Про нас
увійти | реєстрація

Перший українець, який потрапив у чемпіонат Туреччини був з Тернопільщини

категорія: Футбол | дата: 07 01 2020 | переглядів: 538
Перший українець, який потрапив у чемпіонат Туреччини був з Тернопільщини

Мова про захисника Івана Вишневського, якого Фенербахче придбав у Дніпра в 1989 році за 100 тисяч доларів. Івану на той момент було 32 роки.

Його кар’єра унікальна. В команду майстрів українець потрапив у 23 роки. До цього закінчив ПТУ за спеціальністю плиточник-лицювальник і відслужив у армії в будівельному батальйоні. Зенітом його кар'єри став Дніпро, куди Вишневський приїхав в 27 років (!). Але вже через рік українець виступав за збірну СРСР. А з Дніпром, за неповні шість сезонів, виграв шість нагород, у тому числі золоті медалі союзної першості та кубок країни.

Далі було Фенербахче. Іван став першим футболістом в історії Дніпра, який підписав контракт із закордонним клубом. І першим українцем в чемпіонаті Туреччини. Турецькі журналісти за манеру гри Івана називали Буйволом. Після завершення ігрової кар'єри Вишневський працював у тренерському штабі вінницької Ниви і Дніпра, де непогано зарекомендував себе. Продовження, на жаль, не було - все перекреслила жахлива хвороба...

 

З будбату в Дніпро

20 вересня 1987 року. Дніпро в своєму першому матчі в якості госпрозрахункового (на теперішньому мовою - професійного) клубу на рідному стадіоні "Метеор" приймав московське Динамо. У в'язкій грі за переваги господарів поля на табло довгий час горіли нулі. На 81-й хвилині  москвич Стукашов забив гол. До закінчення матчу лишалося пара хвилин. Розчаровані вболівальники вже почали залишаюти стадіон. І тут з глибини поля в атаку підключився центральний захисник Дніпра Іван Вишневський. Вривається в штрафну суперника і завдає результативного удару.

Відразу відзначимо, що особливих бомбардирських талантів у Вишневського не спостерігалося. Це був єдиний гол Івана в складі Дніпра. Але саме цей епізод краще всього дає уявлення про характер Вишневського. На поле він відрізнявся незворушністю і справжнім олімпійським спокоєм в будь-яких ситуаціях.

Іван народився в селі Миролюбівка на Тернопільщині. Ази гри майбутній футболіст опановував, ганяючи м'яча на стадіоні рідної школи. Закінчивши її, Вишневський вступив до ПТУ, а після влаштувався на роботу плиточником.

Про футбол знову згадав, коли призвали до армії. Виступав за команду свого будівельного батальйону. А коли закінчилася служба, Вишневського запросили в аматорську команду тернопільського заводу "Квадра", відомого виробництвом світильників. В іграх за заводську команду Івана помітили селекціонери вінницького Локомотива, який виступав у другій союзній лізі.

Честь залізничників Вишневський захищав чотири сезони. Тут же, у Вінниці, Іван зустрівся і зі своєю майбутньою дружиною. Ольга навчалася в педагогічному інституті та жила поруч зі стадіоном. На арені і познайомилися. У 1980 році зіграли весілля. Сімейне життя благотворно вплинуло на гру Вишневського. До ліберо Локомотива стали придивлятися клуби вищої ліги, і в 1982 році Іван зважився на переїзд в московський Спартак.

Але в Москві справи не склалися з самого початку: в одній з перших ігор чемпіонату новобранець отримав травму пахових кілець. До того ж в Спартаку не поспішали з обіцяної квартирою, а у Івана вже народився первісток. Поміркувавши, футболіст вирішив повернутися до Вінниці.

Дізнавшись про це, захисником зацікавилися і українські клуби. Перший раз наставник Дніпра Володимир Ємець запрошував Івана в Дніпропетровськ в чемпіонському для команди 1983 році. Вишневський навіть написав заяву про прийом на роботу, але в останній момент несподівано відмовився від переходу, за що не уникнув місячної дискваліфікації. Чим же був викликаний такий крутий віраж кваліфікованого захисника?

"У нас була маленька дитина, по суті ми тільки починали жити, - пояснювала цей крок у розмові з автором цих рядків вдова футболіста Ольга Вишневська, - У Вінниці йому пообіцяли додати зарплату, дати квартиру, машину. І після сімейної наради він вирішив залишитися".

