Про нас | Корисні посилання | Реклама
увійти | реєстрація

Тарас Червонецький: "Василя Івегеша не вважаю професіоналом великого рівня. Його потрібно було ще раніше звільняти"

категорія: Футбол | дата: 30 12 2016 | переглядів: 1162

Навряд чи хтось позаздрить нинішньому «Тернополю». За підсумками попереднього чемпіонату команда мала вилітати з першого дивізіону, та зберегла прописку завдяки збільшенню кількості учасників. Однак осінню частину нової першості клуб також закінчив в аутсайдерах. З цього неприємного запитання й почалася наша бесіда із 21-річним захисником тернополян Тарасом Червонецьким.

— Тарасе, що трапилося з командою в новому чемпіонаті?

— Навіть не знаю, що сказати з цього приводу. В першу чергу вплинула відставка Марущака. Ходять чутки, що там на тоталізаторі щось робилося, матчі здавали. Але я взагалі не чув в команді розмов, нічого такого. Можливо, Марущак займався своїми моментами, а в команді навряд хтось знав.

Коли він пішов, у команді залишилися місцеві хлопці, молоді, і з них точно ніхто таким не займається і навряд чи займався. Команда за рахунок характеру почала виборсуватися зі дна.

— Василя Івегеша перед цим справедливо відсунули від роботи?

— Гадаю, що так. Нічого проти нього не маю, але не вважаю його професіоналом великого рівня, або тренером першої ліги. Він все життя студентів тренував. Тому я думаю, Івегеша потрібно було ще раніше звільняти, але брати Марущака — також не найкращий варіант. Хоча спочатку по умовам все було добре, а з часом і гроші не платили, і затримки. Заборгованості особисто у Марущака були, які він залишив на клуб, а сам кудись втік, не розрахувався, і зараз інші люди за нього відповідають.

— Все було погано?

— Не зовсім. Так вийшло, що всі хлопці на той час були за Марущака. Тренування подобалися. У команді був масажист, адміністратор, все було більш-менш на рівні, ось тільки зарплатню не давали.

Коли ж його звільнили, то ходили чутки —за Яворського, що повертають Івегеша, але все-таки вирішили призначити директора Матвійківа, хоча він легкоатлет і до футболу великого відношення не має. Та він погодився прийняти команду, і довести її до завершення першого кола.

— Прийшов Матвійків, і гра команди змінилася: у восьми матчах під його керівництвом ви взяли у чотири рази більше очок, ніж за 10 попередніх матчів!

— Так, хлопці повірили в себе.

— А що то за епідемія була, яка завадила поїхати на матч до Маріуполя, за що «Тернополю» зарахували технічну поразку?

— Якраз на той час як почалася епідемія, в команді було 13 футболістів. Із них здорових було дев’ять чоловік, ми могли поїхати 12-ма гравцями, а який сенс? Їхати до лідера у Маріуполь і ризикувати здоров’ям?

— Розповіси, як так сталося, що до останнього класу ти вчився у тернопільській школі, виступав за тамтешню ДЮСШ, а потім опинився аж у Севастополі?

— Ну в той час я за Тернопіль у ДЮФЛУ грав, і у нас проходив турнір серед команд 1995-го року народження. Приїхали колективи з Польщі, з Угорщини і якраз «Севастополь». Там був селекціонер (на жаль, зараз хворіє) мене примітив і запросив до Севастополя. Ось так і сталося, що я в літнє міжсезоння 2011-го приїхав туди на перегляд, а мене залишили у команді.

— Після того, як ти ще з двома новачками — Кухаруком і Кухарським — забили у спарингу із «Зіркою» шість голів із семи?

— Так, ми приїхали, якраз була товариська гра. Перемогли "Зірку", здається 7:1 чи 8:1, не пам’ятаю точно, і так вийшло, що я забив два, Андрій Кухарук два, і нас утрьох запросили до клубу.

Я там три роки варився, у дублі був, і за першу команду на зборі дебютував при Ангелу Червенкові. А потім, коли почалося ось це все в Криму, довелося поїхати звідти.

— Ти пройшов усі щабелі мужності — U-19, дубль, «Севастополь-2». Тобто, ще у 2013-му у 17 років дебютував у першій лізі? Не зарано? Чи відчував у собі сили?

— Не дуже важко було. На мій погляд, футбол у першості дублерів цікавий, але перша ліга — то зовсім інше. Потрібно бути більш фізично готовим, краще індивідуально з м’ячем працювати, вищою має бути майстерність футболіста. У першій лізі можна навіть у 18 років починати — швидше дозрієш, як футболіст, аніж у дублі.

— У нещодавному інтерв’ю Сергій Гайдаєнко розповідав, як ви разом у «Севастополі» грали. Що тоді найбільше сподобалося?

— Так, так. Севастополь — поки що для мене найкращий етап у кар’єрі. За три роки він став рідним містом: і його, і клуб сильно полюбив, та й досі люблю. Шкода, що все так сталося.

У «Севастополі» хотів би відзначити людей, які там працювали, і гравців. Все — на професіональному рівні, всі працівники з хорошими людськими якостями. «Севастополь» тільки з гарного боку згадую.

