Вадим Боженко: "Нива і Тернопіль залишаться у моєму серці назавжди"

Інтерв'ю із колишнім тренером воротарів тернопільської Ниви Вадимом Боженком. Зараз спеціаліст трудиться у комсомольському Гірнику-Спорт і завтра його команда поміряється силами із ФК Тернопіль.

— Коли відбулося ваше знайомство з футболом?

— Родом я із Полтавської області, а займатись футболом починав, мабуть, як усі — з дитинства. Спочатку грав польового гравця, але потім став у ворота. Після школи вступив у Харківський інститут фізкультури, остаточно потрапивши у спорт. У Вищій лізі грав за кременчуцький Кремінь та шепетівський Темп. У Білорусі грав за солігорський Шахтар.

— Як вирішили стати тренером?

— Останнім моїм клубом був Гірник з Кривого Рогу, де я був найстаршим гравцем у 36 років. Зрозумівши, що конкурувати з молодими дуже важко, вирішив розпочати тренерську кар'єру. Оскільки у Кременчуці, де я проживаю, на той час не було роботи і моїми послугами тренера ніхто не зацікавився, то я вирушив у Київ. У одному із дитячих спортклубів на Троєщині працював мій товариш. А тому, свою кар'єру я розпочав як дитячий тренер. Збирав команду і ми виступали у першості Києва, де мої 10-12-річні футболісти посіли перше місце у другій лізі. Також пробилися до півфіналу кубка міста. Після цього мене помітили представники київського спортінтернату, який входить у структуру Динамо. Там я працював тренером воротарів зі всіма віковими групами, паралельно підпрацьовуючи у своєму клубі на Троєщині. Роботу мою оцінили у Федерації футболу України і запросили працювати із юнацькою збірною. А згодом настала криза, виживати у Києві було важко. Саме тоді я отримав пропозицію від Віктора Ряшка, попрацювати у тернопільській Ниві.

— Яким було перше знайомство із Нивою?

— Спершу я приїхав у Тернопіль на тиждень, освоїтися та ознайомитися з умовами. Але керівництво клубу не було дуже зацікавленим брати у команду ще одного тренера, тому я повернувся додому. Та моя робота настільки сподобалася воротарям команди (Олександру Ільющенкову та Миколі Вірковському), що вони наполягли, аби я повернувся у Ниву. Зізнаюся, провівши з воротарями перше тренування я подумав: що ж з ними робити? Адже хлопці грали у Другій лізі та, здавалось, повинні були мати певні навики, але цього не було. Разом із цим я побачив у них великий потенціал та бажання працювати. З ними було дуже цікаво, адже ці люди були віддані своїй справі повністю. Навіть коли у нас були вихідні, ми зустрічалися та йшли тренуватися, хай і у поганих умовах. Відтоді я їх "шліфував", робивши з них справжніх воротарів.

— В яких умовах довелося працювати у Ниві?

— Особливих умов у нас не було, але, як могли, знаходили шляхи вирішення цих проблем. Тодішній президент клубу Степан Рубай робив все, що від нього залежало. Згодом умови дещо покращилися, ми тренувалися на хороших полях у Товстолузі. А загалом мені подобалося тоді працювати у Ниві. У нас підібрався дуже хороший тренерський колектив, футболісти. На той час було багато місцевих гравців, а також і приїжджі. Але атмосфера у Ниві була дуже здорова та позитивна. Хоча в нас був не найбільший бюджет, але завдання виходу у Першу лігу ми виконали. Мені на все життя запам'ятався епізод, коли ми поверталися з Рівного, достроково виборовши путівку у Першу лігу. На кордоні Тернопільської області нас зустріли фанати і кожного футболіста підкидали на руках...

— Як вам працювалося з Віктором Ряшком та Ігорем Біскупом?

— Повторюсь, що колектив у нас був дуже хороший. З Віктором Ряшком і досі підтримую зв'язок. Хороші стосунки з адміністратором клубу Іваном Білоусом. Нещодавно Нива приїздила до нас у Кременчук на матч кубка України і мені вдалося поспілкуватися з тренерським штабом. Оскільки у Кременчуці штучне поле, то футболісти Ниви тренувалися у Комсомольську перед грою у Сумах.

