Андрій Пушакар: "Втримати титул важче, ніж здобути"

Кременчанин Андрій Пушкар став найсильнішим рукоборцем світу, володарем найпрестижнішої нагороди в армспорті – пояса абсолютного чемпіона світу серед професіоналів у надважкій вазі. Перевівши подих після виснажливих перельотів, прес-конференцій та брифінгів, а основне – боротьби за титул найсильнішої людини світу, Андрій охоче відповів на запитання земляків та поділився тим, чого не вдалось дізнатися навіть найцентральнішим ЗМІ.

Майбутнє визнання передбачив батько

– Мій батько був талановитим спортсменом, – пригадує Андрій  про свого уже, на жаль, покійного тата Анатолія  Пушкаря. – Він займався боротьбою, штангою, дзюдо, грав у шахи. Саме батько прищепив мені любов до спорту, був моїм кумиром і першим тренером. Тренуватись я розпочав у 1996 році. Вже тоді, прийшовши вперше у спортзал, сказав татові, що буду чемпіоном світу. Батько посміявся і сказав, що для того треба буде тренуватися 8-12 років… У 2006 році на світовому чемпіонаті в Манчестері (Англія) я вперше став чемпіоном світу в дорослій категорії. Тато передбачив моє майбутнє.

Щоб здійснити мрію – розвантажував вагони

Проте все було не так просто, як може видатися на перший погляд. Амбітний хлопчик прийшов у тренажерну залу, потренувався десять років й одного ранку прокинувся чемпіоном. На жаль, у нашій державі часто буває замало бажання перемогти та навіть таланту. Обставини складаються так, що боротися доводиться не лише з суперниками та собою, а й банально із несприятливими побутовими умовами, заручниками яких у 90-х роках минулого століття опинилися більшість українців.

– Час, на котрий припав початок моїх тренувань, був досить непростим, – пригадує спортсмен. – Пам’ятаю, як зарплатню видавали чим тільки могли: від макаронів  до будматеріалів. Починаючому спортсмену потрібно було якісне високобілкове харчування. Навіть елементарно з цим були проблеми. Тож доводилось виходити з положення. Упродовж трьох років я розвантажував вагони по 68 тонн разом з трьома товаришами, нам платили 180 грн. на чотирьох. А ще копав траншеї під газові труби, бо ми брали дешевше, ніж трактор. Завдячуючи багатьом кременчанам, які підтримали мене і допомогли перейти, так би мовити, від юнацької ліги у дорослу (де спортсменам уже платять), я здійснив свою мрію і почав заробляти тим, що є моїм хобі, захопленням та роботою разом.

Дорога до тріумфу тривала 19 років

Саме стільки знадобилося Андрію Пушкарю, аби здобути найпрестижнішу нагороду в армспорті, вступаючи у боротьбу за неї п’ять разів.

– Важко боротись із професіоналами, адже там, де платять гроші, надзвичайно велика конкуренція, – зазначив рукоборець.

Змагання, які наприкінці липня відбулись у Лас-Вегасі (США) і в яких переміг наш земляк, проводить президент професіональної ліги армрестлерів Ігор Мазуренко.

– У мене з ним контракт, він мій промоутер, але, за умовами, суми контракту я не розголошую, – констатує Андрій Пушкар. – На змаганнях я боровся з Дмитром Трубіним із Казахстану. Вперше зустрівся з ним на Кубку світу серед професіоналів у 2015 році. Це надзвичайно перспективний, сильний, талановитий, 27-річний атлет. Тоді він дав мені гідний супротив, у запеклих сутичках ми близько 10 хвилин з ним боролися, ні я його не міг побороти, ні він мене, але все-таки технічно я здобув перемогу. Та було багато питань, і щоб не піддавати сумніву попередню перемогу, вирішили провести додатково армфайт –  шестираундовий поєдинок. Цього разу Дмитро теж був у дуже хорошій формі, але я здобув перемогу.

Проте, аби перемогти, спортсмену довелося суттєво змінити методику тренувань, адже система армфайт відрізняється від чемпіонатів Європи та світу.

