Ігор Яворський: "Якщо в Україні не допоможуть з боргом тернопільської Ниви, звертатимуся до Лозаннського суду"
Екс-тренер Ниви, котрий з першого лютого очолив канадський клуб Атомік Селектс, — про заокеанське запрошення, плани на новій роботі та завершення стосунків із тернопільським ФК
— Ігорю Петровичу, як виник варіант із командою з Торонто?
— Мене запросив очільник клубу Ігор Прокіпчук — українець, який 1976 року виїхав за кордон. Як із ним познайомився? Коли було представлення Євро-2012, наша діаспора запросила збірні України та Польщі до Канади на показовий матч. Пам’ятаю, ми програвали полякам, але в кінці зустрічі своїм результативним ударом я довів поєдинок до нічиєї — 2:2. Після гри познайомився з Ігорем, згодом потоваришували, виявилося, що він також із Тернопільської області, виступав за львівський Сокіл. Бувало, що він привозив збірну канадської діаспори до Тернополя, виникала зайва можливість зустрітися.
Помітив, що в нас із ним співпадають погляди на футбол. Отож, коли мені запропонували такий варіант, одразу погодився. Зараз тренерську роботу складно знайти, а хочеться працювати, проявляти найкращі якості, щоби підопічні нормально виступали в умовах стабільності. Зрештою, вважаю цей крок оптимальним для себе. Тим паче, в Торонто значна діаспора — понад 300 тисяч українців.
Мені вже телефонували знайомі з Канади, США та з інших країн. Усі хочуть зустрітися, поспілкуватися. Повірте, багато наших футболістів повиїжджало за кордон. Лише з тих, кого я тренував: Вова Ларін і Діма Мазур… Вочевидь, їх зацікавило, що я тренуватиму команду в Канаді.
— Чи летіли за океан перед згодою на цю роботу, щоби подивитися, із чим і як доведеться працювати?
— Авжеж! Наочно переконався, що там чудові умови: ФК має власний стадіон, базу. Жодних проблем із інфраструктурою не буде. Позначається всебічний розвиток країни. Тамтешній футбол дещо відрізняється від європейського: більше боротьби на полі, акцент на фізичну міць. Нічого погано у цьому немає, навпаки, цікавіше мені буде, спробую щось нове. Скажу, що така перспектива мене надихає на те, щоби показати в усьому світі, що в Україні є хороші тренери.
— Чи тотожний рівень канадської першості, приміром, із першою лігою?
— Так, маєте слушність: усі — на рівні провідних команд нашого другого дивізіону. Проте не все так просто. Там грають багато хорватів, сербів, представники інших націй, котрі свого часу перебралися в іншу країну. На мій погляд, таким змішаним складом можна привнести щось своє у футбол.
— Які стоять перед вами плани? Яке у вас бачення щодо розвитку цієї команди?
— Справа в тому, що ми обговорювали не лише життєдіяльність головного колективу. У Атомік Селектс функціонує ціла система, починаючи від дитячо-юнацьких і молодіжних команд. Важливо, щоби вся ця структура була під одним керівництвом і була спрямована в одному напрямку. Потрібно зробити все, щоби діти зразу бачили свою перспективу та куди вони рухаються. Детальніше вирішимо з президентом на місці, коли приїду в Торонто, дай Бог, на початку лютого. Сезон починається в кінці квітня, тому часу, щоби поринути в роботу, в мене достатньо.
— Разом із вами полетить сформований тренерський штаб?
— Сьогодні йдуть розмови щодо цього. Поки не можу розповісти все, хоча існують домовленості. Єдине точно скажу: зі мною працюватимуть Анатолій Цибрій і Володимир Вованов, колишній масажист Карпат. Стосовно інших говоритиму лише тоді, коли все остаточно визначиться.
— Нині побутує інформація, що разом із вами вирушать до Канади такі гравці, як Мельник, Басараб, Шпук…
— Знаєте, про футболістів також розмовлятиму, коли вони поставлять підписи в контрактах. Поки це на рівні чуток. Утім, справді, чимало розмовляю з українськими футболістами. Правда, хтось сумнівається, хтось думає, як краще вчинити, когось сім’я тримає — не кожен зможе залишити дружину з дитиною. Отож давайте зачекаємо із цим.
— Чи реально у вашому випадку створити українську команду?
— Абсолютно! Очільник дав мені повний карт-бланш для того, щоби я міг запросити наших футболістів. Тим більше, розглядаємо можливість забрати молодих гравців із зони АТО, котрі нині не мають команди. Ігор Прокіпчук готовий взяти їх на забезпечення всім необхідним. Такі соціальні проекти потрібні, щоби допомогти людям у скрутну хвилину. Загалом, дуже зацікавлений, щоби в Атомік Селектс було якнайбільше українців. До того ж, як уже казав, чимало наших співвітчизників нині мешкають за кордоном, і можуть поповнити наші лави. Хоча не відмовлятимуся, ясна річ, од виконавця з іншим паспортом, який підходитиме мені за своїм класом і рівнем майстерності.
Обмеження для гравців, у яких немає паспорта Євросоюзу? Ні, в тамтешньому чемпіонаті немає ліміту, як у нашій прем’єр-лізі.
