті останнього слова. Ми на тебе чекаємо”.
— Скільки часу, на вашу думку, їй потрібно, аби повернутися до найкращих своїх кондицій?
— Я й гадки не мав, що Олена уже з перших стартів поженеться за медалями! Адже лише одиницям вдається повернутися у спорт так швидко, як за півроку це зробили наша Підгрушна чи та ж француженка Марі Дорен-Абер, яка після народження дитини знову увійшла до медальної еліти світового біатлону. Для цього потрібна шалена мотивація. Не так уже й просто після перерви знову влитися у тренувальну та змагальну практику.
Коли Олена вирішила повернутися у спорт, вона відразу пішла у зал і почала навантажувати себе силовою роботою. У квітні-травні, коли вся збірна відпочивала, Підгрушна робила все можливе, аби до перших зборів підвести себе до нормального функціонального стану. Як наслідок — дві нагороди Кубка світу. Чудовий результат. Та не будемо поспішати: попереду цілий сезон. Остаточні висновки робити ще надто рано.
— Працюючи заступником міністра спорту, Олена здобула новий досвід. Як змінилася вона за цей час?
— Відчутно змінилася. Я ще не бачив такої Підгрушної: очі горять, енергія б’є через край. На першому зборі вона зібрала спортсменів і почала проводити з ними силову підготовку. Сама показує і разом з ними ж виконує, і виправляє, де потрібно. І усе це з таким азартом, що запалювала бажанням усіх довкола!
Те, що в Естерсунді Підгрушна робила на останньому колі перегонів, вразило не лише мене. Я дивився статистику проходження останніх кіл представниками усіх команд. І усі наші дівчата, не лише Олена, перевершили суперниць утричі! А робота на останньому колі — це направду важливий показник, який свідчить про рівень функціональної готовності біатлоністів.
Чому не все вдавалося Валі Семеренко? Хвороба вибила її з колії. Валі навіть довелося пропустити деякі збори. Та ми досить спокійно сприймаємо це. Вона потужно відпрацювала попередній рік. Тому, якщо Валя відкатає цей сезон у легкому режимі і без серйозних результатів, поставимося до цього з розумінням. У нас немає потреби витискати з досвідчених спортсменів усі соки. Замість них на кубкових етапах підключатимемо молодь. До Олімпійських ігор ще є час — і відпочити, і добре підготуватися. Поступово відновлюється і Віта Семеренко. 14 грудня поїде разом з командою до Поклюки і там почне лижне вкатування. Разом з подругами відсвяткує Новий рік і відпрацює наступний збір.
— Чи вдалося команді виконати весь запланований обсяг передсезонних тренувальних навантажень?
— Якщо виключити хвороби та індивідуальні збої окремих спортсменів, усе заплановане команда виконала на 100%. Одна з найбільших наших перемог — завдяки міністру спорту Ігорю Жданову і його успішним перемовинам з послом команда отримала можливість тимчасового проживання в Норвегії. Ми тепер не прив’язані до тих 90 днів перебування у Шенгенській зоні, які не давали нам можливості повноцінно тренуватися і змагатися у країнах цієї зони. Команда може вільно, без віз, пересуватися Європою. Готуючись до сезону, ми лише один, перший з дев’яти зборів, провели в Україні. Усі інші відпрацювали в оптимальних умовах у країнах Європи.
— Що нового приніс в українську команду словенський тренер Урош Вєлєпєц?
— Передусім індивідуальний підхід у роботі з кожною спортсменкою. Дівчата нарікали на те, що їм бракує індивідуальної роботи, можливості зробити акцент на розвитку сильних якостей, відкритті нових потенційних можливостей кожної з них. Ольга Абрамова, Юлія Джима і Олена Підгрушна не приховували свого хвилювання перед приїздом у табір команди нового тренера. А раптом його методика знову не підійде комусь із них? Але уже з перших днів Урош Вєлєпєц почав шукати ключик до кожної зі своїх нових підопічних. І за короткий проміжок часу відкрив невидимі до того грані наших спортсменок. Уже на перших стартах можна було побачити зовсім нову Абрамову, а Джима повернулася після хвороби навіть у кращому стані. Та найбільше нашого нового тренера здивувала Підгрушна. Так швидко виконувала усе заплановане, що її індивідуальний план доводилося змінювати щотижня!
