Олег Ящук: "Завершувати ігрову кар'єру я поки не збираюся"

На початку цього року Футбольний союз Бельгії організував спеціальні прискорені тренерські курси для гравців, які провели в Жупілер-лізі більше ста матчів. Таким чином у ветеранів бельгійського футболу з'явилася унікальна можливість отримати тренерський диплом УЄФА категорії В всього за кілька місяців (замість двох років). Нам же приємно усвідомлювати, що в числі обраних опинився і 34-річний уродженець Ланівців Олег Ящук, який давно став у Бельгії своїм.

— Олег, невже прийшов час вішати бутси на цвях і братися за тренерське ремесло?

— Ні, завершувати ігрову кар'єру я поки не збираюся. У мене ще рік контракту з Серкль, а далі буде видно. Незважаючи на вік, сподіваюся пограти на гідному рівні ще кілька років, адже футбол — це моє життя, моє захоплення, моя робота, яка завжди доставляла лише радість і задоволення. Тому поки буду відчувати в собі сили, хочу продовжувати займатися улюбленою справою. Навіть якщо для цього доведеться перейти в команду рангом нижче. Зараз же я перебуваю у відмінній формі, забиваю, допомагаю моїм молодим одноклубникам, а головне — бачу, що Серкль ще реально потребує моїх послуг. Але, на жаль, від реальності нікуди не дітися. Незважаючи на все це, останнім часом я все частіше замислююся про майбутнє, про перспективу, а оскільки з футболом я розлучатися не збираюсь, то ідеальний варіант для мене — спробувати себе на тренерському терені. Тим більше що я давно вже придивляюся до роботи провідних футбольних фахівців, під керівництвом яких мені довелося виступати в різних клубах, аналізую їхні методи і філософію, намагаюся поставити себе на їх місце і міркую, як би я вчинив в тій чи іншій ситуації. Крім того, згадую принципи роботи чудових українських наставників, під керівництвом яких я робив свої перші кроки у футболі. Все це довгий час акумулювалося в моїй свідомості, і в результаті у мене з'явилися свої ідеї, думки, побажання, які одного разу хотілося б реалізувати на футбольному полі. А тут раптом вельми до речі надійшла пропозиція від Футбольного союзу Бельгії, на яку я тут же відповів згодою.

— А із Сергієм Серебренниковим на цей рахунок не радився? Адже він уже рік як виступає в ролі граючого тренера в команді другої ліги.

— Із Сергієм ми частенько говорили на цю тему. Почасти завдяки йому я і зважився на такий серйозний крок. Він дав мені чимало корисних порад, розповів про всі нюанси тренерської роботи в нижчих дивізіонах. До речі, Сергій теж продовжує навчання у тренерській школі і найближчим часом має отримати свій диплом.

— Що дає тобі диплом УЄФА категорії В?

— Він надає можливість працювати з певною категорією футболістів і командами нижчого рангу. Але це лише перша сходинка у тренерській кар'єрі. Пройшовши ці курси, можна продовжити навчання і отримати диплом категорії А (вона вже дозволяє працювати з командою другого бельгійського дивізіону). Ну а вершина — це диплом категорії PRO, що дає право керувати хоч тим же Андерлехтом.

— Якими, на твій погляд, потрібно володіти якостями, щоб стати по-справжньому хорошим тренером?

— Тут не може бути чітких критеріїв, але існує певний базовий набір вимог. Перш за все, потрібно добре розбиратися у футболі, розуміти його, прогресувати разом з ним. І в цій справі може дуже стати в нагоді ігровий досвід на високому рівні, хоча це не завжди є визначальним фактором. Щоб стати добротним тренером, зовсім не обов'язково бути хорошим футболістом. Крім того, потрібно мати відмінні педагогічні та психологічні навички, щоб завжди зберігати контроль над командою, а також вміти донести до гравців свої ідеї, змусити їх стати твоїми однодумцями. Ну і додатково до всього, як і в будь-якій справі, не завадило б ще й трохи везіння. Тренерство — це дуже непроста робота, але в той же час дуже захоплююча.

— Як тобі дається навчання?

— Чесно кажучи, нелегко. Але лише тому, що доводиться поєднувати курси з тренуваннями, іграми та візитами до лікарів і масажистів. Крім теоретичних занять, де кожний підручник не менше трьохсот сторінок, багато часу відводиться і практиці. Буває, що працюємо на футбольному полі з години дня до 10-ї вечора. Найчастіше всю нашу практичну роботу прискіпливо фіксує камера, а потім йде своєрідний розбір польотів. Займаємося ми на базі футбольного клубу Монс. Ось і доводиться мотатися між Брюгге, Брюсселем і Монсом і намагатися при цьому залишатися в гарній формі. Але, як то кажуть, гра варта свічок.

— В останніх поєдинках плей-офф тебе практично не було видно в складі Серкль...

— У самий невідповідний момент знову дали про себе знати пахові м'язи, проблеми з якими переслідують мене ще з періоду виступів за Андерлехт. Довелося побігати по лікарях, а допомогти команді зміг лише в заключних матчах.

— У сезоні, що завершився Серкль знову став порушником спокою ...

— Так, ми відмінно почали чемпіонат і практично весь час йшли в першій шістці, але в підсумку через гіршу різницю забитих і пропущених м'ячів не потрапили в чемпіонський плей-офф. Було дуже прикро і образливо. У плей-офф же Ліги Європи колектив теж був на висоті, але поступився місцем в ЛЄ більш сильному та досвідченому Генту, що цілком логічно.

— Твоя ігрова кар'єра близька до завершення. Чи немає у тебе жалю про те, як вона склалася?

— Я думаю, що кожен з нас, підбиваючи підсумки певного пройденого етапу, в душі вважає, що багато чого могло б скластися куди більш вдало, якби не ... Але, на жаль, минулого вже не зміниш. Так, я міг би, напевно, до кінця своїх днів шкодувати про те, що моя кар'єра могла б бути успішнішими, якби не ця довга низка травм. Але я віддаю перевагу іншій позиції. Я дуже радий і почасти навіть гордий за себе, тому що після стількох випробувань, після п'яти серйозних операцій зумів знайти в собі сили і повернутися на свій рівень, який тримаю і сьогодні, в 34 роки!

Джерело: Газета Команда