Олена Підгрушна: "Ми бігаємо для тих, хто пишається нами"

Хоча справ у неї було дуже багато, а часу обмаль, капітан жіночої збірної України погодилася відповісти на запитання спеціально для biathlon-ua.org.

- Перед початком  літнього чемпіонату світу ми повідомляли читачів про травму, яку ви отримали після падіння на трасі в Тисовці. Чи вплинула вона на Ваші подальші виступи?

- Мушу зізнатися: травма вибила мене із  колії. Протягом двох тижнів в основному гоїлись рани. Біль не давав спати упродовж п’яти ночей. Врятувала хороша погода, я змогла бігати в шортах і не надягати одяг, який натирав би рани. На кілька днів через травму я випала із стрілкової підготовки. Сама не знаю - як змогла в "суху" відстріляти на чемпіонаті України спринтерську гонку. Проте наступного дня в гонці переслідування я вже не стартувала. 

- До редакції сайту надійшло запитання про Вашу хустинку, яку ви завжди одягаєте під час змагань. Чи має вона символічне значення, чи вам у неї просто зручно?

- Ні, хустина не має символічного значення (сміється). Просто мені так зручно. Я їх частенько змінюю, залежно від кольору, форми або настрою.

- Ви – капітан жіночої збірної України. Які ж функції у капітана?

- Я не скажу, що в мене є якісь особливі функції, яких немає у когось іншого в команді. Можливо так повелося, що до мене зверталися тренери з проханням "повідом всіх дівчат", "розпиши графік"... Ніяких команд і наказів я своїм товаришкам не  даю. У  мене вже запитували вболівальники: "Чому ти не носиш капітанської пов`язки?" А я відповідаю: "Це -  біатлон, а не футбол".

- А "збір капітанів команд" на міжнародних змаганнях?

- Назва цих зборів символічна. Участь у них беруть не капітани команд, а представляють федерацію тренери і ті, хто займається організаційними питаннями. Спортсменів там не буває. Назва цих зборів не відповідає їх суті. Можливо, поганий переклад з іноземної, можливо в Європі вкладається інший зміст у назву "збір капітанів".

- Чи берете Ви участь у роботі Комітету спортсменів IBU? Яка його функція? Може, це профспілка біатлоністів?

- До його складу  входять лише четверо спортсменів-біатлоністів: Уле Ейнар Бьорндален, Даша Домрачева, Ольга Зайцева і Крістоф Зуманн. Їх завдання – забезпечити зв`язок між IBU та активними спортсменами. Проте, в основному, вони збирають інформацію про спортсменів. Інші їх функції мені не відомі. 

- Що відбулося із Вами за останні півроку? Ви прискорили "хід" чи налаштували влучність?

- У цьому році мені вдалося прискорити "хід". Але в деяких моментах я втратила стовідсоткову влучність. Не знаю, чи пов`язані ці явища. Скоріше за все були деякі недопрацювання у стрільбі. Ми постійно працюємо над додаванням швидкості "ходу", швидкості стрільби та влучності. Якщо вдалося поліпшити один із параметрів, значить, -  треба працювати над іншими.

- На літньому чемпіонаті України Ви перемогли із "сухою" стрільбою. Пройшов тиждень, і на чемпіонаті світу в Нове Место, під час змішаної естафети, Ви змушені бігти штрафне коло і використовувати додаткові набої. Що сталося за тиждень?

- Ми проводили аналіз із тренерами. Останні два місяці до чемпіонату України в мене була хороша стрільба, практично без промахів. Тому мій "сухий" результат в Тисовці був очікуваним. Штрафним колом на чемпіонаті світу я була просто шокована. Я крутила поправку на вітер і вліво,  і вправо - і не розуміла, що робиться. Можливо через це я почала скоріше бігти до "стойки", і як результат - не змогла ідеально справитися із стрільбою стоячи. Мені заважала тільки "задишка"

- Але ж Ви бігли першою? Всі доганяли Вас.

