Відомий гравець тернопільської "Ниви" став одним із засновників "Футбольного союзу ЛНР"

Колишній футболіст тернопільської "Ниви" Віталій Рудницький був одним із учасників установчих зборів "Футбольного союзу ЛНР".

Цікаво, що впродовж 18 років він мешкав у Тернополі. З 1986-го по 1996-й був одним із лідерів місцевої "Ниви", потім на нетривалий час повернувся до рідного Луганська, але не прижився там і повернувся до Тернополя, де ще за кар’єри гравця отримав трикімнатну квартиру, ­повторно. Влаштувавшись викладачем на кафедру спорту в Тернопільському національному економічному університеті, створив і довів до рівня призерів всеукраїнської універсіади команду дівчат.

Втім, у 2004-му Рудницький несподівано навіть для людей, які з ним близько спілкувалися, повернувся до Луганська. "Поїхав, не сказавши ні слова", — розповідав колишній півоборонець тернопільського "Авангарду", етнічний росіянин Володимир Прошкін, який працював із Віталієм на кафедрі спорту.

Коли зустрілися з Рудницьким улітку 2013-го в Луганську, на моє запитання, чому він поїхав із Тернополя, Віталій Павлович відповів: "Сина треба на ноги ставити. Він грає у футбол, а в Тернополі перспектив немає. Ну й, ти розумієш, у вас там націоналізм страшенний".

У відповідь я розсміявся. "Ви знущаєтеся? За 18 років життя там ви вивчили бодай одне українське слово? Говорили лише російською, і вам ніхто нічого не сказав". Рудницький мовчки погодився. Справді, у Тернополі він був кумиром, легендою. Його поява на трибунах місцевого стадіону викликала пожвавлення навіть після завершення кар’єри. "Рудік, іди покажи, як треба бити штрафні", — казали Віталієві люди під час матчів, на які той приходив у статусі глядача.

Востаннє з Рудницьким ми говорили саме після звістки про ті установчі збори. Зателефонував давньому знайомому на Покрову в 2014-му. Але не щоб поздоровити зі святом, а щоб запитати, як він докотився до такого життя.

"Розумієш, нам тут теж не подобався Янукович, — виправдовувався той. — Те, що його зняли, добре. Але навіщо ви Порошенка вибрали?" Потім почалися розповіді про "жорстокість київської хунти, яка бомбардує мирний Луганськ". "Ти не знаєш, що таке прокидатися вночі від реву "сушок", — казав Рудницький. "То повертайтеся до Тернополя. Вас там завжди приймуть", — раджу. "Та ні, ліпше в Росію", — чи то жартома, чи то всерйоз сказав.

Пізніше спільні знайомі розповідали, що Рудницький у часи, коли Луганськ на кілька тижнів залишився без водопостачання, мився під дощем, а щоб не припиняти тренувати дітей у Краснодоні, добирався щодня до місця роботи пішки.