Віталій Богданов: "Дебютанту першої ліги зарано говорити про Прем’єр-лігу"

Один з лідерів ФК Тернопіль Віталій Богданов виступає за муніципалів з невеличкою перервою з початку його професійного дебюту.

Сьогодні не можна уявити середньої ланки ФК Тернопіль без цього футболіста. У нинішньому футбольному сезоні Богданов забиває не так багато, як би того хотілося, однак ледь не кожен його гол якщо не вирішальний, то красень. Нещодавно Віталій отримав відзнаку як автор найкращого гола літньо-осінньої частини сезону-2014/15 в першій лізі за гол у ворота тернопільської Ниви. На початку року його запрошували у табір студентської збірної України. Журналісти Номер один знайомлять своїх читачів у цим неординарним 25-річним футболістом.

— Родом я з Рівненської області — з маленького містечка Гоща, — почав розповідь Віталій Богданов. — На футбольну секцію до місцевої ДЮСШ мене, 6- річного хлопчика, привів старший брат Олександр. Моїм першим тренером був Микола Іванович Мельничук. Дуже хороший спеціаліст, більше того, він для мене був, немов батько. Наша команда на обласних змаганнях юнаків завжди була серед призерів, а однин раз навіть стала найкращою. З 11 класу став грати за дорослу команду Гоща-Амако в другій лізі чемпіонату Рівненської області. Вигравши цю лігу, був серед найсильніших команд Рівненщини. Практично одразу став гравцем основного складу, чимало забивав. Коли ж до команди прийшов новий тренер, то місце в стартовій одинадцядці знаходив не завжди.

— Далі доля закинула тебе на Тернопільщину…

— Після закінчення школи подався на Тернопільщину, де в Кременці навчався у місцевому гуманітарно-педагогічному інституті на факультеті фізичного виховання. Паралельно виступав за футбольну команду вузу в студентській лізі. На 5 курсі вже працював у коледжі, який був при інституті, викладаючи методики плавання, легкої атлетики і футболу.

— З кременецьким Буревісником ти став чемпіоном України?

— Коли я тільки поступив до вузу, то команда виступала в першості Кременецького району. А з другого курсу заявилася на чемпіонат України серед ВНЗ. Тоді в Кременці підібрався добротний колектив. З року в рік ми піднімалися по щаблях турнірної таблиці і в 2013 році стали кращою командою України. Тоді у вирішальному матчі кременчани зіграли внічию (1:1) з нашим основним конкурентом ФК Тернопіль-Педуніверситет. У тому матчі я мав чимало гольових моментів. Що цікаво, тернопільська команда була мені відома, адже виступав за неї у другій частині 2012 року в другій лізі чемпіонату України.

— Як на тебе вийшли представники ФК Тернопіль?

— Не пригадую точно, хто мені зателефонував, але я отримав запрошення спробувати свої сили у ФК Тернопіль, який готувався дебютувати у другій лізі. Одразу дав добро і з ще двома футболістами Буревісника поїхав на міні-тренувальний збір. Очевидно, тренерам сподобалася моя гра, тим більше, що вони мали можливість бачити мене в матчах студентської ліги (Тернопіль та Кременець завжди суперничали між собою), і за кілька днів я підписав контракт.

— Чи не складно було одразу перелаштуватися з аматорського в професійний футболу?

— Колектив у Тернополі підібрався дружній, всі один одного підтримували, тому особливих проблем не було.

— Як вважаєш, чому команда той дебютний сезон почала з поразок, навіть обговорювалася можливість зняття з чемпіонату?

— Можливо, у футболістів була якась боязнь, може, не могли повірити у свої сили, адже, по великому рахунку, майже ніхто у професійних лігах не грав. Але ми швидко прийшли до тями, стали показувати той футбол, який уміли, і все стало на свої місця. У підсумку ФК Тернопіль потрапив до першої шістки команд, які продовжили боротьбу за нагороди чемпіонату.

— З командою за ці нагороди ти не позмагався, адже її покинув. Чому так сталося?

— Були певні проблеми сімейного характеру. Я планував виїздити за кордон і за обопільною згодою розірвав з ФК Тернопіль контракт. Але не так сталося і влітку знову повернувся до Тернополя. Вдруге мене прийняли як свого, жодної образи не було, адже йшов з команди, заздалегідь попередивши тренерів.

— Повернувшись, із ФК Тернопіль ти виборов путівку до першої ліги. За рахунок яких чинників це вдалося зробити?

— Запорукою успіху були успішні виступи в домашніх матчах, в яким ми практично не втрачали очок. Ну і, звичайно, намагалися не менше 50% очок здобувати на виїзді. Незважаючи на серйозність конкурентів, нам вдалося вибороти "бронзу", а з нею — і путівку до першої ліги. Що цікаво, того сезону з більш сильними командами ФК Тернопіль грав краще, ніж із слабшими. У матчах з лідерами — серйозна мотивація, відповідно намагаєшся віддати всі сили, а з аутсайдерами, очевидно, було не належне налаштування самих футболістів. Ось і мали ситуацію, коли ми не програли в гостях кожному з лідерів, натомість поступилися командам з нижньої частини турнірної таблиці.

— У першій лізі муніципали сходу закріпилися в лідируючій групі…

— З одного боку, граючи проти нас, більшість суперників недооцінювали новачка першої ліги. З іншого — тренери опонентів говорячи, що наша команда грає у примітивний футбол, дратували нас, відповідно ми намагалися показати, що наш футбол здатен приносити результат. Ну і не потрібно применшувати заслуг гравців ФК Тернопіль, які за кілька останніх сезонів набралися досвіду і ні для кого не є хлопчиками для биття. Водночас зауважу, що у весняній частині сезону нам було і буде дуже важко, особливо у виїзних поєдинках (Сталь, Геліос, ФК Суми), тому команді буде не просто виконати завдання, які поставило керівництво клубу.

