Петро Бадло: "Нива повинна боротися лише за перші місця — і це нам під силу"

Напередодні матчу у Києві, виконуючим обов’язки головного тренера футбольного клубу Нива було призначено відомого не лише в Україні, але й далеко за межами нашої держави Петра Бадла. Найуспішніші роки своєї ігрової кар’єри Петро Климентійович провів у Казахстані, але повернувся додому, щоб ділитися своїм неоціненним досвідом із місцевими футболістами. Про період виступів у Казахстані, сучасні тенденції футболу та плани на майбутнє тренер розповів клубному сайту ФК Нива.

— Петро Климентійович, після тривалого перебування за межами України, не так давно Ви повернулися у Тернопіль. Розкажіть, як відбулося прощання із Казахстаном? Чи не було бажання залишитись?

— Після 16-річного перебування за межами рідного дому є величезна ностальгія та бажання повернутись додому. В Україні мої батьки, рідні і свою країну я дуже люблю. Тому, навіть після такого тривалого терміну проживання у Казахстані, я ніколи не розглядав можливості залишитись там не постійній основі. Рано чи пізно я б повернувся додому. Можливо, я б залишився працювати в Актобе, якби мені запропонували посаду головного тренера, або хоча б помічника. Так, мені пропонували працювати у структурі клубу, але я не хотів бути начальником команди чи трудитись у дублі. Тож прийняв для себе рішення повернутись до сім'ї — на Україну. Мені хотілось передавати свої здобуті знання рідній Тернопільщині. Тут є плацдарм для розвитку як дитячого — так і дорослого футболу. До того ж, досвіду мені не позичати, адже з 16-ти років проведених у Казахстані, у 14-ти з них я виступав у Єврокубках — Лізі чемпіонів та Лізі Європи.

— Можливість продовжити професійно грати у футбол Ви не розглядали?

— Чому ж? Я хотів ще грати у футбол. Проте я отримав травму (надрив бокових зв'язок коліна — прим.), а згодом в першому ж матчі відбувся рецидив і я вибув ще на довший термін. Контракт зі мною вирішили не продовжувати, тому ми припинили співпрацю з Актобе.

— Майже відразу по приїзду із Казахстану, Ви приймали участь у Тернопільській футзальній лізі, виступаючи за команду Металіст. Раніше доводилось пробувати свої сили у футзалі?

— Ні, це для мене був перший досвід. У футзал грають чимало моїх друзів, рідні та кілька племінників. Мої обидва сини теж тренувались разом із ними. Тому я приїхав та вирішив допомогти цій команді, хоча на той час взимку ще до кінця не відновився після ушкодження. Але наскільки була можливість — команді допоміг.

— До останнього часу Ви виступали у чемпіонаті Тернопільської області за КАМ з Бурдяківців. Чимало футбольних експертів відзначали, що на полі Вам рівних не було. Очевидно, що могли своєю грою допомогти навіть професійним командам?

— Звичайно, тим паче, що у мене було величезне бажання ще пограти на високому рівні. Хотілось спробувати себе у Ниві, або ж ФК Тернопіль. Зізнаюсь, що я навіть пропонував свої послуги у якості гравця, але позитивної відповіді тоді не отримав. Змирившись із цим, продовжував виступи за КАМ поряд з синами Андрієм та Валерієм, які теж грали за цю команду.

— Ви володієте тренерською ліцензією категорії "А". Мабуть, завчасно готувались до тренерської діяльності?

— Річ у тім, що у Казахстані існує така практика, що видатні гравці місцевого футболу можуть без перешкод пройти навчання та отримати таку ліцензію. І хоча я не виступав за збірну Казахстану, але висловив бажання теж отримати ліцензію "А". Після розгляду мого прохання Федерацією футболу, мені дозволили пройти навчання. Впродовж року я вчився і отримав ліцензію.

— Повернемось трохи у минуле. Наскільки важко було молодому футболісту Петру Бадлу переїхати до нової країни та виступати у новому чемпіонаті?

— Було дійсно важко. Мені був 21 рік, хоча на той час уже мав двох дітей. Так кардинально змінювати обстановку було трохи боязно. Однак, уже тоді в Казахстані виступав ряд наших футболістів — Дідик, Бідулька, Данилишин, Кіцак. Покійний Петро Дідик запропонував мені приїхати на перегляд в одну із місцевих команд. Великого досвіду я на той час не мав, але мав великі амбіції. За рахунок позамежного бажання, я вважаю, мені і вдалося проявити себе та залишитись там.

— Як можете оцінити рівень тамтешнього чемпіонату?