— З ким потоваришував в команді?

— Найбільше хотілося б відзначити Ігора Дуляя та Мате Гвініанідзе, хлопці мені постійно допомагали. Та й інші підтримували — Женя Павлов, який зараз в Угорщині грає, Карноза також, Ковпак, Ярошенко, Кожанов.

Були хлопці з першої команди, з якими я не найшов спільну мову, є такі, котрі молодих не особливо приймають, і взагалі, мабуть, турбуються за місце в основному складі.

— Ти встиг навіть дебютувати у Прем’єр-лізі — 27 квітня 2014-го року в матчі проти «Іллічівця» (0:0).

— Було таке. Звичайно, хвилювався. Пам’ятаю, перед зустріччю з «Іллічівцем» U-21 підійшов тренер нашого дублю і каже, що я не потрапляю в заявку на матч. А я в той час постійно грав в основному складі, тому спочатку не зрозумів, чому так, в чому причина. Відразу ж настрій пропав, адже взагалі ніхто нічого не сказав, не пояснив. І буквально за годину до від’їзду підійшов Сергій Коновалов, тоді він був помічником Червенкова, і сказав: «Вирушаєш з першою».

Ось тоді, певна річ, хвилювання було, вперше з хлопцями в дорогу. Ми, звичайно, тоді вже були знайомі, на збори їздив з ними, але мандраж був. Не міг заснути перед грою, важко психологічно. Потім вийшов — і вся напруга спала, на полі вже все по-іншому.

— Влітку 2014-го «Севастополь» розформували. Тобі залишилися щось винні по зарплатні?

— Ні, все віддали. Ось тільки премію взагалі за рік не виплатили, а по заробітній платні розрахувалися. Питань не було, мирно розійшлися.

— Ти дуже швидко опинився у дублі «Дніпра». У тебе є агент, чи як туди потрапив?

— На той час мене і в молодіжну збірну викликали. Я поїхав на збори, там не вийшло. А якраз на мій день народження, 11-го червня, зателефонував Валентин Белькевич, запропонував мені приїхати у київське «Динамо». Не минуло й години, і відразу Дмитро Михайленко подзвонив, через Женю Непляха знайшов мій номер, і запропонував приїхати до «Дніпра».

Я постав перед вибором, і не знаю чому, мабуть, щось всередині підказало, що потрібно в «Дніпро» їхати. Подумав, що конкуренція буде трохи меншою, а значить, більше шансів пробитися у першу команду. У «Дніпро» більше захотілося, тож і вибрав цей шлях.

— Багато здібних хлопців тоді підібралося? З ким здружився?

— Чимало. Андрій Близниченко — з ним ближче товаришував. Особливо хотів би подякувати і Младену Бартуловічу, ми й досі спілкуємося, він постійно допомагав, і на тренуваннях підказував, і зараз стараємося підтримувати стосунки.

— Грали ви класно — «Динамо» з «Шахтарем» по 2:0 обігрували, «Металіст»...

— Саме так!

— Але шансів прорватися до основи не було? З Маркевичем на цю тему спілкувався?

— Я саме прийшов, і там місяць ще Хуанде Рамос працював. Та я ближче з Володимиром Єзерським спілкувався, він зі Львова, взяв мене, так би мовити, під крило. З головним тренером спілкувалися, але близько ніколи.

— Ти відіграв у «Дніпрі» лише першу половину сезону-2014/15? Куди подівся потім?

— Потім вийшло так, що я з Дмитром Михайленком не знайшов спільної мови. Ми не те, щоб посварилися, просто... Він же мене запросив, не через агента, а особисто дзвонив. І я перше коло відіграв, на зборах був у складі, а потім в одному матч вийшло так, що з-під мене забили. Я один раз з тренером зарубався, потім другий і, скоріш за все, через це особисті відношення у мене з ним взагалі не склалися. Виявилося, що ми різні люди.

У нього були ті ж Баланюк, Кочергін, Вакулко, люди, які зараз в першій команді грають. Вони навіть у дублі не постійно в складі грали, але людські стосунки у них із самого початку склалися, він на їх боці був. Є, мабуть, і моя провина, десь може я недопрацював, але так вийшло.

Я все одно радий, що пройшов цю школу, це також великий досвід. Адже у понеділок, вівторок і середу ми — дублери - постійно тренувалися із першою командою, а у четвер і п’ятницю, передігрові дні, окремо. Навіть просто тренування із першою командою - це для мене було щось із чимось. Тоді ще Коноплянка, Ротань були, вся та команда, яка до фіналу Ліги Європи виходила. Без сумніву, цей досвід взагалі неоціненний, тому ні про що не жалкую.

— А що то за футзальна команда «Рома», за яку ти виступав потім, у 2015-му? Вирішив змінити вид спорту?

— То у нас в Тернополі є Бізнес-ліга, вони зимою турніри проводять. Я заявився, щоб не сидіти на місці без діла, хотів десь трохи порухатися. Виключно для себе.

— А що за надзвичайні пригоди з поверненням до Криму? Як виник той варіант із «Бахчисараєм» на початку цього року?

