Чортківський Кристал: історія успіху
25 років тому чортківський Цукровик заявив про себе на всеукраїнській спортивній арені. Згодом Кристал трансформував його виступи у змагання в лізі майстрів. Активним свідком літопису команди був тодішній голова районного комітету з фізичної культури і спорту, нині доцент кафедри фізичного виховання ТНПУ, кандидат наук з фізичної культури і спорту Ярослав Боднар. З ним і поведемо розмову.
— Створення команди-учасника всеукраїнських змагань різних ліг, очевидно, має передісторію?
— У 1984 році я очолив Чортківський районний комітет з фізичної культури і спорту. Одразу ж районна влада поставила завдання ґрунтовно проаналізувати розвиток футболу в районі і готувати підґрунтя для формування футбольної команди обласного, а згодом республіканського рівня. Фундаментам для цього була наявність людей, зацікавлених у створенні боєздатної дружини. Слід віддати належне тодішньому першому заступникові голови райвиконкому Петрові Антоновичу Скакуну. Він справді був "локомотивом" в еволюції чортківського футболу. Також сприяли цьому видові спорту голова райвиконкому Володимир Миколайович Мирончик, тодішній перший секретар райкому Анатолій Іванович Крицький. Я вже не кажу про громадськість, яка цілих 20 років нудьгувала за хорошим футболом у Чорткові.
Вдалося організувати боєздатну районну федерацію футболу, і ми одні з перших в Україні створили любительську футбольну лігу району (про це навіть писав "Український футбол"), і вже 1985 року в чемпіонаті й першості району з футболу виступало близько 40(!) команд. Було створено команду і на цукровому заводі, її очолив ентузіаст спорту Станіслав Тадеумович Тепке. На базі цього колективу і формувався майбутній флагман чортківського футболу.
— Шлях Цукровика від учасника першості району до учасника всеукраїнських змагань був коротким.
— Для того, щоб функціонувала будь-яка система, в тому числі і фізичного виховання, потрібні чотири складові: матеріальна база, фінансування, кадри і бажання вирішувати накреслене. Тоді Чортків це мав. Було створено футбольний клуб, президентом якого обрали Василя Яковича Каравана, першими тренерами команди стали Олександр Архипенко і Юрій Стасишин. Команда грала паралельно в чемпіонатах району й області.
У 1985 році прийшов перший успіх до чортківських футболістів — вони здобули кубок області. Того ж року обласна федерація футболу довірила Чорткову провести фінальний турнір сильніших команд області. Це було великим подарунком для місцевих уболівальників. Чемпіонами стали заліщицькі футболісти, другими були бережанці, чортківчани — третіми. Здавалося б, непогано, проте місцева влада кваліфікувала це як невдачу. Незважаючи на це, прийняли рішення просити обласну федерацію футболу заявити Цукровик у змаганнях серед колективів фізичної культури. У 1985 році районний спорткомітет спільно з федерацією футболу проводили чималу роботу з пропаганди здорового способу життя через футбол. Чого варті хоча б матчі на стадіоні "Харчовик" у Чорткові з участю ветеранів тернопільського Авангарду і збірної ветеранів СРСР! Після багаторічної "сплячки" Чортків жив футболом.
— Нарешті чортківська команда вийшла на республіканську арену.
