Андрій Пушкар: "На чемпіонатах світу і Європи рівних мені немає!"

Черговий раз наш земляк довів це на чемпіонаті світу з армрестлінгу, який у грудні відбувся в Казахстані. Там 26-річний спортсмен став абсолютним чемпіоном у суперважкій вазі на обидві руки. Про світовий форум, противників, тренування і майбутні звитяги Андрій Пушкар розповів читачам Номер один.

– Чимось особливим запам’ятався чемпіонат у Казахстані?

– З 2003 року я не пропустив жодного чемпіонату світу і Європи, відповідно цей особливим не став, адже був уже дев’ятим за рахунком.

– Важко далися вже звичні для Пушкаря перемоги…

– Рівень армспорту з року в рік росте, суперники стають сильнішими. Хоча особисто мені на цьому чемпіонаті перемоги давалися легко. На ліву руку у фінальній сутичці боровся з давнім суперником Фарідом Османлі, котрий виступає за Туреччину. Вперше я зустрівся з ним у 2005 році на ЧС в Японії. Тоді він мене переміг. Через два роки мені вдалося перемогти його на праву руку. В наступні роки я вже не поступався йому ні на праву, ні на ліву. Цього разу він дав мені гідний супротив, тому перемога на ліву руку далася нелегко, хоча сама сутичка тривала близько однієї секунди. На праву руку в суперважкій вазі моїм головним конкурентом став росіянин Омаров Гаджімурат. З ним ми зустрілися ще на попередньому етапі. Вже тоді я відчув хорошу руку суперника. Спершу був розрив, потім нас зв’язали лямкою, де за 2-3 секунди я все-таки його подолав. А у фіналі ми знову зустрілися. Там я вже без проблем менш ніж за 1 сек. здобув перемогу.

– Андрію, ти вже 12 разів ставав чемпіоном світу. Невже немає гідних суперників?

– Можу сказати, що більшість суперників "утікають" у категорію до 110 кг. Очевидно, так стається, щоб не зустрітися зі мною, адже останній раз на чемпіонатах світу в суперважкій вазі (понад 110 кг) програв ще в 2007 році. А з 2008 року, з першості світу в Канаді, я нікому не поступався ні на ліву, ні на праву руку. Загалом вже маю 12 титулів чемпіона світу, адже протягом одного року можу стати дворазовим чемпіоном, бо виступаю на обидві руки.

– В армспорті є любительські і професіональні чемпіонати?

– Є один чемпіонат світу і один чемпіонат Європи з доп-контролем. Називати їх любительськими буде дещо неправильно, бо інших просто немає. Скажімо, на ЧС у Казахстані були представлені спортсмени з 48 країн, близько 1000 учасників боролися за нагороди, у моїй же суперважкій категорії 13 чоловік змагалися на праву руку і 10 – на ліву. Натомість є турніри професіоналів, де відсутній допінг- контроль. Скажімо, у 20011 році на кубку світу серед професіоналів я виграв на ліву руку, натомість поступився на праву руку росіянину Денису Циплінкову, котрий на чемпіонатах з доп-контролем не виступає. Як бачите, я не термінатор і деколи можу програти, але на чемпіонатах світу і Європи мені рівних немає!

– Як думаєш, твої перемоги – це гени чи важкі тренування?

– По-перше, далися взнаки гени, адже мій батько був кремезним, він усе життя займався спортом і мене до цього привчив. По-друге – велику роль відіграло те, що я спортом займаюся з раннього віку: з 11 років – пауерліфтингом, згодом – штовхав ядро, метав диск, піднімав гирі, а в 16 років визначився, що армспорт – це моє.

– А чи були досягнення в інших видах спорту?

– У 15 років був третім на дорослому чемпіонаті області з пауерліфтингу, по гирях  виграв міжгалузеву першість України серед газовиків (підняв у ривку 24-кілограмову гирю 185 разів). А перемагати в армспорті почав з чемпіонату рідного Кременецького району, де у вирішальній сутичці в 14 років подолав батька. Далі було чемпіонство в 2000 році на першості Тернопільщини, в 2002 році виграв кубок України, а з 2003 року почав їздити по світу.

– Чи є переможний секрет в Андрія Пушкаря?

– Він складається у сукупності з багатьох чинників: це тренування, здоровий спосіб життя та правильне харчування. 40% успіху залежить від системи тренувань, а решта – від способу життя і харчування. Зараз я тренуюся тричі на тиждень по півтора-дві години. За одне заняття піднімаю 20-30 тонн. Цього достатньо, адже м'язам потрібно задати тонусу, а потім дати відпочити. Вважаю, що краще недотренуватися, ніж перетренуватися, бо надмірні навантаження можуть призвести до травми. Потрібно також дотримуватись режиму дня, спати мінімум 8-9 годин. Крім того, за тиждень перед відповідальними змаганнями взагалі не тренуюся, так треба давати час відновитися м'язам, зв'язкам, сухожиллям.

– Ти згадував змагання професіоналів де немає доп-контролю. Чи правда, що в армспорті багато атлетів застосовують допінг?

– Сьогодні такий час, що у професійному спорті без фармакології важко досягнути високих результатів. Армспорт, можливо, – один з небагатьох винятків із правил, у ньому пріоритетом все-таки є генетика. Якщо маєш міцні сухожилля, то можна боротися на досить пристойному рівні, фармакологія ж зазвичай збільшує лише м’язову масу. В мене доп-контроль двічі на рік, тому я не застосовую заборонені препарати, при цьому використовую дозволені спортивні харчові добавки, які майже не поступаються анаболічним препаратам.

– Чи можна в армспорті заробити великі гроші?

– Можна. Скажімо, нині готуюся до великого турніру "А1" з призовим фондом у 113 тисяч доларів, який пройде наприкінці липня у Москві. Для абсолютного переможця в суперважкій вазі на ліву і на праву руку передбачено премію в 20 тис. доларів. Але таких турнірів у армспорті один-два на рік. Натомість за те, що я виграю чемпіонати Європи і світу, Держкомспорт виплачує премії наприкінці року. При цьому їх величина залежиться від наявності бюджетних коштів.

– Які ще важливі змагання, окрім московського турніру, чекають на тебе у 2012 році?

– Зараз цілеспрямовано готуюся до поєдинку за пояс Інтерконтинентального чемпіона світу серед професіоналів (13 січня, Лас-Вегас), де моїм суперником буде американець Майкл Тодд. Нині є багато так званих рукоборців, які не виступають на чемпіонатах, але вважають себе найсильнішими у світі, відповідно їм потрібно показати свою силу. Крім того, у травні в Польщі буде чемпіонат Європи, а у вересні – чемпіонат світу в Бразилії.

– Окрім власної кар’єри, ти почав працювати тренером?

– Якщо Бог дасть здоров’я, то планую виступати до 40 років. При цьому намагаюся свій величезний досвід передавати підростаючому поколінню. Тричі на тиждень проводжу заняття з дітьми у Кременці як тренер ФСТ "Колос" та двічі на тиждень з 2006 року треную студентів в економічному університеті. Кращих вихованців вожу на змагання, вже є певні здобутки (кременчанин Вадим Стецюк виграв першість країни серед юнаків).