— Крім Вірковського і Ільющенкова ви працювали ще з двома тернопільськими воротарями.

— Згодом у Ниву прийшли молоді Руслан Мазур та Дмитро Андрієшин. Вже коли я працював у Гірнику-Спорт, Дмитра забрав до себе і він з часом став основним воротарем команди. Кликав у Комсомольськ і Руслана Мазура, знаючи, що вони порядні люди. Адже для мене найголовніше, щоб людина була порядною та виконувала свою роботу. Ці хлопці були саме такими. Якби вони були поганими воротарями, я б їх не запрошував до себе.

— Чому покинули Ниву?

— Слідом за головним тренером Віктором Ряшком пішов і я. Залишитися мені не пропонували. Наскільки я зрозумів, у клубу закінчилися гроші.

— Як далі складалася ваша кар'єра?

— Після Ниви я потрапив у калінінський Фенікс-Іллічівець у Першій лізі. Але сталося так, що ця команда припинила існування. Відтоді вже 4 роки працюю у комсомольському Гірнику-Спорт. У цьому клубі я фактично пройшов усі тренерські стадії: був другим тренером, виконуючим обов'язки головного, а зараз працюю за своїм основним напрямом — тренером воротарів.

— За виступами Ниви слідкуєте?

— Звичайно. У мене вдома висять прапори Ниви! А загалом Тернопіль та клуб залишаться у моєму серці назавжди. Місто і люди — це для мене все, рідна домівка.

— Як оціните перспективи тернопільської команди у цьому сезоні?

— Сподівався на більше, адже з таким складом команда повинна боротися за найвищі місця. Я спостерігав за трансляцією домашніх матчів Ниви і не розумів, чому команда не може виграти.

— Що можете розповісти про Олександра Ільющенкова та його перспективу у Прем'єр-лізі?

— Познайомившись з Олександром я йому сказав: не переймайся, що ти поки не вмієш стояти на воротах, пройде кілька років і будеш грати у Прем'єр-лізі. Сашко тоді, звісно, засміявся. Чесно кажучи, я не розумію, чому у Карпатах йому не дають шансів грати у основі. Тим же Мисаку і Підківці довіряють, а Ільющенкову ні. У нього потенціал не гірший за інших. Скажу і за Миколу Вірковського, який теж повинен був грати на високому рівні. На жаль, його підвело здоров'я.

— 22 серпня ваша команда Гірник-Спорт зіграє у Другій лізі в Тернополі. За ФК Тернопіль грають два екс-футболісти Гірник-Спорт — Андрій Дубчак та Степан Клекот. Ви, напевне, про них знаєте все?

— Як вони будуть проти нас грати, я приблизно знаю. Звичайно, що ми передивлялися матчі ФК Тернопіль. Подивилися три поєдинки і план на гру у нас є. Проте одразу ж скажу, що здобути очки буде дуже важко. Команда бійцівська, поступатися нікому не хоче. Можливо у техніці тернополяни дещо поступаються, але виграють за рахунок самовіддачі. Тому "прохідної" гри не буде однозначно.

— На що будете розраховувати у грі з муніципалами?

— Наша команда завжди виходить на гру з переможним настроєм. Але, скажу відверто, що нічия буде прийнятним результатом, хоча розраховуємо на перемогу.

— Гірник-Спорт ніколи у своїй історії не грав у Першій лізі. Чи стоять перед командою конкретні завдання на цей сезон?

— Завдань підвищитися у класі у нас немає. Проте все буде відомо згодом. Після першого кола, думаю, конкретні завдання у нас будуть.

— Чи є умови у Комсомольську для виходу у Першу лігу?

— Однозначно є! Я вважаю, що наша база — одна із найкращих в Україні. Її свого часу відзначили навіть нагородою у ПФЛ. У нас є кілька штучних полів, всі умови для футболістів.

— Після стартових турів ваша команда перебуває вгорі турнірної таблиці.

