Ігор Мединський: "Тренер сказав, що в Ниву поки рано"
Нападник Динамо-2 Ігор Мединський з'явився в команді влітку 2010 року. Ставши чемпіоном Європи у складі студентської збірної Тернополя, футболіст привернув увагу тренерів другої динамівської команди.
Перспективу в ньому розглядали спершу Геннадій Литовченко, а потім змінив його на тренерському посту Андрій Гусін. Якийсь час Ігорю знадобилося, щоб освоїться в новому колективі, а вже з нинішнього сезону нападаючий почав виправдовувати довіру забитими м'ячами. В останніх чотирьох матчах Мединський п'ять разів відзначався у воротах суперників.
- Я народився в ста кілометрах від Тернополя, у селі Устечко. Все своє дитинство провів з футбольним м'ячем, часто залишався бігати після школи. Спочатку займався для себе, але з часом вийшло вийти на більш високий рівень. У селі навчався до 8-го класу, а потім вступив в тернопільський футбольний ліцей, де два роки займався у футбольному класі. Після цього вступив до Тернопільського університету, там грав за місцеву студентську команду, на область і в студентській лізі. А в минулому році надійшла пропозиція з Києва
- Хто був вашим першим тренером?
- У школі нас спершу тренувала Іванна Лугова. Вона свого часу була футболісткою, виступала за жіночу команду Динамо. Спочатку було смішно, але коли вона почала грати з нами в футбол, було видно, що це професіонал. Саме вона мене багато чому навчила і підготувала до навчання в Тернополі. Далі зі мною працювали Василь Івегеш та Анатолій Назаренко, з ними я пройшов хорошу школу і отримав старт для подальшої кар'єри.
- Чи завжди хотіли грати в нападі?
- Так, як і у всіх хлопців, у мене завжди було прагнення забивати м'ячі. Але були різні ситуації - траплялося, що в дитинстві мене навіть ставили в ворота. А вже в Києві доводилося, виходячи на заміну, займати позицію опорного півзахисника, правого або лівого хава.
- Як опинилися в Динамо-2?
- Влітку 2010 року мене запросили Геннадій Литовченко і Сергій Ребров, які в той час тренували команду. У Тернополі ми стали чемпіонами Європи з студентській лізі, очевидно, там вони мене й помітили. Я тиждень був на перегляді в Києві, після чого Геннадій Володимирович сказав, що хоче мене залишити. Я підписав контракт. У цей момент відчув величезну радість не тільки за себе, а й за своїх тренерів, батьків, близьких, які переживають за мене і підтримують.
- Як сім'я поставилася до переїзду до столиці?
- Мама не хотіла відпускати, плакала, переживала, що рідко буду приїжджати додому. Але тато з братом налаштували на оптимістичний лад, сказали, щоб я постарався закріпитися в Динамо. Адже вдома немає майже ніяких перспектив. Для молодого футболіста краще варіанту не придумаєш. Тим більше, Динамо я завжди любив більше, ніж інші українські команди. Потрапити сюди - величезне щастя для мене.
- А який з європейських команд симпатизуєш?
- З дитинства вболіваю за Барселону. Звичайно, мріяв би пограти там, відчути, як це бути володарем кубка Ліги чемпіонів.
- Чи могли ви опинитися у тернопільській Ниві? Все-таки, вона ближче інших команд до вашого будинку.
- Так, пропозиції були, але тренер бачив у мені перспективу. Сказав, що підготує для більш серйозної команди, а в Ниву поки рано. Зараз хочеться скористатися шансом і спробувати свої сили в Києві.
- Наскільки важко було переходити з юнацького футболу в дорослий?
- Дуже важко. До цього мені доводилося грати за дорослу команду і прекрасно знаю, як це, коли не щадять молодих. У Динамо-2 все по-іншому, тут швидкість мислення, точність пасу рази в два або в три перевершує мої попередні команди. Тут спочатку навіть думати не давали, тому знадобився час, щоб звикнути. Я дуже вдячний Геннадію Литовченко і Сергію Реброву, які мене підтримували, навіть якщо я помилявся. Не хотів їх підвести, тому тренувався не шкодуючи себе.
- У минулому сезоні ти забив 1 м'яч в 15-ти поєдинках. Зараз відрізняєтеся значно частіше. Вже освоїлися?
- Так, звичайно! Ще важливу роль відіграє підтримка партнерів. З усіма хлопцями вже подружився, у нас дуже хороший, згуртований колектив. Навіть якщо щось не виходить, один одного ніхто не лає. У такій атмосфері завжди хочеться грати і допомагати команді. У нас є всі умови для прогресу, щоб все виходило.
- Які вимоги висуває до вас Андрій Гусін?
- Чіплятися за м'ячі попереду, проти кого б ми не виходили. Якщо це вдається, команді грати значно легше. Також потрібно вести боротьбу, намагатися пресингувати, не боятися брати на себе ініціативу, а де потрібно - грати на команду. Ну і, звичайно, обов'язок кожного нападника - забивати м'ячі.
- Серед партнерів по атаці - Коваль, Шевчук, Гемега. З усіма налагодили взаєморозуміння?
- Ми добре відчуваємо, коли потрібно відкритися, куди бігти. Я розумію їх, а вони знають, що можу я, мої сильні і слабкі сторони. На полі від цього багато що залежить.
- Хлопців 1993-го року народження в команді не так багато. Відчуваєте себе наймолодшими?
- Коли тільки прийшов у команду, дійсно, був наймолодшим разом з Сухомлиновим і Бонем. Я ще толком нікого не знав. А зараз у команді вже є хлопці 1994-го року народження. Ми навіть м'ячі не носимо, цим зайняті молодші.
- Ви живете на базі, з ким ділите кімнату?
- У нас хлопці з Динамо-2 і молодіжної команди живуть разом. Моїм сусідом є Діма Хльобас. На базі нудно не буває, інші хлопці часто приходять до нас у кімнату. Ми, як одна велика сім'я.
Джерело: Динамо Київ
