45-років тому тернопільський Авангард став чемпіоном України з футболу

9 листопада минуло 45 років відтоді, як тернопільська футбольна команда Авангард завоювала звання чемпіона України (тоді ці змагання проводилися під егідою першості СРСР по класу "Б").

У далекому 1968 році гравців носили на руках, вони були кумирами підростаючого покоління, на їх матчі ходили десятки тисяч вболівальників, в їх честь організовували нагородження в драматичному театрі. Минув час, і сьогодні, на жаль, ніхто не згадав, ні про тих славних футболів, ні загалом про ту сенсаційну як для Тернопілля футбольну подію. А дарма…

На довгий турнірний марафон у 50 календарних матчів прийшло лише 18 футболістів. Стабільність — ознака класу, скажете Ви. І правильно зробите. Протягом кількох попередніх років награвався склад команди, сюди щороку вливалося по 2-3 гравці, кістяк же команди залишався незмінним. Це дало свої плоди в 1968 році: перше місце на попередньому етапі змагань (клас "Б", 1 зона УРСР), поділ разом із чернівецькою Буковиною першого місця у фінальному турнірі за звання чемпіона України і насамкінець перемога над чернівчанами (2:0) в "золотому" поєдинку.

З того чемпіонського складу серед живих залишилося не багато. Лише двоє з них мешкають у Тернополі — Володимир Прошкін та Борис Юров. Що цікаво, саме вони стали авторами двох "золотих" голів у вирішальному матчі проти Буковини. Журналісти "Номер один" попросили легендарних тернопільських футболістів розповісти про той тріумфальних для тернопільського футболу сезон.

— Команда в Тернополі була зіграна. Протягом кількох років формувався її кістяк. Відповідні гравці знали один одного з півслова. До того ж перед командою було поставлене чітке завдання на сезон: перемогти в зоні та боротися за звання чемпіона України. Зіграність та бажання перемагати стали запорукою успіху, — зізнається Володимир Прошкін (71 рік, півзахисник, за Авангард виступав з 1965 по 1971 рр.).

Колега Прошкіна по "золотій" команді Борис Юров в Аванарда відзначає атакувальну ланку.

— Сезон був для нашої команди дуже вдалим. Ми лідирували протягом усього чемпіонату. Так, у зональних змаганнях перевага над найближчим суперником — Буковиною була 6 очок, над третім місцем — над хмельницьким Динамо — 12 очок, — пригадує Борис Юров (74 роки, нападник/півзахисник, за Авангард виступав з 1965 по 1971 рр.). — Особливо сильно відіграла лінія атаки. За сезон вдалося відзначитися 95 м’ячами, тим самим Авангард перевершив попереднє рекордне досягнення львівського СКА. В атаці виділявся Михайло Шевчук, котрий у той сезон забив 23 голи. Також понад 10 голів забили Василь Секеч, Анатолій Козлов і ваш покірний слуга.

Того сезону матчі з Буковиною для тернополян були важкими. Скажімо, у регулярному сезоні вони завершилися перемогами команд на домашніх аренах. Натомість у пульці проходив у складних погодних умовах, тому перевага тернополян, як господарів поля, нівелювалася, до того ж суперник був достойний. За сценарієм жанру той матч завершився внічию. На гол тернополянина Романа Весни чернівчани відповіли своїм (м’яч на рахунку І. Пинзаря). Для виявлення переможця на наступний день довелося проводити додатковий матч. Він теж, згідно з жеребкуванням, відбувся у Тернополі.

Трибуни того осіннього дня були переповнені. Глядачам довелося окупувати дахи медінституту та сусіднього профтехучилища. Довгий час командам не вдавалося відзначитися. Однак ближче до завершення першого тайму рахунок у матчі відкрили тернополяни.

— На лінії штрафного майданчика буковинці збивають Владлена Науменка. Гості шикують стінку. Штрафний удар зібрався виконувати Микола Коновалов. Попри те, Володимир Щегольков, котрий у команді був граючим тренером, сказав, що бити має саме Прошкін. Я розбігся і вразив ворота прямим ударом зі штрафного. Потрапив прямісінько у верхній лівий від кіпера кут воріт, майже в "дев’ятку" (1:0). Емоції переповнювали, адже не кожен день забивав такі красиві голи, — зазначив автор першого гола Володимир Прошкін.

На початку другого тайму "авангардці" відзначилися вдруге.

— У центрі поля м’яч перехопив Щегольков. Він просунувся дещо вперед і віддав чудовий пас між двома захисниками чернівчан. Я підхопив м’яча на правому краю атаки, розхитав опікуна і зі словами "дєржи", завдав потужного удару метрів з 20-ти. М’яч поцілив у дальній лівий від воротаря кут воріт (2:0), — пригадує автор гола Борис Юров.

У час, що залишався, хороші моменти були як і в тернополян, так і чернівчан, але більше голів того вечора вболівальники не побачили. І виною в цьому був, серед інших, воротар Авангарду Віктор Собковський, котрому вдалося "витягнути" кілька "мертвих" м’ячів.

Зазначимо, що за перемогу в зоні футболісти тернопільської команди отримала звання кандидатів у майстри, а вигравши фінальну пульку, вони стали майстрами спорту СРСР. Відповідні корочки команді в урочистій обстановці вручали в драматичному театрі.

Великий вклад у перемогу Авангарду, і про це відзначають обидва автори голів "золотого" матчу, внесли оборонці команди, досвідчені Володимир Щегольков і В’ячеслав Перший. Вони хоч і прийшли до Тернополя у середині сезону, але їх досвід (за плечима мали виступи у командах класу "А", в тому числі київського Динамо та донецького Шахтаря) дався взнаки, вони одразу знайшли спільну мову з партнерами по команді, тим самим внесли велику лепту в здобуття чемпіонських медалей.

Варто також хорошими словами згадати тренерів Авангарду — Віталія Cтаніславовича Вацкевича (проводив більше тактичні та теоретичні заняття з футболістами) та Івана Семеновича Осипова (працював з гравцями над швидкісно-силовою підготовкою.

Пригадують футболісти-чемпіони, що особливих умов для підготовки до матчів у них не було. "Власної бази в команди тоді не було. Жили ми у Заложцях, недалеко від спиртового заводу, в так званих бараках. Натомість тренувалися в Тернополі на центральному стадіоні", — зізнається Володимир Опанасович.

Не особливо високою була і платня футболістів. "Оклад у ті часи був 140 карбованців плюс преміальні за перемоги від 20 до 40 крб.", — зізнається Борис Олександрович. Натомість Прошкін додає, що майже всі футболісти мали додаткову платню, адже їх влаштовували на різні підприємства області, на яких вони мали доплати до офіційної зарплати футболіста. Так, за словами пана Прошкіна, він "працював" різноробочим на одному з цегельних заводів.

Усім відоме прислів’я "Хто не пам’ятає минулого — у того немає майбутнього" по відношенню до гравців команди Авангард зразка 1968 року актуальне як ніколи. Свого часу гравці на полі віддавали всі сили, щоб стати кращими в Україні. Нині ж, як це не прикро констатувати, про них просто забули. Для них ніхто не зробив зустрічі, їх ніхто не привітав листівкою чи навіть телефонним дзвінком. Прикро, адже в нас є обласні і міські спорткомітети, професійні футбольні клуби Ниви та ФК Тернопіль... Сивочолим футбольним ветеранам грошей і слави вже не потрібно, а для них найголовніше — увага, якої, на жаль, немає....