Андрій Василитчук: "Коли в Тернопіль приїжджали провідні команди країни, то арена заповнювалася вщерть"

Колишній захисник Андрій Василитчук згадує один із найкращих сезонів Ниви в історії Незалежної України.

— Перед Нивою було поставлене завдання — посісти сьоме місце у чемпіонаті. Установлюючи таку планку, керівництво, найперше, керувалося бюджетом і фінансовими можливостями. Президентом Ниви того сезону був Володимир Коваль, Царство йому Небесне, який на той час був доволі успішним підприємцем.

Заробітна платня футболістів становила 300 доларів, хоча розписувалися у відомостях ми, звичайно, за отримання карбованців чи купонів. За перемогу ми отримували преміальні в розмірі 300 доларів. Якщо команда перемагала з різницею м’ячів у три й більше, то додатково футболісти отримували ще по 20–30 доларів. Тобто на той час гроші були пристойні, але не такі, як зараз, коли після місячної зарплатні можна їхати в автомобільний салон і вибирати собі нове авто.

У Тернополі я два з половиною роки носив на руці капітанську пов’язку, яку довірили мені партнери. Вона мене зобов’язувала. По-перше, я грав на позиції центрального захисника, а, по-друге, був капітаном команди, тому права на помилку в мене просто не було.

Місцеві вболівальники нас чудово підтримували, й місто переживало справжній футбольний бум. У таких умовах дуже приємно грати. Коли в Тернопіль приїжджали провідні команди країни, то арена заповнювалася вщерть, а на деревах і в проходах між секторами обов’язково збиралися люди. Якщо на матчі були присутні 7 тисяч глядачів, то це означало, що того дня була погана погода або люди перебували у відпустках. Напевне, звідси й такі чудові результати в домашніх матчах. А ще ми тоді дуже часто вигравали з великим рахунком і завоювали кубок "великого рахунку". Нива була хорошим зразком типового клубу із Західної України — непоступлива, агресивна й самовіддана.

Попри те, що тоді було багато приїжджих футболістів, але жодних угруповань і конфліктів у Ниві не було. Якби у фінансовому й в організаційному плані наш клуб додав би трохи, то єврокубки були би не за горами. Я так і сказав Леоніду Йосиповичу, що він поспішив із Чорноморцем у єврокубки. Якби ж він трохи зачекав і вивів Ниву на євроарену…

Судді не дуже поблажливо ставилися до Ниви у виїзних матчах. Особливо це відчувалося в грі з грандами. У матчі із Шахтарем, коли Нива програла з рахунком 2:1, Сергій Онопко забив нам м’яч після подачі з кутового на 9-й доданій хвилині. Так, у протоколі написали, що взяття воріт сталося на 90-й хвилині, а насправді ми грали до забитого. Усі знають, який спокійний і стриманий Леонід Буряк, але після тієї гри він зірвав нашивку з форми арбітра Віктора Головка.

Леоніда Йосиповича вважаю дуже кваліфікованим тренером. Хоч у нього потім не все вийшло в Динамо та збірній України, але він насправді дуже сильний тренер. Не нав’язую нікому свою думку, але вважаю його сильнішим на голову від Олега Блохіна.

Мені дуже запам’ятався матч із Дніпром, який завершився нічиєю 2:2. За рахунку 0:0 наприкінці першого тайму я побіг до кутового прапорця. Мене почав наздоганяти Сергій Коновалов, тому я вирішив зіграти хитро — влучити в нього, й тим самим вибити м’яч за лінію. Але сталося все зовсім не так. Я влучив у Сергія, а м’яч зрикошетив у дальній кут воріт Тяпушкіна. Політ був просто несамовитим…

Джерело: ukrfootball.ua