- Не те щоб доганяли. Я бігла спокійно і чула, як за мною біжать інші спортсмени. Всі мали сильну задишку. Я не те, що рвалася бути першою на трасі. Хочете обганяти – будь-ласка. Але ж усіх мій темп влаштовував! Мені було зручно бігти із такою швидкістю, і до стрільбища мене ніхто не випереджав. Траса в Нове Место є легкою тільки на перший погляд. На ній немає високих підйомів, стрімких спусків. Але вона рівнинна, і тому треба їхати швидкісно, "під кожен крок". Це вимотує, прискорюється серцебиття  і з`являється задишка. Менше можливості відпочити на трасі. 

- Взагалі, вдалося відпочити перед зимою? Літній чемпіонат України, чемпіонат світу, тренування і збори – це ж не відпочинок?

- Поняття "відпочинок" у нас трохи інше. Мені в серпні приходили повідомлення на мобільний телефон: "А коли ви вже починаєте тренуватися?" Мені смішно,  немає бажання відповідати. Таке можуть спитати люди, які далекі від біатлону. Ми відпочиваємо у квітні. Літній період для нас не є відпочинковим. Влітку ми активно готуємося до зими, фізичні навантаження ще більші, ніж  взимку. Зимою додаються ще психологічні навантаження. Ось і виходить - шість місяців підготовки, місяць відпочинку і п`ять місяців змагань. Тому, коли хтось каже про п`ятимісячний літній відпочинок, для нас це звучить як образа.

- Яка доля стипендій від Президента України?

- Кожен рік нам призначалися такі стипендії у травні. У цьому році, за невідомих мені причин, цей термін змістився на один-два місяці. Ми дуже просили, щоб прискорили їх вручення. Якщо Указ Президента України підписаний у серпні- вересні, то отримувати стипендію ми почнемо із жовтня-листопада і отримуватимемо  її упродовж календарного року.

- Що станеться із стипендіями, якщо у березні 2012 року в Рупольдінгу збірна України стане чемпіоном світу, і команді призначать нову стипендію з травня наступного року? Що буде зі старою стипендією, яку Ви маєте отримувати до жовтня 2012 року?

- Думаю, вона пропаде. Ніхто не дасть можливості отримувати дві стипендії. Тому вчасна виплата цих стипендій надзвичайно важлива. Деякі спортсмени і тренери годують свої сім`ї за дві тисячі гривень на місяць. Всі кажуть, що ми володіємо "золотими горами". А якщо розібратися – не такі вони вже й золоті.

- Два місяці тому ми звернули увагу на назву однієї з новин: "Підгрушну позбавили медалі із-за допінгу іншої спортсменки". Прокоментуйте і цей заголовок, і цю проблему.

- Думаю, що і сестри Семеренко зі мною погодяться, склалася надзвичайно неприємна ситуація, особливо психологічно. Але нам найбільше шкода Оксану Хвостенко, ніж себе. Ми ще молоді, чемпіонат світу в нас був не перший і не останній. Ми можемо із Вітою і Валею довести на наступних змаганнях і на Олімпіаді, що здатні вибороти медалі. Оксана такої можливості вже не матиме. Цей старт був останнім у її спортивній кар`єрі. Прикро, що крапка поставлена саме так. Психологічно тільки вона могла справитися із такою ситуацією. Я не знаю, як би ми дали собі раду на її місці. Цілий сезон у нас була дуже дружна команда, ми підтримували одна одну. Втратили медаль – ну що ж - життя не закінчилось і світ не зупинився. Медальна і призова сторона цієї ситуації нас більше не цікавить. Ми поставили на цьому крапку і перегорнули сторінку.

- Кожна біатлонна гонка це – відповідальність. Який вид гонки, в такому ракурсі, Вам більше до вподоби?

- Однозначно, що найбільша відповідальність на естафеті. Своїм виступом ти відповідаєш не тільки за себе, а і за всю команду. Що ж до уподобань – це також естафета. З дитинства в нас так виховували тренери: естафета вища за індивідуальні категорії. Наставники говорили, що "особисто ти ще встигнеш, а естафету завжди треба відпрацьовувати максимально". Щодо мого ставлення до індивідуальних гонок, то періодично у мене змінюються пріоритети та симпатії. Іноді більше подобається мас-старт - отримую від нього більше задоволення. Коли в мене «хід» вдається краще, ніж стрільба – більше подобається спринт. Коли ж я бачу спину суперника, якого потрібно наздогнати, - мене усю поглинає гонка переслідування. Як буде  цьогоріч – покаже час.  

