Історія успіху чемпіонки світу Лілії Проць (ВІДЕО)
"Терен" започаткував серію матеріалів "Історія успіху". Ми розповідаємо про відомих жителів Тернопілля — людей, які досягли успіху завдяки неймовірній силі волі та титанічній праці над собою. Їхня відомість — закономірна плата за вкладені зусилля.
Сьогодні пропонуємо розповідь про історію успіху чемпіонки світу з пауерліфтингу Лілії Проць.
— Пані Ліліє, чи пам’ятаєте свою першу особисту перемогу у житті?
— Важко згадати таке, зазвичай мене запитують про першу нагороду. Першу нагороду я пам'ятаю, це було у 10 років і це було на обласному конкурсі із шашок. І тоді чоловіки, з якими я йшла додому, сказали мені натягнути медаль на шию і не застібати куртку. Перші перемоги у мене були з шашок, ще коли я навчалася. Я пам'ятаю, як мене однокласниця завела у шашковий клуб "Біла Тура" за місцем проживання. На жаль, уже його немає. Я там почала займатися і там були мої перші нагороди.
— Чому саме пауерліфтинг? Як жінка може працювати із залізом?
— Спочатку я займалася штангою, а потім перейшла на пауерліфтинг. Мені постійно казали — чому не гімнастка? Коли я почала здобувати освіту, зрозуміла, що до кожного виду спорту є різні критерії. Я дуже рада, що мене знайшов Олександр Онищук і запропонував займатися пауерліфтингом. Пам'ятаю, 21 рік назад ми пішли 8 березня займатися.
— Сьогодні скільки нагород ви уже маєте?
— Близько 70, але не хочу рахувати нагороди, бо останню отримала дуже давно.
— Які періоди у житті були найскрутнішими?
— Коли ти повертаєшся додому, а там немає грошей, коли гроші не виплачували за роботу, і у спорті також не платили. Важко також мати два тренування в день і вчитися в інституті. Також травми… Якось за місяць до чемпіонату світу я зірвала мозоль, це, можна сказати, був хрест на чемпіонаті, але вдома у нас були свої таємниці. І нам вдалося вилікувати мозоль. Успіху дуже важко добитися, для цього треба дуже важко працювати. Молодий повинен відмовитися від усього — від прогулянок, зустрічей, тільки їсти, спати і тренуватися.
— Що змушені були робити у скрутний період?
— Мені 42 роки, і я не знаю, хто мій батько. Мама робила усе, щоб я здобувала освіту. Вона не змогла мені дати освіту вищу і завдяки тому, що я почала займатися у спорті, я отримала можливість безкоштовно навчатися у ВНЗ. Мені мама була опорою. Людина повинна все життя рости, багато книг читати, розвиватися. І зараз моя робота більше пов'язана не зі спортом, а з тренуванням і допомогою людям стати здоровими.
— Чого боїться Лілія Проць?
— Якби мені таке запитання задали два роки тому, я б відповіла — смерті. Тепер я цього не боюся.
— Коли ви себе відчуваєте щасливою?
— Я навчилася кожен день відчувати себе щасливою. Я зранку прокидаюся, мене нічого не болить, усі рідні живі та здорові, ніхто не помер. І тоді я себе відчуваю щасливою.