— Мабуть, останні років десять щоразу рівень казахського чемпіонату зростає. Свідченням цьому може бути той факт, що чимало кваліфікованих українських гравців їдуть грати саме туди. Майже у всіх командах є наші співвітчизники. Хоча це не лише стосується українців, адже у чемпіонаті Казахстану виступає багато російських гравців, бразильців, грузин. Їдуть туди не лише заробляти гроші, а дійсно грати у хорошому чемпіонаті та прогресувати. Адже місцеві команди регулярно виступають у Єврокубках.

— Як відносяться до іноземних гравців місцеві вболівальники?

— Загалом казахський народ відзначається своєю дружелюбністю до іноземців. Є, звісно, окремі випадки. Але, мабуть, у кожного народу знайдуться такі особистості, які несуть у собі негатив. Проте восновному там дуже хороше відношення. Я себе не відчував чужим, а дуже скоро став своїм.

— Якщо оцінити увесь період іноземної кар’єри, Ви не жалієте, що свого часу прийняли рішення переїхати до Казахстану?

— Не жалію. Я взагалі стараюсь не оглядатись назад. Але якщо проаналізувати свою кар’єру, то з 22-х років у футболі — 16 я провів у Казахстані. Там я став 4-х кратним чемпіоном, багаторазовим володарем Кубка та Суперкубка Казахстану, практично кожен рік ми виступали у кваліфікаційному турнірі Ліги чемпіонів. На жаль, моя мрія виступати у груповому етапі Ліги так і не здійснилась. Щоразу нам не вистачало одного кроку до досягнення мети. Потрапляли на такі серйозні команди, як київське Динамо, бельгійський Генк, німецький Вердер чи румунське Стяуа.

— Повернемось до сьогодення. Ви вже говорили, що стати гравцем Ниви вам не вдалося. Проте нещодавно Ви прийняли клуб у якості в.о. головного тренера. Розкажіть, як це відбулось?

— Це відбулось після випадкової зустрічі із директором Ниви Павлом Біликом. З ним я знайомий ще з часів своїх виступів за чортківський Кристал. Ми випадково зустрілись, поговорили. Павло Олексійович дізнався, що я маю тренерську ліцензію. Незабаром мені зателефонували і запропонували допомогти Ниві та очолити команду. Відмовитись я не міг, адже мріяв свого часу грати у цьому клубі. А очолити його та повести за собою — це навіть краще, ніж просто бути гравцем.

— Слідкували за виступами Ниви у цьому чемпіонаті?

— Так, звісно. За командою я слідкував, переглядав матчі, старався їх для себе аналізувати. Загалом я вже давно не дивлюсь футбол, щоб просто за когось уболівати. Перш за все я стараюсь слідкувати за переміщенням гравців, аналізувати помилки та постійно пізнавати щось нове.

— На чолі Ниви Ви вже провели два матчі — обидва, на жаль, завершились мінімальними поразками. На Вашу думку, чого не вистачає Ниві, щоб досягати необхідного результату?

— Головна причина — брак виконавської майстерності. В кожного нашого футболіста є велике бажання перемогти. Це було неозброєним оком помітно і під час виїзного матчу у Києві, так і у домашній грі з Полтавою. У певних епізодах цього бажання було навіть забагато, що теж не йде на користь. В деяких моментах потрібно не просто бігти вперед, а включати голову та приймати розумні рішення. Постараюсь навчити футболістів правильно переміщатись на полі, правильно переходити з оборони у атаку і навпаки. Потрібно збалансувати усі лінії і я впевнений, що у нас все попереду.

— Вкрай важко даються Ниві забиті м’ячі. Чи погодитесь, що команді вкрай бракує забивного нападника?

— Його дійсно бракує. Але я хочу перебудувати психологію гравців так, щоб вони не лише розраховували на гол від нападника. Кожен з гравців повинен бути націленим на гол і має намагатися забити. Захисники можуть відзначатися при стандартах, півзахисники — при активному підключенні до атаки. Особливо це стосується крайніх півзахисників, які повинні у певних моментах діяти як форварди. Надіятись на одного нападника не потрібно — потрібно забивати усім!

— Враховуючи сучасні тенденції футболу, яким повинен бути теперішній футболіст?

— Перш за все він повинен вміти зіграти на будь-якій ділянці поля. Якщо нападник опинився у зоні оборони — він повинен зіграти як захисник — так само і навпаки.

— Якою у майбутньому Ви бачите гру футбольного клубу Нива?