— А як ти загалом ставишся до заяв очільників клубу про Прем’єр-лігу?

— Дебютанту першої ліги зарано говорити про Прем’єр-лігу. Але маємо таку ситуацію в країні, що нині можемо за певних обставин і заскочити на підніжку найсильнішої ліги українського футболу.

— Який гол у твоїй кар’єрі є найкращим і найважливішим? 

— Найважливішим, мабуть, є гол, забитий з пенальті у кубковому матчі проти полтавської Ворскли. Тоді на кону стояв результат і в кінцевому результаті ми святкували перемогу. Щодо найкрасивішого, то навіть не знаю, який з забитих м’ячів можна виділити. На мою думку, гол є гол і немає різниці, як ти його забив. А загалом, своїх голів не рахую, мені більше до вподоби віддавати гольові передачі.

— Чи є в команді гравці, яких ти розумієш з півслова як на футбольному полі, так і в житті?

— Зі всіма склалися нормальні відносини, але найкраще розуміюся з Ростиком Волошиновичем та Ігорем Мединським. З ними мешкав в одній квартирі, яку нам знімав клуб. Шкода, звичайно, що Ігор залишив нашу команду. 

— Ти одразу став грати у півзахисті чи тренери бачили тебе на різних позиціях?

— В юнацьких командах діяв на місці центрального захисника, потім з роками амплуа змінювалося — від крайнього оборонця у ФК Гоща до різних позицій в півзахисті у ФК Тернопіль. Коли ж грав за кременецький Буревісник — діяв навіть у нападі.

— За кар’єру тебе турбували травми?

— Серйозних травм, на щастя, не було. Хоча звичайні футбольні травми, через які доводилося бути поза футболом до місяця часу, отримував (надрив зв’язки, забій, проблеми з гомілкоступнею тощо).

— Виступаючи за ФК Тернопіль, чи були пропозиції з інших клубів?

— Ні, у всякому разі жодних дзвінків від представників інших клубів до мене не було. Звичайно, як і в кожного футболіста є бажання грати, скажімо, у Прем’єр-лізі, однак всьому свій час. Якщо буду показувати хорошу гру, сподіваюся, що отримаю запрошення від команди рангом вищої. Наразі ФК Тернопіль — це моя команда, в якій мене все влаштовує!

— Навчаючись в інституті, ти встигав грати одразу за кілька команд?

— Мати, звичайно, допомагала фінансово, але, як відомо, студенту завжди потрібні гроші. Тому, окрім виступів за студентську команду, грав у футбол та дещо заробляв, виступаючи в чемпіонаті Рівненської області і за ФК Шумськ на Тернопільщині.

— Чи можна нині, граючи у футбол, заробити собі на життя?

— Поки не одружений — грошей вистачає, а як буде далі — не знаю. Однозначно, грошей нині на майбутнє (на квартиру чи будинок) не відкладеш, оскільки за курсом долара та євро не уженешся.

— Чи маєш футбольного кумира?

— Зараз кумиром не можу нікого назвати, колись же дуже подобалася гра Т’єрі Анрі, коли він виступав у лондонському Арсеналі. 

— А чи маєш улюблену футбольну команду?

— У дитинстві завжди вболівав за київське Динамо, прикро, що останніми роками команда дещо розчаровує, але з приходом Сергія Реброва, схоже, ситуація пішла на краще. Щодо закордонних клубів, то до вподоби англійський Арсенал.

— Футболісти професійного клубу — це окрема каста, на яких перехожі одразу звертають увагу. Коли виходиш у місто, якось по-особливому одягаєшся?

— Одягаюся так, як мені подобається, і так, як мені зручно.

— Віталію, ти живеш на квартирі з кількома партнерами по команді. Хто з Вас готує їсти?

— Спільно купуємо продукти, а готує Сергій Русан. У нього все дуже смачно виходить, а ще він душа компанії та господарський хлопець. Щодо харчів, то я ними не перебираю, хоча у раціоні футболістів завжди має бути м'ясо та фрукти. Що стосується напоїв, то дуже люблю вишневий компот.

— ФК Тернопіль часто відвідує Зарваницький духовний центр. Віталію, а ти людина віруюча і як часто відвідуєш церкву?

— Я вірю в Бога, але не можу сказати, що щонеділі відвідую службу Божу.

— Хоча про це нині рано говорити, але чим займатимешся після закінчення футбольної кар’єри?

— Хотів би працювати тренером. Спершу — дитячим, а потім не проти тренувати і дорослу команду. Не випадково ж я нині проходжу тренерські курси за програмою “С”-диплому Федерації футболу України. 

ДОСЬЄ:

Богданов Віталій Геннадійович      

Дата народження — 22.02.1990 р.

Місце народження — смт. Гоща, Гощанський р-н, Рівненська обл.

Амплуа — півзахисник

Вага — 73 кг

Зріст — 180 см

Перший тренер — М. І. Мельничук

Виступав за: Гоща-Амако (Гоща), ФК Гоща, ФК Шумськ, Буревісник (Кременець), ФК Тернопіль.

За ФК Тернопіль зіграв 66 матчів, у яких відзначився 17 голами у чемпіонаті України і 7 матчів та два голи у Кубку України.

Джерело: ФК Тернопіль