- На думку  опитуваних вболівальників біатлону на Інтернет-сайтах, основна проблема нашої жіночої збірної – швидкість просування по трасі. Чому ми не можемо досягти норвезької та німецької швидкості?

- Нам не вистачає розвинутої мережі дитячих спортивних шкіл. У Норвегії та Німеччині є траси, школи, які дають можливість змалку займатися біатлоном. Технічні засоби дозволяють їм тренуватися на снігу. Якщо снігу немає – є сніжні гармати. Умови шкіл, піар і менеджмент біатлону  запрошують дітей до спортивних змагань віком з п`яти років. У нас же багато спортсменів, які вперше стають на лижі тільки у 15-17 років. Про що можна  говорити в такій ситуації? Наступна причина – фінансування і організація біатлону. Молодіжна збірна Норвегії та Німеччини готується так само, як і основна збірна. Молодь, котра відбирається до основної команди, добре підготовлена і вже має досвід міжнародних змагань. Молоді спортсмени, потрапивши у дорослу збірну, вже готові боротись за перемоги в кубках.

У нашої молоді завдання зовсім інше – відібратись до команди, щоб отримати можливість поїздити на збори і випробувати різні траси. У молодіжної команді такої можливості немає через фінансування. Так і виходить, що вчорашні сильні юніорки Юлія Джима чи Тетяна Трачук мають ще «обкататись» на міжнародних трасах у складі збірної. Вони просто не мали можливості здобути достатню кількість міжнародного змагального досвіду.

Коли я вперше потрапила до основної команди, то займала 50-ті місця. Говорили, добре й це, адже виборола кілька очок для команди. А де ви бачили німця чи норвежця, який потрапляє в основну збірну країни на етап Кубку світу і фінішує у п`ятій десятці? Хіба щось трапиться із рушницею.

- Вболівальники біатлону допомагають бігти на змаганнях чи заважають концентруватися?

- Можливо, заважають молодим спортсменам, які не звикли до фанатів. А загалом – дуже допомагають.  Коли ти просто біжиш у тиші, думаєш: "що я тут роблю, для кого і для чого я біжу?" Коли у спину кричать "Україна, Україна – вперед, Лена! Давай!", - я вже розумію, що  біжу для когось. Ми не бігаємо для себе. Ми робимо це для глядачів, для країни, для своїх рідних, для тих – хто пишається нами. Буває, що біжиш у парі з ким-небудь і її підбадьорюють. А ти біжиш позаду, як сирітка (сміється). Буває і навпаки. Біжиш поруч із Магдаленою Нойнер, а кричать тобі "давай Підгрушна". Та які тут авторитети, викладаєшся на повну. Є випадки, коли українських вболівальників немає, і тобі кричать австрійці, німці, норвежці. Кількість поціновувачів біатлону в світі стрімко зростає. Такі люди не вболівають тільки за конкретного спортсмена, а за весь біатлон. 

- Який етап Кубку світу більше всього подобається?

- Атмосферу в Обергофі і Рупольдінгу не можна зрівнювати із іншими етапами. Тут панує  свято біатлону, відбувається грандіозне шоу, і це відчувається на цих етапах більше всього. Декілька років підряд сорок тисяч вболівальників мені співають в Обергофі пісню "Happy birthday to you", так як дата проведення цього етапу Кубку світу співпадають з моїм днем народження. Ці враження описати і передати неможливо.

Дуже приємно також приїжджати в кінці сезону в Ханти-Мансійськ до Росії, коли після європейської їжі можна нарешті поїсти пельмені і голубці (посміхається), коли ти всіх розумієш ... Вразило, скільки росіян кричало Оксані Хвостенко "Україна! Давай!". Це спорт, а не політика, яка іноді створює непорозуміння між людьми. Та все ж  найбільшого напруження досягаєш на перших етапах сезону. Тож складно сказати, який етап більше всього подобається.

- В якій країні хотілось би перемогти і фінішувати з прапором?

