Про нас | Корисні посилання | Реклама
увійти | реєстрація

Анатолій Ульянов: "Якщо футболіст виходить на поле і не переживає за результат, то йому можна зав’язувати з футболом!"

категорія: Футбол | дата: 05 07 2018 | переглядів: 209
Анатолій Ульянов: "Якщо футболіст виходить на поле і не переживає за результат, то йому можна зав’язувати з футболом!"

У футбольному сезоні-2017/18, який нещодавно завершився, лише троє вихованців тернопільського футболу "засвітилися" у Прем’єр-лізі України. Серед цих щасливчиків один тернополянин – Юрій Захарків і двоє теребовлянців – Ігор Пердута та Анатолій Ульянов. Останній найменш відомий тернопільській футбольній громадськості, з ним ми Вас і познайомимо ближче.  

"Мріяв грати у футбол, як брати Сороцькі"

– Анатолію, на офіційному сайті "Сталі" повідомляється, що ти народився у Тернополі, а як насправді?

Я вихованець теребовлянського футболу і народився в Теребовлі.

– Коли і за яких умов записався у футбольну секцію?

Мріяв грати у футбол, як брати Ігор та Владислав Сороцькі. Власне вони у молодших класах привели мене у футбольну секцію.

– Хто був першим тренером і якими були твої досягнення на дитячо-юнацькому рівні?

Займався футболом у теребовлянській ДЮСШ в багатьох тренерів, але першими наставниками вважаю Андрія Кожухара та Степана Скомарівського. Найбільшим досягненням на юнацькому рівні було здобуття бронзових медалей у дитячо-юнацькій футбольній лізі України, але то була команда не з Тернопільщини, а з Волині – "BRW-ВІК" з Володимира-Волинського.

– А як сталося, що ти потрапив у волинський колектив?

Тренери цієї команди мене, а також іще двох гравців тернопільської ДЮСШ, запросили взяти участь у фінальній частині ДЮФЛ України, яка проходила у Маріуполі. Тоді, як і нині, можна було після групового етапу залучати трьох футболістів з іншої команди. Тоді я відіграв усі матчі без замін і здобув "бронзу".

– Ти певний час виступав за тернопільську ДЮСШ у дитячо-юнацькій футбольній лізі України. Як потрапив туди, скільки у плані футбольного росту дала співпраця з тренером Едуардом Яблонським?

Під час матчу дитячої ліги Тернопільської області теребовлянська команда грала проти колективу з Тернополя. Тренеру команди з обласного центру Едуарду Яблонському, очевидно, сподобалася моя гра і він спершу запросив до обласного центру на тренування, а згодом заявив за тернопільську ДЮСШ у дитячо-юнацькій футбольній лізі України. Едуард Станіславович поставив мене на ту позицію, на якій я власне нині граю, – центрального захисника, адже раніше грав на місці лівого захисника. Що ж до футбольного росту, то цей перехід дав мені багато плюсів, одна справа – суперничати з обласними командами, інша – з кращими дитячо-юнацькими колективами України.

"Мама сказала: пробуй! І я поїхав до на Донеччину"

– Через команду з Володимира-Волинського твій футбольний шлях проліг на… Донеччину. Як так сталося, хто тебе запросив?

Усе вийшло доволі випадково. Моя тодішня команда "BRW-ВІК" приїхала до Тернополя на черговий офіційний матч. Тут був селекціонер з донецького "Металурга" Поляков, який приїхав переглядати гру нашого центрального захисника. Але так сталося, що моя гра на позиції опорного півзахисника теж його вразила, і після цього мене запросили у "Металург", а мій колега, якому теж пропонували переїхати на Донеччину, відмовився.

– Батьки не боялися відпускати тебе фактично в інших кінець країни, в російськомовне середовище?

Такого не було, мама сказала: "Якщо тобі добре і піде на користь футбольній кар’єрі – пробуй!"

– У донецькому "Металургу" ти пробув три роки. Які там були умови для тренувань, футбольного росту тощо?

Головна команда "Металурга", а також дубль і U-19 базувалися в Донецьку, а команди молодших вікових груп розміщувались у Макіївці. Там усе було на найвищому рівні: футбольні поля, проживання, харчування. Футболіст мав тільки думати, як якісно тренуватися, щоби показувати хороший футбол.

– А не складно було грати в команді, за яку на Донеччині вболівали одиниці, адже відомо, що все-таки головна команда Донбасу – це "Шахтар"?

Я про це не думав, то був ще юнацький футбол, на який глядачі мало ходили, тому для мене головне було покращувати кваліфікацію та рухатися вперед. Тим більше, що в команді було багато хлопців із Західної України, навіть один з Тернопільщини (Роман Стецюк), тому процес адаптації пройшов доволі швидко. Хоча, як і на кожному новому місці, спочатку було непросто, але я з усім справився.

– А місцеві не називали "Бандерою"?

– Ні, такого не було.

– Можливо так сталося, що в тебе прізвище Ульянов,  яке доволі рідко зустрічається на теренах Західної України і часто – на Сході?

– Не можу однозначно відповісти. Знаю, що батьки – з родини переселенців, а дідусь народився у Росії на Брянщині.

Джерело: Тижневик "Номер один"

Читайте найцікавіші новини спорту у Facebook
Нива Тернопіль
Коментарі
Гість не може залишати коментарі  Залогінитись   Зараєструватись