Свій останній сезон у другій лізі Вишневський провів блискуче. Із селекціонерів подивитися на його гру не навідувався тільки ледачий. Після закінчення чемпіонату такої кількості пропозицій не було, напевно, ні в кого: українця хотіли бачити в своєму складі 12 (!) команд вищої ліги чемпіонату СРСР.

 

Зіграти у фіналі Євро-1988 проти ван Бастена та Гулліта

Все вирішив дзвінок Володимира Ємця та його короткий спіч: "Іване, ми тебе знову чекаємо". Двічі цей фахівець нікого не запрошував. Дебютував у Дніпрі Вишневський у виїзному матчі проти московського ЦСКА. І своєю грою відразу ж довів правильність вибору головного тренера.

Поступово за Іваном закріпилася слава одного з кращих захисників СРСР. Він прекрасно читав гру, успішно діяв в боротьбі на другому поверсі, мав позиційне чуття і хорошу техніку першого пасу, нерідко починаючи атаки своєї команди. Такі дії не залишилися непоміченими тренерами збірної країни: Вишневського, поряд з його одноклубниками Олегом Протасовим і Геннадієм Литовченком, почали регулярно викликати в її розташування. У 1985 році захисник зіграв п'ять матчів за національну команду. Втім, своїм там Івану стати не вдалося. Едуарда Малофєєва на тренерському містку команди змінив Валерій Лобановський. Український тренер більше довіряв Олегу Кузнєцова, з можливостями якого був чудово знайомий по Динамо.

У 1988 році Вишневського включили в заявку збірної СРСР на чемпіонат Європи в Німеччині. А після того, як Олег Кузнецов отримав в ході турніру дві жовті картки і не мав права грати у фіналі, для Івана зажевріла надія вийти на поле у ​​вирішальному матчі проти голландців. На жаль, тренерський штаб збірної віддав перевагу білорусу Сергію Алєйнікову.

"Чи сильно я образився, що не вийшов у фіналі? - згадував пізніше Вишневський. - Та ні, тренеру, як то кажуть, видніше. Інша справа, що дуже хотілося зіграти проти Марко ван Бастена і Рууда Гулліта. Чи зміг би я утримати ван Бастена? Принаймі, функціонально на той момент був готовий дуже пристойно".

Проте в Дніпрі свої кращі якості Іван виявляв із завидною постійністю. Роки, проведені в Дніпропетровську стали найяскравішим етапом його кар'єри. У 1984-му і 1985-му Вишневський з партнерами завоював бронзові медалі чемпіонату країни, в 1987-му і 1989-му - срібні. У 1988 році дніпряни виграли союзну першість, а через рік стали володарями Кубка СРСР.

"Внесок Івана у завоювання цих трофеїв важко переоцінити, - згадував його одноклубник по Дніпру Олег Протасов. - Своєю впевненістю він заряджав усіх партнерів по команді. Виходячи на поле, я мислив приблизно так: якщо заб'ємо - виграємо. Адже в обороні Ваню навряд чи хтось зможе пройти".

У 1989 році у Вишневського в Дніпрі з'явився гідний дублер - 21-річний Володимир Геращенко. Молодий ліберо прогресував від матчу до матчу, діяв для свого віку дуже солідно. Івану виповнилося 32 і він навіть почав роздумувати про повернення до Вінниці, де його дуже чекали. Але тут керівництво клубу приємно шокувало гравця: "Є можливість пограти за одного з грандів турецького футболу - стамбульський Фенербахче".

 

100 тисяч доларів за комуніста

Домосід Вишневський роздумував над цією пропозицією. Але все ж таки бажання перевірити свої сили на новому рівні пересилило всі інші доводи. У Стамбул разом з Іваном їздив Євген Кучеревський. Сума трансферу, до речі, як для вікового захисника на той час була вражаючою - 100 000 доларів.

Ворота Фенербахче захищав німець Тоні Шумахер, в нападі грав володар "Золотої бутси" Танжу Чолак. Вишневський відразу закріпився в основному складі і за підсумками сезону став третім в списку кращих легіонерів турецького чемпіонату. Його фото рясніли на сторінках місцевих газет і журналів. Щоправда, інтерес ЗМІ був продиктований не тільки футбольними, а й політичними мотивами - українця вважали першим в Туреччині "легіонером-комуністом". Фенербахче посіло 2 сходинку в чемпіонаті, що призвело до зміни тренера.

