Ігор Яворський: "Чесно кажучи, не бачу в нинішній Ниві футболістів, які могли б грати на хорошому рівні"
Епопея тривала недовго. Легендарний футболіст тернопільської Ниви Ігор Яворський затримався на чолі канадського клубу Атомік Селектс із Торонто лише півроку. Нині він знову вдома, шукає варіанти працевлаштування. В інтерв’ю UA-Футболу фахівець розповів, чому пропрацював у країні Кленового листка так недовго, про нефутбольні заробітки в Канаді колишніх першолігівців і специфічне ставлення місцевих мешканців до того, що вони називають "соккером".
— Ігоре Петровичу, повернутися в Україну — то ваше рішення?
— Моє. Життя так склалося. Довелося їхати в Росію, ховати дружинину маму. Хоча загалом команда грала непогано. При мені Атомік Селектс провів 11 матчів. У п’ятьох ми виграли, чотири рази програли, а ще два поєдинки звели до нічиїх. Ми знаходилися на третьому місці, відстаючи від лідерів лише на очко. Втім, про якийсь результат у тих умовах думати складно. То тільки у казках усе так солодко. Футболісти там грають як любителі, а гроші заробляють, влаштувавшись на роботу: на будівництво, електриком — хто що вміє. Заробити можна непогано, адже в Канаді за годину платять у середньому 15-20 доларів. Але поєднувати працю з тренуваннями складно. Хлопцям довелося пропускати заняття, випадати з тренувального процесу. Зрештою, питань до гравців я не маю. Вони що могли, те робили.
Та й стимул грати не дуже великий. Мова не лише про гроші. Умови такі, що навіть посівши перше місце, у класі ми не підвищувалися. Все тому, що вищого ешелону банально не існує. Вище лише MLS, а то вже американська ліга. Щоб заявитися туди, треба за принципом NBA чи NHL мати гроші, тобто, надати фінансові гарантії, збудувати футбольний стадіон. ФК Торонто таку арену має. Вміщує вона 45 тисяч і майже на всіх матчах забита вщент.
— На матчах Атомік Селектс у Canadian Soccer League, наскільки я розумію, не так людно?
— Про що ви говорите? Крім українців, на наші поєдинки майже ніхто й не ходив. То футбол, який не приносить радості ні тренерам, ні футболістам. Коли розумієш, що твоя робота нікому не потрібна, працювати важко. Хоча футболісти старалися, аби ті 200-300 осіб, які відвідували наші поєдинки, отримували задоволення. А як по-іншому, якщо більшість із тих вболівальників твої знайомі? Втім, одначе то не те. Постійно згадував Тернопіль. Не беру навіть часів, коли Нива у вищій лізі грала. Нещодавно збирався повний стадіон на кубковому матчі з Севастополем. На наших іграх у першій лізі 5000 людей ходило постійно.
— Разом з вами до Канади поїхало кілька футболістів Ниви…
— Олександр Семенюк, Ігор Ільків, Ігор Мельник, Михайло Басараб, Василь Шпук, Андрій Даньків. Ось вони й працювали. Звичайними робочими. Зарплату отримував лише я. Та й то лише тому, що на іншу працю часу не залишалося. На тренуваннях у нас займалося до 40 гравців. Я працював одночасно з першою, другою командою і з хлопцями, не старшими 23-х років. Заняття вели вдвох із менеджером Анатолієм Цибрієм. Звісно, давався взнаки й мовний бар’єр. Англійську я знаю лише на рівні окремих фраз, тих, які мені постійно потрібні в роботі. Тому допомагали ті українські хлопці, які володіють мовою ліпше за мене. Швидко ж вивчити англійську заважало ще й те, що середовище спілкування було україномовним. Поряд чимало хлопців зі Львова, Тернополя. Вони живуть там вже багато років.
Мушу сказати, що Canadian Soccer League не така проста, як дехто собі думає. П’ять-шість команд звідти спокійно могли б грати у нашій першій лізі. Мова найперше про Serbian White Eagles, Toronto Croatia, Waterloo. За ці колективи виступає по шестеро-семеро леґіонерів. Хорвати, серби, македонці — всі вміють грати у футбол. Вразило те, що майже всі матчі Ліги проводяться на штучних полях.
— Атомік Селектс — то суто команда української діаспори?
— В принципі, так. Власником команди є українець, виходець із Львівської області Ігор Прокіпчук. Він виїхав до канади ще в 1977 році. В основному складі Атоміка при мені були кореєць і бразилець. Решта – українці. Або за походженням, або ті, хто приїхав зі мною. Приміром, дуже гарний нападник Коля Войцеховський. Він перебрався до Канади років десять тому.
