Ігор Яворський: відверто про Ниву

Інтерв'ю з головним тренером тернопільської Ниви Ігорем Яворським, який зумів повернути команду у Першу лігу.

— Найпереконливішим аргументом для мене особисто, коли вирішив повернутися на тренерську роботу в Ниву, було те, що вірив у щиру підтримку місцевих прихильників команди, — каже Ігор Петрович. — Звичайно, добре розумів, що вболівальників можна повернути на стадіон тільки тоді, коли вдасться створити боєздатний колектив, який не лише демонструватиме добротну гру, а й ставитиме перед собою конкретні перспективні завдання. І сьогодні, оглядаючись назад, можу стверджувати, що повернення Ниви в Першу лігу стало можливим значною мірою завдяки тим людям, які щиро люблять футбол і свою команду. І за це їм велика подяка.

— Свого часу, Ігоре Петровичу, ви очолювали Ниву, коли вона успішно виступала у вищому українському дивізіоні, де навіть займала непогані позиції (найвище — сьоме місце). Якою була головна причина того, що залишили тоді  команду?

— Причина — дуже проста. Якщо люди, які опікувалися Нивою, не ставили перед командою перспективних завдань, то який сенс був працювати? А тоді склалася така ситуація, що не було ні належного фінансування клубу, ні професійного ставлення до футболу з боку владних структур. Керівник області, пригадую, дав чітко зрозуміти, що не буде переймати ся проблемами футболу, бо він йому не потрібний. А я не звик працювати, коли нема перспектив, конкретних завдань. Звичайно, можна було залишитися й дочекатися, коли Нива втратила прописку у Вищій лізі, а далі продовжувати працювати в нижчому дивізіоні, але мені не хотілося бути учасником цього падіння. Це не в моєму характері.

— Пригадую, ще понад рік тому вам пропонували очолити друголігову Ниву, але відмовилися. А ось перед стартом сезону-2012/13 погодилися й вивели команду в Першу лігу.

— Перша пропозиція надійшла тоді, коли чемпіонат уже завершувався. Погодився попрацювати в команді в ролі консультанта на нетривалий час, аби принаймні вивчити ситуацію. Умови, в яких доводилося працювати тоді футболістам і тренерам Ниви, були просто жахливими! Мешкали гравці по 12 чоловік у кімнаті без елементарних побутових умов. Коли зайшов у їдальню та подивився, з яких вони тарілок їдять і якими ложками користуються, то це мені нагадало період моєї служби в радянській армії. Не кращою була ситуація й щодо умов проведення тренувального процесу, забезпечення команди необхідним спортінвентарем. Коли відбулася моя перша зустріч із головою облдержадміністрації Валентином Антоновичем Хоптяном, то я відверто сказав, що за таких умов розраховувати на успішні виступи Ниви нереально, бо краще взагалі відмовитися від такої команди.

— Та невдовзі все ж погодилися її очолити?

— За місяць Валентин Антонович знову запросив мене до себе й сказав, що є бажання, щоби Нива повернулася в Першу лігу. І попросив підготувати детальний кошторис того, що потрібно, щоби ставити перед колективом завдання підвищитися в класі. Враховуючи все те, що я міг передбачити, ми вийшли на суму 5–6 мільйонів гривень. Мені сказали, що це трохи забагато, але дали добро на співпрацю. Для мене ж було головним те, що отримав певні гарантії щодо стабільного фінансування команди та поступового її забезпечення всім необхідним для тренувальної роботи та проведення змагань. А ще перед нами було поставлене чітке завдання — вихід у Першу лігу.

— І ви, Ігоре Петровичу, зразу відчули певні позитивні зміни після того, як очолили Ниву?

— Звісно, не зразу все змінилося. Спочатку були певні проблеми з проживанням, транспортом, але в процесі роботи вони поступово вирішувалися. Усе, як кажуть, пізнається в порівнянні. Скажімо, знаю, що до того, як прийшов у команду, деякі учасники чемпіонату області були краще забезпечені формою, необхідним спортінвентарем, ніж Нива. А, приміром, гравці команди-чемпіона області на той час більше заробляли за футболістів команди майстрів…

— Можете сказати, що минулий футбольний сезон став не лише успішним у турнірному протистоянні, бо вдалося підвищитися в класі, а й тому, що керівництво регіону й клубу стовідсотково задовольнило ті потреби, які були перед стартом чемпіонату?

— Проблеми, безперечно, були в процесі турнірної боротьби, але загалом якихось серйозних претензій висловити не можу. Більше того, вважаю, що керівництво області та футбольного клубу в тій ситуації, яка склалася перед стартом нового сезону, зробило для команди все можливе, щоби вона могла повернутися в перший дивізіон українського чемпіонату.

— Як відомо, у футболі важливу роль відіграють три чинники: фінансове забезпечення, інфраструктура та кадровий потенціал. У якій послідовності розставили би ці складові?

— Усі вони взаємозв’язані, тож за відсутності будь-якого з них дуже важко розраховувати на позитивний результат. В ідеалі ж, на перше місце я би поставив кадровий потенціал колективу, бо без професійних гравців, лікарів, масажистів неможливо створити боєздатну команду. А щоби всі добре виконували свої обов’язки, звісно, потрібні гроші. І не лише для зарплатні, а й для поїздок на матчі, харчування тощо. Якщо ж говорити про інфраструктуру, то вона на перших порах фактично була відсутня, та лише з другого кола змагань удалося більш-менш усе змінити на краще.

— Наскільки складним був цей сезон, зважаючи на те, що перед командою стояло чітке завдання — вихід у Першу лігу?

— Коли починали формувати команду, то кваліфікованих футболістів було дуже складно підібрати. Літній трансферний період характерний тим, що придбати добротного гравця важко, бо їх уже зафрахтували інші клуби. А тому доводилося створювати колектив із наявного кадрового ринку. Але дуже вдячний усім футболістам Ниви, які передусім завдяки високим бійцівським якостям зуміли вивести ФК на другу позицію турнірної таблиці. Узимку, звісно, вже провели якіснішу селекційну роботу. У складі команди з’явилися висококваліфіковані виконавці, завдяки яким малюнок гри Ниви набув конструктивнішого, комбінованішого, технічнішого вигляду. Думаю, що тернопільським уболівальникам сподобався той футбол, який демонстрували в другому колі брати Баранці, Мельник, інші.

— Думаю, перед стартом сезону-2012/13 років мало хто міг зважитися прогнозувати вихід Ниви в Першу лігу. А коли ви повірили в реальність підвищення в класі?

— Коли на фініші першого кола зачепилися за друге місце, зрозумів, що вже його не втратимо. Знав, що в зимовий період зможемо суттєво доукомплектуватися, провести повноцінні тренувальні збори, що дасть змогу зміцнити ігровий потенціал Ниви. Власне, так істалося. Окрім того, тренерському штабу вдалося вселити у футболістів віру, що нашому краю дуже потрібна Перша ліга. Зрештою, це вони відчували під час кожного домашнього матчу, коли бачили шалену підтримку вболівальників.

— На вашу думку, чи важче було би вибороти путівку в першу лігу, якби жереб звів у плей-оф Ниву не із ФК Одеса, а з другою командою столичного Динамо?

— Можливо, було би складніше виграти за сумою двох матчів, але, чесно кажучи, Нива на той момент перебувала на піку спортивної форми, тож їй до снаги було здолати будь-який клуб.

— За період тренерської кар’єри вам доводилося працювати з багатьма командами, з якими добивалися вагомих успіхів. На яке би місце нинішнє досягнення Ниви поставили?

— Однозначно можу сказати, що це не найвагоміший результат із тих, які були в моїй тренерській кар’єрі. Скажімо, навіть на посаді головного тренера Ниви мені вдалося разом із командою ввійти в число семи кращих клубів Вищої ліги чемпіонату України. Або взяти досягнення запорізького Металурга, коли ми виступали на рівні Кубка УЄФА. Водночас скажу, що для тренера успішний виступ його підопічних на будь-якому рівні футбольних протистоянь, безсумнівно, має свою неповторну цінність.

— Якщо порівняти нинішній здобуток Ниви, яка вийшла в першоліговий турнір, із тим, коли 1982 року підгаєцька команда відродила на Тернопіллі великий футбол, яку можна провести паралель?

— Звісно, обидва ці досягнення мають свою вагу, але тоді це було справжнім тріумфом, коли після двадцятирічної перерви на Тернопільщині відродилася майстрівська команда. А без тодішнього успіху Ниви, власне, не було б і нинішніх її здобутків.

— Три роки тому Нива вже поверталася в Першу лігу, де надовго не затрималася. Подібна ситуація може повторитися, якщо, скажімо, у вищих структурах пропаде інтерес до футболу?

— Однозначно можу сказати, що все залежить од тих людей, які нині утримують футбольну команду. Зможуть вони належним чином фінансувати її, будуть створені необхідні умови для тренувань і змагань, тоді й можна розраховувати на стабільність виступів. Що б там говорили, а нині бідні в професійний футбол не грають… Зараз ми в Першій лізі, а це означає, що й бюджет команди зросте майже на один-два мільйони гривень порівняно з друголіговим турніром. Загалом — невелике збільшення, та ми добре розуміємо, що для нашої області це значні кошти. Виходячи із фінансових можливостей, намагаємося запрошувати в команду футболістів хороших, але не "зіркових", які вартують значно дорожче. Зараз, приміром, кардинально доукомплектовуватися не збираємося. Візьмемо кількох молодих виконавців на перспективу й підилимо окремі позиції (передусім — лінію атаки) висококваліфікованими футболістами.

— Які плани щодо виступів у турнірі команд Першої ліги?

— Керівництво клубу ставить перед командою наразі завдання завершити сезон в середині турнірної таблиці. А ми, тренери та футболісти, вирішили, що будемо боротися за те, щоби увійти в п’ятірку кращих команд. Ось такі поки що амбіції. А далі, залежно від обставин, будемо думати й про подальші перспективи.

— Чи минули ті часи, коли футболісти виходили на поле не лише за гроші, а й з великим бажанням відстояти честь свого краю, заради спортивного азарту?

— Це значною мірою залежить од менталітету кожного футболіста. До мене, приміром, підходили кілька хлопців, які цікавилися передусім не тим, які будуть зарплатні, а завданням, яке стоятиме перед Нивою. Але вже традиційно, що завдання ставляться, виходячи з того, які фінансові можливості має клуб.

— Якщо порівняти зарплатні, які отримують гравці Прем’єр-ліги, та, скажімо, першого дивізіону, то це — земля й небо?

— Тут у кожній команді свої так звані тарифи. Для прикладу можу сказати: якщо наш футболіст отримує майже 8 тисяч гривень, то в Карпатах ця сума сягає 20 тисяч доларів навіть для тих, які не завжди виходять на поле. І це, на мою думку, неправильно. Я за те, щоби гравець заробляв і 30 тис. доларів, але тільки тоді, коли забив за сезон, скажімо, 20 м’ячів. Платити треба за виконану роботу. І обов’язково дотримуватися контрактних домовленостей. Краще менше пообіцяти, але вчасно виплатити. Наші футболісти захмарних заробітків не мають, але вони знають, що отримають те, про що домовлялися. І це чесно передусім щодо футболістів.

Джерело: footballworld.com.ua