— У першому турі ми виграли, а потім двічі невиправдано програли. Самі собі привезли поразки. Скажімо, виграючи у Славутича, програли кінцівку матчу. У нас команда дуже хороша, підібрався добротний колектив.

— Розкажіть про своїх підопічних, воротарів.

— У нас є два воротарі — Андрій Кліщук та Антон Ситніков. Перший вже давно у команді, але зараз він голкіпер "номер два". Взимку до нас прийшов Антон Ситніков з кіровоградської Зірки. Потенціал у нього великий і його місце, як мінімум, у Першій лізі.

— За якими критеріями підбираєте воротарів у свою команду?

— По-перше, це надійність. Зріст — не менше 184 сантиметри. Потрібно бачити, як він "живе" на полі, як читає гру, як страхує захист, грає на виході. Є дуже багато критеріїв підбору, які перш за все перевіряються не на тренуваннях, а безпосередньо у грі. Воротар, якщо приходить у команду, повинен зіграти три-чотири матчі, щоб можна було оцінити його можливості. Буває, що на тренуваннях може витягувати м'ячі із "дев'яток", а у грі діє невпевнено. До того ж важлива психологічна стійкість. Приміром, Антон Ситніков — дуже спокійний, врівноважений гравець.

— Для вас є різниця віковий гравець, чи зовсім молодий?

— Жодної. Якщо людина виходить і грає, то йому може бути хоч 16 років.

— З ким із відомих воротарів ви знайомі?

— Знаю Олександра Горяінова з яким ми разом виступали у Металісті, коли харків'яни були у Першій лізі. Туди я перейшов після виступів у Темпі з Шепетівки. Щоправда пробув у Харкові недовго, але ми потоваришували з Сашею. Дружимо із екс-футболістом Динамо та збірної України Сергієм Скаченко, який хрестив мого сина. А так, зі всіма воротарями підтримую хороші відносини. Взяти хоча б Сергія Літовченка, гравця Волині. З ним ми разом працювали у Феніксі-Іллічівці. З Сергієм Тукачем, який зараз стоїть у Свердловську. Розкажу ще про голкіпера ФК Севастополь Олега Чуваєва. Свого часу його відрахували з полтавської Ворскли і він потрапив на тренування до нас, у Комсомольськ. З ним я працював протягом трьох місяців. Скажу чесно, що після Ворскли він був у запущеному стані, було дуже важко. Я думав, що після команди з Прем'єр-ліги мої тренування будуть ні до чого, але вийшло навпаки. Я йому порадив пограти за Миколаїв та набратися терпіння. Зараз він у Севастополі, і, сподіваюсь, йому дадуть шанс проявити себе.

— Наскільки в Україні розвинена школа воротарів?

— Воротарі у нас є доволі хороші, але є і проблеми. На цю позицію часто тренери беруть своїх знайомих гравців, не надаючи особливого значення позиції воротаря. Я вважаю, що з гравцями цього амплуа повинні працювати колишні воротарі, які знають всі тонкощі та премудрості цієї ігрової позиції. Вони повинні на собі відчути все. Колишній польовий гравець, якщо він тренер, не може дати воротарю того, що може дати екс-воротар. Так само і я не можу розповісти польовому гравцю всіх тонкощів гри у полі.

—  А яку школу вважаєте найкращою?

— Школу Динамо. Я сам працював у цій структурі і знаю всі нюанси цієї роботи. Мені імпонує підхід Михайла Михайлова і Юрія Роменського. Свого часу я спостерігав за їхньою роботою.

— Хто, на вашу думку, найсильніший воротар в Україні та світі?

— В Україні — Олександр Шовковський. У світі — італієць Буффон, хоча зараз багато воротарів, які наближаються до його рівня. Зараз мені імпонує голкіпер Реалу Дієго Лопес. Хоча Ікер Касільяс теж дуже хороший воротар.

— Чи не хотіли б ви повернутися до тренерської роботи з дітьми?

— Якщо будуть хороші умови, то чому б і ні? З дітьми цікаво працювати і приємно, коли дитина прогресує на твоїх очах.

sports.te.ua