Донеччанка підніматиме тернопільський жіночий футбол
Дивно, але факт, жіночий футбол на Тернопільщині підніматиме граючий тренер Донеччанки з Донецька, рекордсмен української вищої ліги за кількістю зіграних матчів, 47-річна Тетяна Громовська.
— Тетяно Григорівно, як так сталося, що Ви, відігравши 20 років за ФК Донеччанка, опинилися в команді Тернополянка?
— Це сталося випадково. ФК Донеччанка через воєнні дії на сході України призупинив виступи в чемпіонаті. Я була вдома у Слов’янську. А далі був дзвінок із федерації, мовляв, чи я не проти допомогти Тернополянці, адже вже стало відомо, що моя команда так і не завершить виступів у цьогорічній першості. Отримавши до кінця сезону статус вільного агента, я прийняла запрошення команди з Тернополя.
— Як Вас зустріло місто з Західної України?
— Більшість моїх знайомих не могли зрозуміти, як я наважилась переїхати з Донецька до Тернополя. Я теж спершу переживала, більше того, раніше ніколи б не подумала, що можу переїхати до Тернополя. Але з цього приводу є хороше прислів’я: "Ніколи не кажи ніколи". Мене тут гостинно зустріли, поселили в готелі одного з місцевих вузів, забезпечують харчуванням. У плані побуту мене у Тернополі все влаштовує.
— Ви встигли вже зіграти два матчі за Тернополянку...
— У цих поєдинках мені було грати не просто, адже до цього майже місяць не тренувалася, однак, граючи на позиції центрального захисника, швидко знайшла спільну мову з дівчатами. Разом з тим можу сказати, що для мене і всієї команди поєдинок в Івано-Франківську склався не просто. На щастя, нам вдалося звести його внічию (0:0), тим самим гарантувати собі вихід до фінальної пульки.
— Чи спроможна тернопільська команда вийти у вищу лігу?
— Думаю, що так. Я ж спеціально приїхала в Тернопіль, щоб допомогти команді підвищитись у класі.
— Який, на Ваш погляд, рівень тернопільської команди?
— За майстерністю та рівню гри тернопільська команда значно поступається колективам із вищої ліги. Водночас у Тернополі кілька доволі кваліфікованих футболісток, основу яким заклали у відомій українській школі жіночого футболу в Костополі. Натомість, якщо команда думає виходити у вищу лігу, то, як мінімум, п’ять футболісток вищого класу потрібно запрошувати.
— Окрім того, що Ви виходите на футбольне поле, ще й займаєтесь тренерськими функціями?
— Допомагаю головному тренеру Володимиру Левчуку своїми підказками, адже досвід у мене чималий і як гравця, і як тренера, позаяк у Донецьку треную ще й молодіжку Донеччанки.
— Чи є перспектива в тернопільського жіночого футболу?
— Головне, щоб було бажання і фінансова можливість керівництва клубу утримувати команду на високому рівні. Адже вища ліга — це не перша, там на голому ентузіазмі довго не пограєш. Плюс величезні переїзди по всій Україні.
— Чи Ви не проти, якщо буде така пропозиція, залишитися в Тернополі і на наступний сезон?
— Важко сказати. Адже нас із Донецька відпустили тільки до кінця сезону, після чого всі футболістки мають з’явитися у розташування Донеччанки. Тому, думаю, відіграю за Тернопіль друге коло чемпіонату та фінальну пульку і повернуся назад. Скажу більше, вже планувала цього року завершити активні виступи на футбольному полі і зосередитись лише на тренерській роботі. Але, очевидно, на сезон доведеться змістити свої плани, адже все-таки хочу завершити кар’єру в Донеччанці.
— Пані Тетяно, розкажіть про загальний рівень жіночого футболу в Україні.
— Його рівень низький і з кожним роком все знижується. Фактично він у нас на рівні любительського, і лише дві команди з Харкова (Житлобуд) та Чернігова (Легенда) — професійні і мають змогу платити своїм гравцям хороші гроші. Загалом, якщо футболістки в Україні отримують 500-1000 грн. на місяць, то це добре. Тому при першій-ліпшій нагоді українські дівчата приймають запрошення більш заможних російських команд. Донеччанка, до прикладу, теж малобюджетна команда, яка фінансується з бюджету і перебуває на балансі центру підготовки олімпійського резерву з жіночого футболу. Дівчата у Донецьку підростають, навчаються і розбігаються по інших командах. Хоча були часи, коли ми міцно стояли на ногах, тоді нашим спонсором був, скажімо, "ІСД" Сергія Турути.
— Знаю, що Ваш власний будинок знаходиться у Слов’янську, а в Донецьку Ви тільки працюєте. У зв’язку з останніми подіями чи не зазнав він руйнувань?
— Мені пощастило, будинок вцілів, тільки осколком паркан розбило. Коли переїздила до Тернополя, то в Слов’янську залишилися родичі, які приглянуть за помешканням. Водночас усі спортивні речі зостались у Донецьку в центрі олімпійської підготовки. На щастя, він на сьогодні вцілів, хоча снаряди літають зовсім поруч, і як воно там буде, не знаю.
— А як Ви ставитесь до усіх цих подій на сході України?
— Для мене головне, щоб на Донбасі був мир. Вважаю, що винні у конфлікті як одна, так і інша сторони. Хотіли на Сході більшої самостійності від центру — дайте і ніяких проблем би не було, ніхто ж на початках конфлікту не ставив питання про від’єднання від України. До того ж масла у вогонь підкинуло мовне питання. Хто б не воював, страждає мирне населення та молоді хлопці, яких кидають у бій, як гарматне м’ясо. Протистояння на Сході — це винищення української нації. І цей процес потрібно якнайшвидше зупиняти. Коли відбувалось захоплення Слов’янська, я саме була у відпустці. Не дай Боже комусь пережити і побачити те, що там відбувалося. Поруч проходили бойові дії, над головою літали снаряди, шибки у вікнах дзвеніли. На початках було дуже страшно, а згодом якось звиклося...
ДОВІДКА
Тетяна Громовська провела 253 матчі в чемпіонатах України (два — за Тернополянку). А всього зіграла 289 поєдинків, що являється абсолютним рекордом України, занесеним до Книги рекордів України.
Тетяна Григорівна — п’ятиразова чемпіонка (1994/96, 1998/99) і чотириразова володарка кубка України (1994,1996,1998/99), дворазова чемпіонка Молдови (1999/00 рр.) та володарка кубка Молдови (2001 р.). Учасниця кваліфікаційного раунду Ліги чемпіонів у складі команди з Баку (Азербайджан). Член національної збірної України (2001/02 рр.).
Виступала за: Луганочку (1991/92 рр.), Донеччанку (1993/14 рр), Тернополянку (з 2014 р.), а також за команди Кишинева і Тирасполя (обидва — Молдова) та Баку (Азербайджан).
Джерело: Номер один