— До речі, заявитися було ой як непросто. Для того, щоб виступати в республіканських змаганнях, необхідно було переглядати селекційну роботу. Почали з того, що запросили головним тренером відомого гравця донецького Шахтаря, київського Динамо, потім тренера цих команд, тернополянина Володимира Васильовича Ониська. Він разом з президентом клубу Василем Караваном комплектували команду. І ось одразу після травневих свят я і В.В.Онисько поїхали в Київ у федерацію футболу на заявку. Зійшовши на перон головного столичного вокзалу, здивувались: на вокзалі — як у вулику, біля кас величезні черги, діти маленькі плачуть, галас. Вийшли на вулицю — місто неначе мертве. Пішки пішли до федерації футболу. Вже дорогою Володимир Васильович скаржився, що в нього болить голова і "тисне" у вухах (В.Онисько ще в 1973 році потрапив в аварію — В.П.). Ми піднялися на четвертий поверх Укрспорткомітету (в його приміщенні знаходилась республіканська федерація футболу). Володимира Ониська зустріли Михайло Фоміних — тодішній голова федерації футболу України, Євген Котельников — відповідальний секретар федерації і Анатолій Коньков — відомий футболіст, а тоді працівник федерації. Вони запитали: "Володю, навіщо ти приїхав, хіба не знаєш, що в Києві діється? Атомна рвонула. Їдь негайно. Тут не можна залишатися". Володимирові Васильовичу справді стало ще гірше, але він хотів залишитися, щоб заявити команду. Анатолій Коньков запевнив його, що допоможе в цьому питанні і переконав повертатися до Тернополя. Через відсутність квитків виїхати було не можливо, і лише втручання давнього товариша Ониська В.В.Лобановського допомогло залагодити ситуацію.
Перший офіційний матч у чемпіонаті України серед команд КФК Цукровик провів перед 3-тисячною аудиторією вболівальників проти мукачівського Кераміка. Тоді й здобули першу перемогу — (1:0). Загалом дебютний сезон видався вдалим: у 16 іграх команда виграла 8 поєдинків, 3 зіграла внічию і 5 програла, у підсумку посіла 4 місце серед 9 команд.
—1989 року Цукровик у результаті вдалих ігор в зональному турнірі пробився до фінальної пульки республіканських змагань.
— Вирішальні матчі проходили у кримських містах Красноперекопську і Армянську. Там сприйняли нас, як аутсайдера. Але вже у першому матчі фаворит змагань, київський СКА, поступився чортківській команді з рахунком (1:2). А після перемоги Цукровика над мукачівським Приладистом (4:1) організатори турніру стали вносити свої корективи. Мені довелося по кілька разів виступати на засіданнях оргкомітету і свідчити про необ’єктивне суддівство, звісно, проти Цукровика. Чесно кажучи, чортківська команда і Сула з Лубен були найсильнішими серед фіналістів, але путівку в другу лігу здобув київський СКА. Цукровик став бронзовим призером. Це, безперечно, було великим успіхом колективу і його головного тренера Степана Миронюка.
— Зате в 1991 році чесно здобули місце у лізі майстрів.
— Спочатку пройшли зональні поєдинки, де Кристал (команду перейменовано) виступив просто фантастично: зіграно 30 матчів, 25 перемог, 5 нічиїх, жодної поразки, забито 85 голів і 10 пропущено. Фінальні змагання відбувалися в Маріуполі. Останній матч з місцевим Новатором вирішував долю чемпіонства. Зігравши з господарями (2:2), Кристал через гіршу різницю забитих та пропущених м’ячів посів друге місце і разом з маріупольцями здобув путівку в першу лігу першої національної першості. Під керівництвом Валентина Лактіонова (гол. тренер), Степана Микуляка (начальник команди) і Василя Каравана (президент клубу) путівку в лігу майстрів здобули: воротарі Василь Мудрей і Михайло Луців; захисники Дмитро Мазур, Володимир Устинов, Ігор Сушко, Іван Брикайло, Ігор Золотницький, В’ячеслав Бакланов; півзахисники Іван Гакман (капітан), Володимир Петрик, Юрій Лелюк, Роман Качмар, Ігор Черненко, Іван Ряшко; нападники Віктор Данилишин, Сергій Фурик, Павло Іричук.
— Яким був дебют у лізі майстрів?
— Відкриття сезону відбулося 17 березня 1992 року. Переповнений стадіон "Харчовик" тепло вітав своїх улюбленців. Матч із рівненським Вересом закінчився з рахунком (2:2), автором першого гола в історії майстрівської команди став Олександр Перепелиця. У першому ж сезоні Кристал виступив напрочуд вдало — жодної поразки в рідних стінах і 5 місце. Лише очко відділяло від третього місця. Борис Стрельцов і його підопічні нарівні боролися з грандами промислових районів і обласних центрів.