— Нива повинна боротися лише за перші місця — і це нам під силу. Для цього нам потрібна злагоджена робота команди, підтримка уболівальників та керівництва клубу. Хоча наші керівники Степан Богданович та Павло Олексійович надають команді всіляку допомогу. Вони — справжні фанати футболу і тернопільської Ниви та прагнуть розвивати футбол. Зараз у нас не має можливості запрошувати у команду іменитих футболістів. Тому моє завдання — об'єднати команду та витиснути з кожного наявного футболіста максимум його можливостей. Як показали останні два матчі, нам вдалося трохи навести порядок в обороні. Хоча знову ж таки ми пропускаємо прикрі голи — зі штрафного у Києві та вдома після рикошету. Є певні нюанси у грі атакувальної групи футболістів, яка поки не створює великої кількості моментів. Проте ми мали дуже хороші гольові нагоди, але в певних моментах забракло холоднокровності та виконавської майстерності, щоб той епізод вирішити на нашу користь. Я переконаний, що у Ниви велике майбутнє. Бажання у хлопців є, усі стараються дотримуватися дисципліни та повністю віддаються тренуванням. Тому я переконаний, що результат до нашої команди обов’язково прийде уже незабаром.

— На даному етапі Нива може підсилюватися лише вільними агентами. Чи плануєте залучати до команди нових футболістів?

— Практично усі футболісти високого рівня уже працевлаштовані та мають контракти. Проте я постійно слідкую за тернопільськими футболістами, адже в нашій обласній першості є чимало гравців, які б змогли нам допомогти добитись позитивного результату.

— Останнім часом у футболі існує тенденція запрошувати у команди молодих тренерів, які ще зовсім недавно й самі виходили на поле у якості гравців. Що це? Брак кваліфікованих наставників, чи існують інші об’єктивні причини?

— Мені здається, що футболісти переносять своє бажання та ігровий азарт на тренерську роботу. Коли вони стають тренерами, то хочуть якнайшвидше проявити себе та добитись успіху з командою і це їм вдається. У молодих тренерів — нові погляди на футбол. Вони нещодавно виходили на поле, тому знають усі нюанси та проблеми, які інколи не завжди помічає тренер.

— Яка мета у тренера Петра Бадла?

— Мені не вдалося зіграти у груповому етапі Ліги чемпіонів чи Ліги Європи будучи гравцем. Тож тепер хочу досягти цієї мети уже як тренер. І не просто потрапити у групу, а виграти її.

— Раніше Ви згадували про своїх синів, які теж займаються футболом. Бачите їх у професійному футболі?

— Все залежить лише від них. Талант у футболі вирішує максимум 5 відсотків — все інше це важка праця над собою. Кожен день потрібно працювати і працювати. Якщо людина зупиняється, то вона втрачає свої здібності. І це стосується не лише молодих футболістів. Футболіст повинен постійно працювати над собою, не зупиняючись ні на мить. Адже якщо стояти на місці, то прийде хтось інший — хто буде грати замість тебе. Я пояснюю своїм синам, що потрібно багато працювати. Навіть якщо їм зараз чогось не вистачає, то у майбутньому це прийде разом із важкою працею. Якщо ж ні, то вище рівня чемпіонату області їм піднятись не вдасться.

— Чи погодитесь, що цього року у Першій лізі — усі команди фактично одного рівня?

— Повністю згідний. Ми нещодавно грати проти лідера чемпіонату Динамо-2 і абсолютно нічим не поступались цій команді, а подекуди і переважали їх. Приміром, у другому таймі ми володіли м’ячем 70 відсотків ігрового часу. Про що це говорить? Це говорить, що дійсно у Першій лізі усі команди перебувають на одному рівні в незалежності від того, лідер ти чи аутсайдер.

— Останнім часом український футбол переживає не найкращі часи. Зникають клуби, виникають постійні скандали із договірними матчами. На вашу думку, чи зможе наш футбол у найближчому майбутньому подолати кризу і вийти на якісний рівень?

— Я переконаний у цьому. Якщо є спади, то обов’язково буде підйом. Я сподіваюсь, що свідомість футболістів та керівників українського футболу зміниться у кращу сторону. Уже зараз керівні органи намагаються боротися і з договірними матчами та з іншими закулісними іграми. Люди повинні відвідувати футбольні матчі та отримувати задоволення перш за все від спортивної складової.

— Не зважаючи на невдачі нашої команди останнім часом, чимало вболівальників висловлюють Вам підтримку. Що можете побажати їм?

— Хочу побажати, щоб вони завжди залишалися тими вболівальниками, якими себе вважають. Якщо Ви вірите у команду — вірте до кінця і результат обов’язково прийде. Допоможіть нам, підтримайте і ми разом виліземо з цієї ями. Адже сильний той, хто після падіння знаходить у собі сили встати. Нам потрібна Ваша підтримка, а наші футболісти обов’язково віддячать за вірність!