— У дублі «Севастополя» у мене був тренер Олексій Грачов, велика повага йому, хороший і тренер, і людина, я з ним постійно підтримую відносини. Він сам в Україні пограв, в Охтирці, в Києві, тренував симферопольський «Ігросервіс. Він мене запрошував в «Бахчисарай» ще раніше, ще два роки тому. І умови обіцяв добрі зробити, але в мене були варіанти за кордоном і сенсу їхати в Крим взагалі не бачив.

Він українець, ніяких там політичних моментів, нічого такого не було. Ось і зараз запропонував. Я взагалі вважав, що футбол поза політикою, думав, я поїду грати в футбол. Але настільки багато бруду в інтернеті було на мене вилито, що, мовляв, їду до чужих, зрадник. Мені ці моменти дуже не сподобалися. До того ж я там пробув два місяці, і було багато питань по умовам, і грошей не платили, в клубі були свої пригоди, я зрозумів, що потрібно їхати назад. Сенсу залишатися не було.

— Що собою являє кримський футбол? Якого рівня чемпіонат?

— Я не можу сказати, що у чемпіонату Криму слабкий рівень. За класом футболістів, приблизно як у нас перша ліга. Є команди «Кримтеплиця», «Севастополь», «Євпаторія», «Таврія», які спокійно могли б у нашому першому дивізіоні виступати, йти в середині таблиці, може навіть вище. Є там, звісно, три-чотири клуби слабші, але основна кількість — гарного рівня, є добротні футболісти. Ті ж Жабокрицький, Ківа спокійно можуть грати навіть у Прем’єр- лізі. Не можу сказати, що там слабкий чемпіонат.

— У яких змаганнях виступали ви з «Бахчисараєм»?

— Загалом я зіграв чотири матчі, два у чемпіонаті, два у Кубку.

— У півфіналі, здається, «Бахчисарай» переміг «Таврію» — 1:0, а ти забив?

— Саме так. У підсумку команда виграла трофей, а у чемпіонаті посіла третє місце. До речі, влітку Грачов прийняв вже «Севастополь», і знову мене кликав. Але наступати на ці граблі знову, щоб потім в інтернеті отримати порцію критики, особливо не хочеться.

— І влітку ти таки потрапив до «Тернополя». Івегеш запросив?

— Марущак дзвонив перед цим, запрошував, я відмовився, спочатку за кордон поїхав. Та й не дуже хотів, тому що у нього і так репутація не найкраща в країні — мовляв, куди б він не прийшов, всюди якісь проблеми, моменти.

— Що робив за кордоном?

— Перед тим, як підписати контракт, у мене стався розрив бокових зв’язок, я три місяці взагалі не грав у футбол. Лікувався, реабілітація, це все довгий час займає. І якраз через місяць поїхав до Німеччини на оглядини, у команду «Мюнхен 1860», вони там у другій Бундеслізі виступають. Приїхав, ми зіграли з «Боруссією» (Дортмунд) U-23, я провів на полі один тайм, але не вийшло. Рівень набагато солідніший, гравці великі, у футбол грають швидше й цікавіше, аніж в Україні.

Потім відразу вирушив до Австрії, у їхню третю лігу, там все добре було, але виникли проблеми великі з документами: я на два дні візу прогавив, і дали депорт на півроку.

— Як нарешті потрапив до «Тернополя»?

— Все ж команда грає в перші лізі, думав на рік залишитися. Було цікаво обкататися, набратися досвіду, та й без команди нікому не хочеться залишатися. Тим більше тиждень залишався до початку чемпіонату. Тож мусив погодитися, тому що вибору особливого не було. Марущак мене забрав навіть без оглядин, зателефонував в останній момент, вибору не було, і я погодився. Тиждень потренувався і відразу чемпіонат почався. Він на словах все красиво пообіцяв, змалював, як все добре й гарно буде. Але коли дійшло до діла, виявилося, що ніяких змін у клубі немає.

— Тарасе, певне, про футбол ти можеш говорити годинами. Як від нього відволікаєшся?

— Обожнюю з хлопцями грати в Xbox, або в більярд, постійно змагаємося. А ось у нічні клуби не люблю ходити, якщо і можу там з друзями кудись вибратися, то скоріш за все, поїду чи в Карпати, чи в Одесу, на море. Взагалі, я такий більш сімейний чоловік, у мене є дівчина Катя, тому так.

— Ти їздив на поєдинок Ліги  Європи «Зоря» — «Манчестер Юнайтед». За луганців повболівати і на манчестерських зірок подивитися?

—Я з самого дитинства, скільки себе пам’ятаю, завжди вболівав за «Манчестер», моїм кумиром був Райан Гіггз, який завершив кар'єру. Але дуже хотів поїхати на матч, подивитися на улюбленців, тим більше така нагода. Я у 2007 році не поїхав до Києва, коли МЮ з «Динамо» грали. Не вийшло, молодий був і ніхто б мене не відпустив, а зараз можливістю скористався.

За матеріалами ПФЛ

Коментарі
Гість не може залишати коментарі  Залогінитись   Зараєструватись
Loading...
ПОГОДА

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер: