Максим Механів захоплювався СаШо, пише реп, освідчився на стадіоні

Інтерв'ю Любомира Кузьмяка з Максимом Механівим, багаторічним лідером тернопільської Ниви.

Максим Механів – символ Ниви. 27-річний воротар заслуговує перебувати у списку футбольних легенд Тернополя поруч із Біскупом, Тяпушкіним, Яворським, братами Капанадзе та іншими улюбленцями місцевої публіки. Механів подолав шлях із Нивою від аматорів до претендентів на УПЛ. Схоже, після семи сезонів у складі тернопільської команди, Максим близький до прощання з Нивою.

Дорога з підземелля до статусу провідного воротаря Першої ліги – у монолозі Максима Механіва для Футбол 24.

"Настав час щось змінювати"

Нива не пробилася у чемпіонську групу Першої ліги. Ми не виконали завдання, хоча почали сезон добре. Виграли один матч, потім інший. Після цього провалили кілька ігор, тренера звільнили. У підсумку опинилися за межами першої п'ятірки – усі через це розчаровані. Назвати якусь одну причину цієї невдачі я не можу. Сказати, що хтось із хлопців не викладався і не хотів – теж неправильно.

У Ниві я вже сім років. Настав час щось змінювати. Такі думки у мене виникли ще в минулому сезоні. Та тоді я зустрівся з керівництвом, продовжив контракт. А зараз планую рухатися далі. Мрію про Прем'єр-лігу, однак чітких варіантів поки нема. У будь-якому разі, шансів більше на те, що я розпочну новий футбольний рік не у складі Ниви. Раніше було багато чуток про мій перехід в УПЛ. Кілька років тому Рух цікавився, Колос начебто хотів мене запросити. Утім все залишилося на рівні розмов.

До Тернополя я приїхав багато років тому. Розпочинав у аматорському Агроні з Великих Гаїв, а потім Петро Бадло покликав мене у Ниву. Ми ще виступали серед аматорів, а згодом заявилися на Другу лігу. З цього все розпочалося. Це був чудовий період.

"Страждав через невисокий зріст. Мене ніхто не запрошував"

Я народився у селі Сліди на Вінниччині. Моє дитинство було звичайним: хатні обов'язки, маленька школа, безтурботність. Тато займався деревообробкою, виробляв двері та вікна, я йому допомагав. У третьому класі батьки переїхали у Могилів-Подільський. Саме там я розпочав займатися футболом, пізніше вирушив на Волинь у BRW-ВІК. Батьки у всьому мене підтримували, рано відпустили з дому. А я жив футболом.

Дитиною я був енергійною, не міг сидіти на одному місці. Постійно бігав, стрибав. Через це на обличчі дотепер маю кілька шрамів. Найбільший з них на чолі – це наслідок падіння обличчям на сходи. Розбив його тоді добряче.

Починав я у полі, як і більшість воротарів. Вперше спробував себе у новій ролі на чемпіонаті міста, де я грав за свою школу. Просто захотів зіграти у воротах – відтоді їх не покидав. Мій зріст становить 184, навіть 185 сантиметрів. Зараз я адаптувався, проблем не відчуваю. А після закінчення школи я страждав через не надто високий зріст як для воротаря. Тоді почали формувати команди U-19, проте мене ніхто не запрошував саме через зріст. Витягнувся я лише у студентські роки, коли вступив до університету. Тепер я компенсую це стрибком, швидкістю ніг та реакцією.

"У юності міг піти трохи не тим шляхом"

У школі я почав писати реп. Мабуть, у 10-11 класі. Ми робили це з друзями, записували щось… Багато слухали відомих виконавців, намагалися створювати своє. Зараз я не пишу нічого, часу обмаль. Та й натхнення немає. Раніше ідеї самі з'являлися. Мабуть, востаннє відчував запал після російського повномасштабного вторгнення. Тоді написав кілька патріотичних треків. У мене є багато пісень, які я ніде не публікував, це виключно для себе, для близьких.

Мої студентські роки були цікавими. Я багато спілкувався зі старшими хлопцями, вони запрошували мене до своєї компанії. З ними завжди цікавіше, але деколи ризиковано. Я неодноразово міг піти трохи не тим шляхом і щасливий, що ухвалив правильне рішення. Врешті-решт, мене не затягнуло у щось погане, як це трапилося з деякими моїми знайомими.

Я чув пісню Андрія Понєдєльніка, мого екс-партнера, який випустив трек зі своїми одноклубниками з Кривбасу. Кілька років тому слухав пісню гравця Металіста 1925, на жаль, прізвище забув. Мені сподобалася його робота.

"Повертаєшся з гри голодний, холодний. Хотілося все кинути"

У певний момент я думав про те, що варто закінчувати з футболом. Це було ще до потрапляння у Ниву, коли я грав на обласному рівні. Здавалося, що нічого з цього не буде. Їдеш на матч, переодягаєшся на вулиці, на якихось лавочках, холодно. Потім повертаєшся з гри голодний, холодний. Хотілося просто усе це кинути. "Для чого це все потрібно?" – запитував я себе. Грав на Вінниччині за Патріот, потім у Кременці, далі за Агрон. Добирання потягом, нічні переїзди, ніякого задоволення…

Я перетерпів, потім справи налагодилися. Хоча вже під час виступів за Ниву на професійному рівні я мав ще один непростий досвід. Під час зимової відпустки я поїхав на заробітки у Польщу – працював там два місяці на будові. Після цього почав цінувати футбол. Там було нереально важко. Щоденно прокидатися о 6-й ранку і виснажливо працювати до вечора – це дуже складно.

У дитинстві я фанатів від Касільяса та Буффона, але насамперед – від Олександра Шовковського. Він був моїм кумиром. Як на мене, його вершина – матч зі Швейцарією на чемпіонаті світу-2006, та легендарна серія пенальті. Мені ніколи не доводилося зустрічатися з Шовковським, але сподіваюся, що одного дня це трапиться і я скажу йому про своє дитяче захоплення. Я змалечку вболівав за Динамо.

"Хотів освідчитися саме на тернопільському стадіоні"

У листопаді я відважився на серйозний крок і освідчився своїй дівчині. Зробив це безпосередньо на стадіоні перед поєдинком з Поділлям. Така ідея виникла у мене давно, ще до того, як зустрів Вероніку. Напередодні освідчення я поспілкувався з нашим коментатором і отримав від нього кілька порад стосовно музики, фотографій на екрані та інших речей, які додали урочистої атмосфери.

Тернопільський стадіон – особливе місце для мене. Це рідний стадіон, тут я зіграв багато матчів і завжди почувався дуже комфортно. Я хотів попросити руки і серця майбутньої дружини саме там. На щастя, все склалося так, як і мало скластися. Вероніка здогадувалася, що перед матчем має щось трапитися. Але не знала достеменно, що саме. Приїхали мої батьки, сестра – тоді у неї закралися серйозні підозри. Тому не думаю, що це був для неї аж надто великий сюрприз.

Я сильно переживав за день до гри, хотів, щоб все склалося якнайкраще. У день матчу трохи відпустило – хвилювався лише через непередбачувані обставини. Ми приїхали на стадіон, якраз оголосили повітряну тривогу. Матч змістили на дві години, це змінило наші плани, але я таки зробив те, що планував. І загалом поводив себе доволі спокійно. Та й матч хороший провів – зіграв на нуль.