— До речі, чи не виникне у вас проблем із мовним бар’єром? Певне, не всі в Торонто володіють українською…
— Знаєте, я трішки можу спілкуватися англійською. Хоча, звичайно, потрібно студіювати, вчити її краще. Знаю, що принаймні президент і менеджер ФК знають українську, тому перший час, якщо виникне потреба, мені допомагатимуть долати мовний бар’єр. Думаю, що найскладніше у цьому плані буде з дітьми, щоби все їм розжувати. Хоча зможу пояснити, як потрібно робити передачу, у скільки дотиків потрібно грати, обвести супротивника — всі речі, котрі просто необхідно знати.
— Уже вирішили, чи полетить ваша сім’я? Не збирається серйозно облаштуватися в Канаді?
— Та ні, в мене діти працюють у Києві, мають гарну роботу. Жінка — завуч у музичній школі. Відтак не збираємося в повному складі залишати рідні краї. Ми всі любимо свою державу, переймаємося її долею.
Додам, що наш клуб також намагатиметься допомагати воїнам, а також дітям із східних регіонів. Зробимо все, щоби тамтешня діаспора організувала потужну підтримку нашій армії. Наскільки мені відомо, українська громада ніколи не залишалася осторонь, допомагала, чим могла. Тішить, що наш президент усіляко підтримує такі заходи та сам ініціює відповідну підтримку. У нас є діти, котрі зараз могли би також боронити нашу країну, тому ми переживаємо за те, щоби ця війна якнайшвидше закінчилася.
— Повертаючись до футболу, чи розглядаєте свою роботу в довготривалому періоді?
— Ну звичайно! Президент неодноразово заявляв, що необхідно серйозно зайнятися розвитком місцевого ногом’яча, привнести щось своє та створити зв’язок із українським футболом. Можливо, проводитимемо спаринги з вітчизняними клубами, або відправлятимемо наших вихованців на перегляди до України. Для дітей це буде серйозним стимулом займатися футболом. Із свого боку, в зворотному напрямку також запрошуватимемо молодих вихованців до нас, аби вони бачили, де можуть згодом опинитися.
— Чи не було ідей, подібних до бразильського турне Шахтаря?
— Із часом це цілком реально. Однак зараз потрібно зосередитися на нагальних питаннях. У нас в комплексі: діти, юнаки та дорослі. Важливо нині налагодити тренувальний процес, аби вивести гравців на новий рівень. Зараз це — найактуальніше. Хочу, щоби ми у чемпіонаті мали гідний вигляд, аби представники діаспори приходили на наші матчі й їм не було соромно за нас.
— Наостанок, про Ниву. Знаємо, що перед вами були заборгованості, згодом відбувався судовий процес. На якій стадії вирішення все зараз?
— Судова тяганина щодо моєї компенсації триває понині. Клуб бреше, вибачте, в очі людям, заявляючи, що немає боргів. Скажу, що деякі гравці вже виграли свої справи. Дехто планує подавати документи у вищі футбольні інстанції, я написав у Палату вирішення спорів ФФУ. Коротше, все ще продовжується.
Доходить до маразму: президент ФК пан Мдінарадзе говорить, що відбулося рейдерське захоплення клубу. Це смішно слухати! У пресі, по телебаченню неодноразово були репортажі, що в тернопільській команді існують заборгованості. У будь-якому випадку, не думаю, що брехати в очі — це нормально. Відтак свої інтереси відстоюватиму до останнього. Якщо в Україні мені із цим не допоможуть, звертатимуся до Лозаннського суду. Чесно, я готовий отримані гроші (чи більшу їх частину) віддати солдатам у зоні АТО. Повинна бути справедливість. Не може людина, котра утримує ФК, знущатися над колишніми працівниками: не видавати зароблене, а потім усім розповідати, що боргів немає. Такими заявами він образив усіх лікарів, масажистів, тренерів і футболістів. Сподіваюся, що український футбол буде чесним. Люди, котрі беруть на себе зобов’язання, повинні їх виконувати.
— Щодо "чесного футболу". Які враження залишилися від останнього тернопільського дербі, яке нині набуло чималого резонансу?
— Мені тяжко відповісти. Можу сказати одне: нашим уболівальникам мені не соромно дивитися у вічі. За час мого очільництва й підстав навіть не було, щоби сумніватися в підсумку матчу з Тернополем чи іншим колективом. Якщо аналізувати: спершу було 0:2, потім 2:2, при тому, що відігралися в меншості… Зрештою, всяке могло трапитися. Без доказів і фактів подібні розмови залишаються лише розмовами, не більше. Як було насправді, знають лише тренери та гравці обох команд. Мені здається, що не треба мати багато розуму, щоби розслідувати цю справу та визначити, був цей поєдинок договірним чи ні. Думаю, якщо цим займуться відповідні органи, трішки натиснуть на гравців, то ніхто не зможе витримати психологічно. Мені ж складно над цим розмірковувати, судити когось. Додам лише, що забиті м’ячі були трішки неочікуваними: самі подивіться, як забивали суперники.
Джерело: УФ