– Ти маєш одного суперника і борешся з ним шість поєдинків, – пояснив Андрій Пушкар. – Це набагато складніше, тому що, крім сили, треба мати витривалість, встигати відновлюватись між поєдинками, перерва між якими – 2 хвилини. Ти можеш бути надзвичайно сильним, але якщо тобі не вистачає витривалості, то один-два раунди – і далі суперник тебе «додавить». Мені довелося міняти методику тренувань, оскільки раніше я був більш силовий атлет, тому що виступав на чемпіонатах Європи і світу. З тренером розробив нову методику, почав працювати і все задумане реалізували.

Казахстанський суперник , звісно, не задоволений результатом поєдинку та прагне реваншу. Свої плани на подальшу спортивну кар’єру є й у Андрія Пушкаря. Основним суперником на сьогодні він називає надзвичайно сильного атлета – росіянина Дениса Ципленкова – людину, яка має найсильніший біцепс у світі, піднімає штангу вагою 170 кг на біцепс – це офіційний рекорд світу. Востаннє з Андрієм вони зустрічалися два року тому. Найближчий їх поєдинок передбачається відразу після нового року. Передуватимуть змаганням знову ж тривалі тренування.

Що їсти і скільки тренуватись,  аби перемогти?

– Мій звичайний ранок починається з тренування. У мене є власний будинок зі спортзалом на першому поверсі. Коли прокидаюсь, то випиваю склянку води з медом і лимоном і йду тренуватися на 30-40 хвилин. Це легке тренування для того, щоб організм був у тонусі, щоб бути бадьорим цілий день. Виконую вправи на біцепс кисті, на натяжку, працюю над тим, що мені знадабиться на найближчих змаганнях. Потім душ, сніданок, різні робочі питання. Зараз виступаю у надважкій вазі й особливих обмежень у їжі в мене немає. Але намагаюся їсти побільше повільних вуглеводів, тобто каші і більше білкової їжі

До слова, зараз вага знаменитого кременчанина – 128 кілограмів, а зріст – 193 см.

Проте тренується Андрій Пушкар не лише у домашньому спортзалі, а й у професійному. В Тернополі рукоборець є засновником і співвласником фітнес-залу «Колізей», який є найбільшим в обласному центрі і де три рази на тиждень займається по 2,5-3 години. Зал відкрили у 2015 році разом зі спортсменом Олегом Кривим, який професійно займається бодібілдингом та є переможцем у категорії 85 кг відомих на весь світ змагань «Арнольд класік». У залі на сьогодні більше ста нових тренажерів українського виробництва. У тренажерці відомих спортсменів займається близько 600 відвідувачів. Особисто тернополян спортсмени не тренують.

Маленьким та юним кременчанам пощастило тренуватись у чемпіона світу Андрія Пушкаря. Багато з них уже досягли вагомих результатів в армреслінгу. Так нещодавно збірна команда з армспорту Тернопільської області у складі 15 чоловік, 13 з котрих із Кременця, виборола друге місце на чемпіонаті України серед юнаків. Поступилися лише збірній Полтавської області за рахунок того, що батьківщина Гоголя та вареників представила 35 спортсменів, а у командному заліку підраховували всі очки, навіть не за призові місця. Тож, як зазначив Андрій Пушкар, якби у нас було на одного спортсмена більше, отримали б перемогу.

«Втримати титул важче, ніж здобути…»

За роки своєї спортивної кар’єри Андрій Пушкар побував більш ніж у 30 країнах світу, 16 разів був чемпіоном Європи, 14 разів – чемпіоном світу, 7 разів вигравав Кубок світу серед професіоналів – це на даний момент найпрестижніший турнір у світі. Неодноразово боровся за звання абсолютного чемпіона світу серед професіоналів у надважкій вазі, починаючи з 2004 року, а тепер отримав пояс абсолютного чемпіона світу серед професіоналів у надважкій вазі. Це найвищий титул у цьому виді спорту. Та зупинятися на досягненнях знаменитий кременчанин не збирається.

– Втримати титул важче, ніж здобути, – цілком серйозно, навіть з відтінком хвилювання заявляє абсолютний чемпіон світу. – Вовк, який підіймається на гору, голодний до перемоги. Тож доводиться весь час чатувати, з якого боку він вискочить, і не дати йому піднятися…

Джерело: Номер один