Новий тренер команди Гус Хіддінк привіз з собою із Голландії центрального захисника Марселя Брандса (в 2010 році він стане технічним директором ПСВ, а в 2018 році спортивним директором Евертона) і дав чітко зрозуміти Вишневському, що на нього не дуже розраховує. Втім, у українця був ще на рік контракт з Фенербахче, а гра Івана в дебютному сезоні дозволила йому швидко знайти нового роботодавця.

Зацікавленість в послугах 33-річного ветерана виявив середняк турецького елітного дивізіону Сарієрспор. Вишневський підписав дворічний контракт і вже в першому сезоні команда в національному чемпіонаті злетіла на захмарне для себе четверте місце, випередивши... Фенербахче!

"У Стамбулі чоловік отримував близько 2000 доларів на місяць, - згадувала Ольга Вишневська, - в Сарієрспорі заробляв навіть трохи більше. У провінційному клубі його авторитет дуже високий. Якби Ваня хоча б трохи знав турецьку мову, думаю, він став би там капітаном".

Коли в Сарієрспорі виникла потреба в нападникові, Іван порекомендував Олександра Гайдаша з сімферопольської Таврії. А ще через два роки за рекомендацією Вишневського клуб запросив його екс-одноклубника по Дніпру Євгена Яровенко.

 

Разом зі Штанге

"Чому ж наступний сезон став для Івана останнім в Туреччині?" - запитав автор цих рядків у Ольги Вишневської.

"Не дивлячись на те, що Івану виповнилося 35, турки самі запропонували продовжити контракт ще на два роки. Але у Вані виникли проблеми з меніском, він вирішив завершити кар'єру. Ми повернулися в Дніпропетровськ. Наставник Дніпра Микола Павлов запропонував попрацювати в тренерському штабі команди.

Далі Іван працював у вінницькій Ниві в тренерському штабі В'ячеслава Грозного. В'ячеслав Вікторович мені запам'ятався своєю невгамовною цілеспрямованістю. Постійно все записував, конспектував. Незабаром ми повернулися до Дніпропетровська: в тренерському штабі Дніпра чоловіка захотів бачити Сергій Тігіпко. Він тоді курирував клуб. Команду прийняв Бернд Штанге, а Ваня разом з Олегом Тараном йому асистували. Багато хто вважав чоловіка наступником німця, так як у нього були непогані організаторські здібності, до нього дуже добре ставився Тігіпко, але все перекреслила хвороба".

 

Допомогти йому вже ніхто не міг...

"Ще в 1988 році, напередодні чемпіонату Європи у Івана побіліла родима пляма, було схоже на рак шкіри, - згадувала Ольга Вишневська. - Згодом лікарі поставили діагноз - меланома. Через п'ять років почали опухати пахові області, хвороба прогресувала. За великим рахунком допомогти йому вже ніхто не міг.

У 1995 році Ваня вже відчував сильну слабкість. А я до останнього моменту не знала діагнозу. Він все приховував, говорив, що у нього просто проблеми з лімфовузлами. В кінці квітня 1996 року його паралізувало. Він нікому, крім мене, не дозволяв перебувати поруч з собою. Помер Ваня 11 травня".

 

Особиста справа Чемпіона:

Іван Вишневський. Народився 21 лютого 1957 року.

Виступав за команди: Локомотив Вінниця (1979-1982, 1984), Спартак Москва (1983), Дніпро Дніпропетровськ (1984-89), Фенербахче Стамбул, Туреччина (1989-90), Сариерспор Сариер, Туреччина (1990-92).

У складі збірної СРСР провів 6 матчів.

Срібний призер чемпіонату Європи-1988. Чемпіон СРСР (1988). Володар Кубка СРСР (1989). Дворазовий срібний (1987, 1989) і бронзовий (1984, 1985) призер чемпіонатів СРСР. Срібний призер чемпіонату Туреччини (1990). Володар Кубка Балкан (1991).

Тренерська кар'єра: Дніпро (1992-1993, 1995), Нива Вінниця (1993-1994).

Помер 11 травня 1996 року.

Джерело: Чемпіон

Читайте найцікавіші новини спорту у Facebook
Нива Тернопіль
Коментарі
Гість не може залишати коментарі  Залогінитись   Зараєструватись
ПОГОДА

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер: