Андрій Романович: "Крики та підказки волейболісткам не допомогли"
Головний тренер юніорської збірної України та тернопільської Галичанки Андрій Романович в інтерв’ю прес-службі ФВУ розповів про виступ команди у відбірному турнірі чемпіонату Європи, який проходив у Словенії з 11 по 15 квітня. У складі команди виступили і п’ять волейболісток Галичанки-ТНЕУ, але і вони не допомогли збірній продовжити боротьбу. Україна посіла 5 підсумкове місце.
— Місце, яке посіла команда — це об’єктивне відображення ситуації, чи могли виступити краще?
— Щоб показати результат, необхідне нормальне підґрунтя. Перш за все фінансове. Це дає можливість для нормальної підготовки. Ми зібрали всіх кращих гравців у 1994-95 року народження, яких можливо бути зібрати на сьогоднішній день. Це 10 волейболісток, але ще шість, причому з досвідом подібних змагань — про це я говорив напередодні відбірних матчів — за різними причинами не змогли поїхати у Словенію.
Окремо хочу подякувати головному тренеру Керкінітіди Леоніду Хричову — за те, що допоміг оперативно зробити документи Анастасії Чернусі, яка представляла цей клуб у збірній. І представляла непогано, показавши досить таки змістовну гру.
Але навіть при цих кадрових проблемах, ми могли зачепитися за друге, чи третє місце — це надавало б нам можливість продовження боротьби. Але ми могли б це зробити при умові, що було б більше часу попрацювати та зіграти в якомусь турнірі.
— Більше часу — це два тижні?
— Як мінімум (команда готувалася до відбірних матчів протягом одного тижня). За цей час гравці все ж таки притерлися б один до одного, та я б встиг налагодити певну ігрову дисципліну, відсутність якої і стала однієї з причин результату, який показала збірна. Взагалі, на цьому турнірі було дві основні проблеми.
Перша — це прийом. Наприклад, Анастасія Чернуха в матчах суперліги у складі за Керкінітіду виходила тільки на заміну, до того ж в прийомі участь не брала. Друга догравальниця Ганна Рева, граючи за Галичанку-ТНЕУ теж не приймала. Тож два других темпу без прийому. Третя догравальниця — Катерина Дудник, яка в свої команді (Спортліцей) грає центральною блокуючою. Хоча з моєї точки зору на перший темп вона аж ніяк не тягне через відсутність швидкості, яка потрібна гравцю цього амплуа. Більш-менш вдало впоралася з прийомом Оксана Яковчук, яка є гравцем, що виходить на заміну в Галичанці — вона була заявлена в авральному режимі, тому що через травму була відсутня Наталя Дерюгіна. Оксана досить непогано зіграла на позиції ліберо.
Друга проблема — не зіграність, яка вела за собою серйозні проблеми з ігровою дисципліною. Гравці абсолютно некеровані на майданчику, вони не розуміють, як перебудуватися в процесі матчу, як направити подачу в необхідну зону. Показуєш волейболістці, щоб вона подала у першу зону, вона подає в п’яту. Хоча, маючи в розпорядженні тренера-статистика ми розбирали суперника, акцентували увагу на тактичних нюансах. Начебто всі все розуміють, але виходять на майданчик, і подають зовсім в інший бік. Елементарних речей не можуть зробити.
— Можливо це пов’язано з відсутністю досвіду виступів на такому рівні?
— Це теж. Але у деяких гравців відсутні елементарні знання, елементарне невміння витримувати дисципліну. Це і зіграло основну роль в ключових матчах — з командами Хорватії та Словенії. Гравці не витримували напрямок подачі, про який чітко говорилося на установці. Що тільки не робив: ані перерви, ані крики, ані підказки не допомогли гравцям зрозуміти, що подавати саме туди, куди треба. А все від того, ще раз підкреслюю, що команда замало працювала разом.
— Але волейболістки, які грали в Словенії, залишаються в обоймі юніорської збірної, так?
— Так. Наприклад, Анастасія Чернуха — дуже перспективна, має неабиякий потенціал. Впевнений, що Леонід Петрович (Хричов — головний тренер Керкінітіди) потроху доведе її до хорошого рівня. Взагалі, гравці, які виступали в Словенії, мають добрі дані, але, звісно, з ними потрібно працювати, їх потрібно готувати.
— Що для цього потрібно?
— Потрібні збори. У багатьох європейських країнах це нормальне явище. Команди мають тренувальні бази, на які час від часу збираються разом та працюють разом, щоб тренер міг відслідкувати технічні моменти. Гравці не зростають в цьому відношенні, але є ж певні вимоги, яким треба відповідати. Вже третій збір працюю з цими волейболістками, але від збору до збору технічні помилки не виправляються. А без відповідної технічної підготовки реалізувати тактичний малюнок нереально.
Якщо людина не може нападати, який з неї гравець, хоча вона й добре блокує та подає. Ще приклад: гравець з непоганою атакою, але безблочний. Інша людина не знає, що таке "зіграти проти свого гравця". Робити перед кожним розіграшем ввідну кожному гравцеві неможливо.
— В чому українська збірна поступалися суперницям?
— Вони більш командні, вони накатані. Видно, що вони зробили більший обсяг роботи, ніж ми. У команд награні комбінації, кожен гравець знає свій маневр. Та й технічний арсенал європейських юніорських збірних виріс. Видно, що над цим цілеспрямовано працюють. В Європі так: якщо люди беруться за щось, вони це чітко роблять. Нажаль, у нас такого немає. Ми робимо-робимо, але рівень українського волейболу кращим не становиться. Але з іншого боку, порахуйте скільки українських тренерів не затребувані на Батьківщині: Ігор Філіштинський, Гарій Єгіазаров, лишився роботи Сергій Голотов. Вони працювали, давали людям знання, навчали їх, а вони давали результат.