— Ті хлопці з Тернополя, яких ви згадували раніше, пограли у першій і другій українській лігах. Вони збираються вертатися?
— Самі вирішать. Організаційно рівень українського футболу з канадським навіть нічого порівнювати. У нас існує чітка структура арбітражу, делегатів матчів. У Канаді ж судді можуть приїхати за 20 хвилин до початку гри. Делегатів матчу там немає взагалі, роботи арбітрів не контролює ніхто.
— Як був поставлений ваш канадський побут?
— Знімали будинок, платили за інтернет, телефон, за світло, воду, газ. Усе зі своєї кишені. Самі собі готували їсти. Приїхали туди без сімей. Не знаю, може, хтось після того й залишиться в Канаді назавжди, але в мене такої думки не було. Я люблю свою країну, у мене тут похований батько, живуть мама, сестра, діти. В Україні себе почуваю комфортніше, ніж у Канаді.
— Етнічні канадці стежать за нинішніми подіями в нашій державі?
— Так. І всі нас підтримують. Без різниці — справжні то канадці чи українці за походженням. Мої друзі звідти, колись тернопільський легкоатлет Андрій Ярошенко, Олександр Король, львів’янин Роман Гіль, постійно допомагають нашим воякам – збирають кошти, відправляють прилади нічного бачення, медикаменти. ФК Атомік також проводив благодійні матчі, на яких збирав гроші для потреб української армії. Футболісти і тренери до цих акцій теж долучалися.
— Ви сказали, що нещодавно їздили до Росії. В українця з галицькою пропискою не було пробем на кордоні?
— Жодних. На харківській митниці, дізнавшись, що ми запізнюємося на похорон, на зустріч пішли як наші прикордонники, так і російські.
— Нині ви знову безробітний. Варіанти працевлаштування вже маєте? Приміром, нещодавно був відправлений у відставку тренер рідної для вас Ниви Роман Толочко…
— Ніхто мене наразі не запрошував. Але бажання працювати є. До пропозицій відкритий. Знаєте, мені досі шкода тієї Ниви, з якою працював до 2014 року. Досі переконаний, що з тим складом ми могли претендувати на вихід до Прем’єр-ліги. Але ситуація в країні продиктувала свої умови. Власне, хотілося б знайти таку роботу, щоб не просто заробляти ті кілька тисяч гривень, а вирішувати якісь завдання.
А два попередніх домашніх матчі нинішньої Ниви дивився вживу. Що можу сказати? Для того, щоб демонструвати хороший, результативний футбол, потрібні виконавці. У Ниви таких гравців нема. Якщо порівняти нинішній склад тернополян з тим, який був у мене — то земля і небо. То по-перше. По-друге, на відповідний рівень має бути поставлена клубна робота. Не володію всіми деталями, але бачу, що футболісти не викладаються на полі сповна. Приміром, я не побачив у тернополян бажання перемогти Нафтовик. Люди відбували на полі номер. Фанати страшенно злі. Суть навіть не у поразках як явищі. При мені Нива програвала вдома Миколаєву 2:3, але люди проводжали нас зі стадіону оплесками.
Чесно кажучи, не бачу в нинішній Ниві футболістів, які могли б грати на хорошому рівні. Можливо, Ярослав Захаревич, Тарас Дурай, декілька молодих футболістів. Усе.
— А ті, хто грав за Карпати у вищій лізі і навіть у єврокубках?
— Тарас Петрівський, Ігор Озарків? Думаю, їхні найкращі часи вже позаду. Можливо, при хороших футболістах поряд вони себе ще змусили б додати. Але розуміючи, як грає решта, ліпші спускаються до рівня гірших. Мені шкода тернопільських вболівальників. Вони люблять футбол і розбираються в ньому.
— Нині пішла така тенденція, що справді сильні футболісти з іменем воліють грати серед аматорів…
— Був нещодавно в Теребовлі на матчі аматорського Кубка України. Місцева Нива грала з винниківським Рухом. Хлопці з Теребовлі – молодці. Билися, старалися, перший м’яч лише на 43-й хвилині пропустили. А до того Рух навіть особливих моментів не мав. Поки у Ниви були сили, доти вона й билася. А взагалі клас у винниківців відчутний. Спілкувався з Алієвим, з яким знайомий ще за спільною роботою в Запоріжжі. У нас з того часу залишилися хороші стосунки. Сашко каже, що загалом задоволений, лише на поле в Теребовлі жалівся. Воно там справді наче город. А для таких майстрів як Шацьких, Кікоть, Романюк стан газону має значення. Вони ж пограли на хорошому рівні. Так чи інакше, Рух виграв, а теребовлянські вболівальники проводжали свою команду оплесками. Знову ж — веду до теми різних поразок…