— У першій лізі команда провела шість сезонів. Якими вони були?
— Найбільш вдалим був сезон 1995/96 рр. Новий президент клубу Олег Бариський зумів узяти під свою опіку чудову та перспективну команду, яка легко і невимушено обігравала Динамо-2 (Київ), Ворсклу (Полтава), Полісся (Житомир), Дніпро (Черкаси), Зорю (Луганськ), Металіст (Харків) і ін. Зігравши 42 матчі, чортківчани здобули 19 перемог та посіли 10 місце серед 22 команд. Найгіршим був сезон 1996/97 рр. Фінансова скрута не дала змоги належно укомплектувати команду, забезпечити нормальні умови функціонування, і Кристал, посівши останнє місце, покинув першу лігу. В другій лізі спочатку все було гаразд. У сезоні 1997/98 рр. підопічні нових тренерів Василя Івегеша й Анатолія Назаренка стали п’ятими. Проте наступного сезону команда, посівши останнє місце, розпрощалася зі статусом команди майстрів. Головною причиною були фінансові проблеми. Окремі підприємці без підтримки владних структур були не в змозі утримувати команду.
—Протягом 1986-1999 рр. чортківська команда провела понад 450 матчів всеукраїнського масштабу. Чи можете назвати найбільш пам’ятні поєдинки?
— Тоді я працював головою районного комітету з питань фізичної культури і спорту. Мені довелося бути і журналістом (писав звіти про домашні матчі в газету "Український футбол", випускав програмки до домашніх матчів), працював диктором на домашніх матчах, зустрічав інспекторів і суддів, значився четвертим арбітром (того часу був ще й лайсменом другої ліги першості України). Все життя команди пройшло на моїх очах. А запам’яталося чимало. Виділю три моменти. Перший — поєдинок 1988 року на кубок СРСР серед КФК з ленінградським Кіровцем. На стадіоні діялося щось надзвичайне, це було свято для міста Чорткова, і здавалось, що всі мешканці прийшли на стадіон. На 72-ій хвилині гол Петра Прядуна приніс перемогу Цукровикові. Другий матч — 1 березня 1992 року, у переддень першого чемпіонату незалежної України. Кристал, успішно подолавши 1/64, 1/32 і 1/16 фіналу кубка України, приймав харківський Металіст. Уже на 8-ій хвилині Дмитро Мазур чудовим ударом вивів Кристал уперед, і протягом усього матчу Металіст відбивався. Лише на останніх хвилинах зустрічі харків’яни зуміли забити два м’ячі і перемогти — (2:1). Свіжі у пам’яті події 1 квітня 1997 року. Зранку голова райдержадміністрації повідомив мені, що надійшла телеграма з Києва і через 3 години на військовий аеродром Чорткова прилітає Динамо-2 (календарний матч першості в другій лізі) на чолі з Валерієм Лобановським. Насправді Лобановський прилетів не з другою київською командою, а з основним складом Динамо (метр українського тренерського цеху повернувся тоді з кількарічного "кувейтського" відрядження). Матч був цікавим. У першому таймі О.Хацкевич на 33-ій хвилині дальнім ударом зі штрафного відкрив рахунок, а в кінці поєдинку А.Гусін і В.Ващук забили ще два голи, кияни перемогли — (3:0). Валерій Васильович був дуже привітний, не відмовляв нікому в автографах.
Враховуючи той факт, що Чортків — маленьке провінційне містечко і не кожен день його відвідують такі відомі особи, як тренери, а в минулому славетні футболісти Лобановський, Буряк, Фоменко, Дем’яненко, Онищенко, Біба, Яковенко, Школьников, Заяєв, Юрчишин, Бєланов, судді й інспектори Грисьо, Авдиш, Віхров, Думанський, Мельничук, Хмельницький, Рудаков, ми проводили зустрічі уболівальників з ними, робили прес-конференції, організовували репортажі і телепрограми. Я з приємністю згадую ті події і сподіваюся, що Чортків ще не сказав останнього слова на теренах України. Щиро бажаю цього.
Джерело: Номер один
