Анастасія Меркушина: "Хочу виграти олімпійську медаль"

Три золотих медалі виграла тернопільська біатлоністка Анастасія Меркушина на літньому чемпіонаті світу з біатлону.

Цей чемпіонат нещодавно завершився у румунському Чейлі-Градістей. У команді юніорів наша землячка зайняла перші місяця у змішаній естафеті, у спринтерській гонці та у гонці переслідування.

За високі спортивні досягнення Анастасія Меркушина отримала Диплом  лауреата премії Кабінету міністрів за особливі досягнення молоді в розбудові України, медаль та грошову винагороду від Тернопільської облдержадміністрації. У розмові із журналістам чемпіонка світу розповіла про змагання у Румунії, про себе і про плани на майбутнє.

— Анастасіє, наскільки важливий для Вас отриманий Диплом?

— Насправді, це значна відзнака, і було неочікувано отримати її. Для мене це незвично, і приємно що відмітили серед багатьох достойних спортсменів саме мене.

— Ви щойно повернулися з чемпіонату з трьома золотими. Яка дісталася найважче?

— Звичайно, це не зимовий чемпіонат, а тільки сходинка до нього, своєрідна підготовка, але вона показує, що я можу бігати швидку, можу вигравати. Я розраховувала на подіум, але не очікувала що виграю золото. Були три гонки: естафета, спринт і переслідування. Естафету ми бігли вчотирьох, і тут є не тільки моя заслуга, тому дякую своїм колегам, які бігли зі мною. У спринті і переслідуванні було досить важко, але я боролася, як могла.

— Скільки вже років займаєтесь біатлоном? З чого починали, і чого вже вдалося досягти?

— Зараз мені 20 років, і відповідаючи на таке питання завжди жартую, що і весь цей час, і ще 9 місяців в утробі матері, я займаюся біатлоном. Можна сказати, що я народилися на лижах. Адже мама також біатлоністка, і коли моїх однолітків вчили ходити, то мене вчили кататися на лижах. Це моє життя, а професійно біатлоном займаюся вже 10 років. Найбільше досягнення — це медалі зимового чемпіонату світу серед юніорів в естафетній гонці. Було багато нагород, одразу важко пригадати всі, є медалі олімпійського фестивалю. І за кожною з них важка робота, адже виграти їх не легко.

— Хто Вас тренує? Адже від цього значною мірою залежить успіх…

— Мої мама і тато. Вони найбільше вкладають в мене. Так само працює зі мною тренер збірної команди України Микола Зоц.

— Біатлон — це сімейна традиція?

— Тато був лижником, а потім зайнявся тренерською роботою. Тоді й познайомився з мамою, яка після розпаду Радянського Союзу почала виступати за Україну. Мама показувала високі досягнення на змаганнях, тож маю гарний приклад для наслідування. Зараз молодша сестра також займається біатлоном, хоча вона ще маленька.

— Які проблеми є зараз у цьому виді спорту?

— Перш за все бракує фінансування. Немає біатлонних стадіонів європейського класу. Хочеться тренуватися і працювати на рідній землі. Спортивні збори за кордоном — це цікаво, але коли тренуєшся вдома, то це зовсім інші відчуття, інший настрій, хочеться бути ближче до рідних. Щоб хто не казав, а вдома і стіни  допомагають.

— Зважаючи на недофінансування цього виду спорту, як українські спортсмени виглядають на фоні інших?

— Усією жіночою збірною ми працювали над тим, щоб виграти квоту в шість дівчат на наступний рік. І це велике наше досягнення, насамперед, завдяки Валі Семеренко, попри недостачу коштів на збори, на набої. Загалом ми тримаємось на дуже високому рівні на фоні інших країн.

— До яких змагань зараз готуєтесь, і про яку ще медаль мрієте?

— Готуюся до наступного зимового сезону: до Кубку Європи, Кубку світу, до юніорського чемпіонату світу, як до найголовніших змагань сезону. Звісно, хочу виграти олімпійську медаль — це мета кожного спортсмена, до якої йдеш вузькою, тернистою стежинкою, стараєшся, працюєш.

Джерело: ЗЗ