Роман Сіправський: "Після сильного удару в очі потрапила фарба і продовжувати боротьбу довелося навпомацки"
Нещодавно ми розповідали про успіхи тернопільських атлетів на чемпіонаті світу з гирьового спорту у вправі за довгим циклом. Срібним призером турніру юніорів і бронзовим медалістом серед дорослих став вихованець збаразького спеціаліста, заслуженого тренера України, майстра спорту міжнародного класу Петра Багрія Роман Порохняк. А підопічний іншої легенди тернопільських гир, теж заслуженого тернополянина Зіновія Кульчицького Роман Сіправський, посівши в особистих змаганнях дорослих четверту позицію, виборов титул чемпіона світу в іншій дисципліні — командній естафеті.
— Прикро, мабуть, було дізнатися після завершення вправи, що фінішував відразу за призерами, — поцікавився в 29-річного інженера-програміста ПрАТ "Тернопільський молокозавод" Романа Сіправського.
— Не до того, знаєте, було. Вже на четвертій з десяти хвилин, відведених на виконання, після сильного удару під час чергового поштовху пофарбованих організаторами перед змаганнями гир одна об одну в очі потрапила фарба. Різкий біль змусив їх закрити і після секунди вагань продовжити боротьбу, так би мовити, навпомацки. А після завершення організатори відразу відвели до лікарів.
— І не виникло бажання припинити виступ достроково?
— Стільки сил витратив на підготовку до світового форуму, що сам, передусім, себе не зрозумів би. Біль в очах, звісно, суттєво дошкуляв контролювати ситуацію — чотири підйоми арбітр не зарахував. Але ж і стан організму, і психологічна впевненість у власних силах миттєво переважили. Тому, коли вже усе вляглося, шкодувати, за великим рахунком, було ні про що. Зафіксованих 55 підйомів — на один менше від результату бронзового призера і на два — від срібного. Усім було зрозуміло: якби не форс-мажор, поступився би лишень чемпіону вагової категорії понад 90 кілограмів. Зрештою, командна естафета, в якій разом із партнерами по збірній вибороли для України чемпіонський титул, зайвий раз це довела. За дві хвилини, які надавалися для підходів кожному з учасників (темп, як бачите, в цій вправі набагато інтенсивніший), при двох не зарахованих зафіксував 29 підйомів. Другий результат після нашого земляка Олега Іліки, який нині захищає честь Італії. Той підняв дві гирі над головою 30 разів.
— Вибачте, Романе, за, можливо, студентське запитання від набагато старшої за вас людини, але як узагалі стають гирьовиками? Юнакам, більшість яких мріють стати сильними, це буде цікаво.
— Через любов. Але не до гир, а до спорту передусім. У рідній Великій Березовиці школярем якими тільки видами не займався. І спринтерським бігом та штовханням ядра в легкій атлетиці, і плаванням, і баскетболом із футболом. Коли ж у дев’ятнадцять зрозумів, що через дану природою досить солідну вагу суттєвих успіхів у них навряд чи зможу досягти…
— ...вирішив зі спортом "зав’язати"?
— Навіть гадки такої не мав. Довелося зробити новий вибір. Після закінчення технічного коледжу і вступу на третій курс Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя, прочитавши в спортивно-оздоровчому комплексі вишу оголошення про дебютний набір до секції гирьовиків, записався до неї першим — за два тижні до початку занять. І відтоді вже десять років пліч-о-пліч на тренуваннях із людиною, яку ви дуже навіть доречно назвали легендою. Спочатку в "Політехніку", останні сім років — у палаці спорту "Текстильник", де займаються гирьовики теж рідного ФСТ "Колос". Хоча ні від кого не приховую, що разів зо три ніби і вирішував припинити заняття. Спочатку через травму, потім — через перенесені операції. Однак Зіновій Йосипович — великий дипломат. Не забуде згадати, що Петро Федорович Багрій, до речі, теж його вихованець, лише в тридцять розпочав серйозні заняття. Чи заінтригує новиною, що до секції вирішили записатися дівчата. А на довершення ще й найпереконливіший аргумент наведе: людині із "сидячою" спеціальністю інженера-програміста фізичні навантаження просто-таки необхідні…
— Фізичні навантаження, швидше, царина фізкультури. До чемпіонату світу, підозрюю, підготовка була цілком іншою.
— Справді, два місяці дружина Надія і Назарчик, якому два з половиною, за щастя мали бачити тата. Триразові щоденні заняття в залі плюс плавання: для розвитку легень — вісім басейнів під водою. Та ще двічі на тиждень — біг. За два тижні перед стартом інтенсивність, природно, зменшили. Вийшов, так би мовити, на пік форми. Як же ж було після цього достроково боротьбу припиняти? Зате Назарчик дуже радів, коли ще з Франції показав йому скайпом завойовану медальку.
— Щиро від імені читачів зичу досягнути ще не завойованих вершин. Правильно зрозумів — вам більше до вподоби вправа за довгим циклом?
— У класичному двоєборстві неодноразово ставав переможцем обласних турнірів і чемпіонатів, захищав честь краю на всеукраїнських стартах. Але саме вправа за довгим циклом, здається, — це моє. Тож із Зіновієм Кульчицьким уже плануємо підготовку до чемпіонату світу наступного року в Угорщині.
Джерело: Вільне життя