- У будь-якій країні. Суть не в трибунах, чи у кількості вболівальників. Головне, що ти на п`єдесталі і фінішуєш із прапором своєї країни. І буде на трибуні десять вболівальників чи тисяча – байдуже, тому що вдома будуть мільйони перед телевізорами і, можливо, після цієї перемоги, десятки дітей прагнутимуть займатися біатлоном. Ось, що найголовніше.

- Що би Ви хотіли передати вболівальникам збірної України?

- Єдине прохання до вболівальників, особливо до тих, хто намагається зв`язатися з нами через соціальні мережі. Любителі біатлону нам пишуть, а ми не відповідаємо, і потім вони ображаються. Так, бувають питання, на які просто не хочеться відповідати. А бувають моменти, коли немає можливості відповісти, немає доступу до Інтернету. Людина, яка сидить біля стаціонарного Інтернету думає, що весь світу у ньому. Ми переїжджаємо, часто доступу до Інтернету немає, інколи він досить дорогий. Буває, що немає можливості написати повідомлення рідним. Навіть, коли потрапляєш до  мережі, можеш не мати часу із кимось переписуватися. До прикладу, маю десять хвилин, щоб поспілкуватися із мамою, у такому разі, я не відповідаю нікому. Знайдуться і такі, хто скаже, що ми «спіймали зоряну хворобу» і не хочемо спілкуватися з вболівальниками.

Все це не так (посміхається). Прошу зрозуміти нас - спортсменів. Іноді отримую повідомлення від журналістів, які мені пишуть "я, такий-то такий, хочу про вас написати статтю. Мій номер телефону...". А я зайшла випадково на хвилинку в соціальну мережу, побачила це повідомлення. Вийшла з мережі. Одразу, після цього мені прийшло ще 50-100 повідомлень. Мені знову треба заходити, шукати, передзвонювати, на жаль, на це  часу в мене немає.

- Виходом із цього становища зміг би стати власний сайт. Чи маєте Ви його?

- Так, я маю власний сайт, правда, тепер він знаходиться у стані розробки. На даний момент на ньому відсутня свіжа інформація. У найкоротший термін я поспілкуюся із адміністратором і ми придумаємо, як налагодити нашу оперативну співпрацю. Про його точну назву я повідомлю додатково, коли буде готовий повністю.

- Може, Вам більше сподобається спілкування із вболівальниками через блог на якомусь сайті? Чи не хочете Ви його створити?

- А чому би і не створити ? Це – нормальне спілкування. Якби мені хтось приніс 10-20 запитань і сказав, що на них треба відповісти, я би відповіла. Ображає ще те, коли на одному із наших сайтів висить нове інтерв`ю, яке читають тисячі людей, у соціальній мережі деякі користувачі запитують про те ж саме знову. Робиш висновок - значить не цікавить їх це по-справжньому, а питання ставлять, аби поставити. Це і ображає, і дратує – шкода часу.

- А що думаєте, з приводу створення прес-служби Федерації біатлону України?

- Напевно, наша Федерація ще не настільки багата, щоб мати свою прес-службу. Хоча я  вважаю, що це дуже потрібно. Наприклад, у російському біатлоні така служба працює і над іміджем, і над піаром, і з спонсорами та рекламою. Нашій збірній бракує популярності, справжнього менеджменту. Роль менеджерів беруть на себе Володимир Бринзак і Роман Бондарук. Проте це не їхня робота. Менеджер має організувати якісь зустрічі із вболівальниками та спонсорами, організувати запрошення спортсмена на телебачення, виготовлення фотосесій і т.п.   

Вам можуть заперечити і сказати, що для менеджменту потрібен старт, виборіть спочатку золото чемпіонату світу або Олімпіади.

Україна стабільно знаходиться в першій п`ятірці світового біатлону. В Україні відсутні  траси, немає жодного стрільбища, яке б відповідало світовим стандартам. Багато чого тренери роблять за власний рахунок, багато чого президент Федерації робить за власні кошти і багато чого роблять за власним коштом спортсмени. І при цьому всьому ми завойовуємо для України медалі. При такому становищі біатлону в Україні, я вважаю кількість виборених медалей достатньою для початку розвитку менеджменту.