— Чи можна буде побачити на етапах Кубка світу наших юних зірочок — Ірину Варвинець, Анастасію Меркушину, Юлію Журавок та ін.?
— Щодо Варвинець та Меркушиної — усе залежить від них самих та їхніх наставників. Поки що вони поводяться дещо незрозуміло. Особисті тренери не відпускають їх тренуватися разом з національною збірною. Варвинець та Меркушину ми викликали в Естерсунд, та вони не приїхали. Якщо ця чудасія триватиме і далі, на кубкових етапах ці дівчата не виступатимуть. Тренери забрали своїх підопічних тренуватися у Європу на Кубок IBU. Начебто сказали, що до етапів Кубка світу вони ще не готові. Та мені особисто ніхто з них не телефонував і нічого не пояснював. Ми дамо їм ще один шанс. Якщо вони не скористаються ним, наступна нагода випаде нескоро.
— Як оціните виступ чоловічої команди?
— Для мене місце Дмитра Підручного у топ-десятці Кубка світу не стало сюрпризом. Головне у роботі з Підручним — правильно підвести його до важливих стартів. Так, можливо, він не весь сезон зможе виступати на найвищому рівні. Дмитро чимось подібний на Андрія Дериземлю: він здатен періодично “вистрілювати” і показувати хороший результат на основних змаганнях. Підручний — швидкісний спортсмен, який уміє думати і аналізувати, може під час стрільби контролювати власні емоції і не боїться контактної боротьби. А саме цих якостей і вимагає біатлон.
Що трапилося на першому кубковому етапі з лідером команди Сергієм Семеновим? Психологічно не впорався зі змагальним напруженням. У нас ще буде час на роботу над помилками. У Сергія є голова на плечах. Єдине, останні два роки він не може перебороти свій незрозумілий “синдром естафети” і поки що є поганим помічником в естафетних перегонах.
— Чи можливо у найближчі роки зібрати повноцінну чоловічу естафетну команду? Чи є у нас перспективна молодь?
— Хороша молодь є. Але ж її потрібно тренувати за кордоном. А це немалі кошти, які можемо виділити лише на національну збірну. Молодим спортсменам залишається розвиватися вдома, де немає хороших ролерних трас, снігу і пристойних стрільбищ.
— Федерація біатлону України — найуспішніша на сьогодні спортивна організація в Україні. Як в українських реаліях вдалося розкрутити цей проект?
— У системі нашої федерації немає явних чорних плям, які б відверто перешкоджали нашій роботі. Нам вдалося заручитися підтримкою НОК України, міністерства спорту, місцевих відомств, спонсорів та інших федерацій. Ми знайшли багатьох друзів та закрили усі найбільш необхідні фінансові проріхи. А також створили команду сімейного типу, в якій усі могли би нормально спілкуватися. У нас немає таких, хто відверто випадав би з колективу, з ким неможливо було б знайти спільну мову. Тепла, приязна атмосфера важлива не менше, ніж фінансове забезпечення. Адже практично цілий рік спортсмени, тренери і персонал проводять разом на зборах та змаганнях. Усі у нас розуміють: якщо не виходить дружити, то принаймні потрібно з повагою ставитися до колег. Ми пливемо в одному човні і працюємо на спільний результат.
А на початках ми з власної кишені платили телеканалам — аби вони транслювали змагання з біатлону. Коли люди побачили біатлон, у нас з’явилося багато уболівальників, які досі демонструють свою любов і підтримку.
