Василь Матвійків: "Де б не працював Іван Марущак, всюди команди в підсумку розвалювались"
Виконувач обов’язків головного тренера та директор ФК «Тернопіль» Василь Матвійків розповів про виступи команди в першій частині сезону та пояснив причини аутсайдерської позиції .
– Пане Василю, Ваш аналіз дій команди за підсумками літньо-осінньої частини чемпіонату.
– Для футболістів та керівників ФК «Тернопіль» цей сезон, напевно, є найскладнішим за всю історію клубу. За підсумками попереднього сезону команда повинна була залишити першу лігу чемпіонату України з футболу. Також надзвичайно слабкий виступ команди у першому колі. Причин немало, але в основі того, що трапилось, слабкий тренувальний процес та нестабільне фінансування. Взагалі ці питання взаємопов’язані. У команди не було результату та не було гри. А в такій ситуації знайти спонсорів надзвичайно важко. Команді допомогли лише кілька чоловік. У такій ситуації біля команди з’явився «чарівник». Прізвище його Іван Марущак. Навіщо це йому було? Я розумію почесного президента ФК «Тернопіль» Сергія Надала, який, щоб врятувати тернопільський футбол, погодився прийняти в клуб І. Марущака. Тим паче, той обіцяв золоті гори і за ним була підтримка обласної влади. Хоча керівники українського футболу попереджали, що де б не працював І. Марущак, всюди команди в підсумку розвалювались. І в нас починалося все гарно: амбітні плани, великі обіцянки, збори, готелі… Під час футбольних матчів - на трибунах керівники області, депутати, фермери, бізнесмени. .. Було багато чого, не було лише гри. Коли дійшли до дна як за результатами, так і за грою, Марущака вигнали. Напевно, з цього моменту починається нова історія команди. В такому стані команду ніхто із тренерів не хотів приймати.
… І за таких умов Ви погодилися об’єднати дві посади – тренера команди та директора клубу.
– Тоді я приступив до обов’язків тренера, знаючи, що недовго буду працювати і в. о. головного тренера, і директора клубу. Задача була одна: утриматись до кінця першого кола і підбирати команду з місцевих молодих хлопців, які б набиралися досвіду в другій лізі, а далі б, напевно, були нові задачі.
При зустрічі з С. Надалом вже як виконуючий обов’язки головного тренера я доповів, яка в даній ситуації команді потрібна допомога та підтримка. Сергій Віталійович відповів, що для такої команди він може гарантувати мінімальну фінансову підтримку та посприяти, щоб гравці тренувалися на футбольному полі КП «Тернопільський міський стадіон». І законно аргументував свою позицію, що йому стидно за таку команду і викидати гроші у прірву він не збирається. Було зрозуміло, що коли ми не зможемо повернути довіру до команди Сергія Віталійовича, цієї команди вже не буде. Почали працювати над тим, щоб повернути довіру. Для початку з команди відрахували ряд футболістів, які, на погляд керівників клубу, не відповідали вимогам гравців команди першої ліги. Починати треба було з об’єднання колективу в одне ціле. А що колектив непоганий і дружній, з’ясувалося, коли хлопці почали переконувати мене, що в команду потрібно повернути Т. Червонецького та Я. Солонинка, тим паче, що вони вихованці тернопільських тренерів В. Заторського та П. Старовського, до яких я як тренер завжди відносився з повагою. Час показав, що це було правильне рішення.
– Головний аргумент у зміні відношення почесного президента до команди – перш за все гра і її результат…
– Перша гра під моїм керівництвом відбулася в Петровому з «Інгульцем». Бездарна гра і чергова поразка з великим рахунком. Через добу в нас відбувся аналіз гри. Розмова була короткою. Я оголосив, скільки відсотків зарплати знімаю з футболістів за підсумками матчу. Лише кільком чоловікам сказав, що знімаю 50%, з інших – значно більше. Між командою і мною як мінімум виникла неприязнь, щоб не сказати більше. Збирати знову команду, робити збори, про щось розмовляти було недоцільно, в нас було агресивне відношення один до одного. Вихід був один - спілкуватися з кожним окремо. Я розумів, що їм ще важче, ніж мені, особливо фінансово і морально, і коли їх мобілізувати, зробити невеликі перестановки на футбольному полі, у команди є потенціал вилізти з цієї ями, в якій опинилися. Так і зробили, з кожним спілкувався окремо. З ким - по телефону, з ким - віч-на-віч, з ким - у барі за філіжанкою кави. Футболісти теж шукали вихід з цієї ситуації. Ось так, у взаємному пошуку кращого, з великим баластом поразок і негативу, але з прагненням повернути довіру до команди міського голови, ми вийшли грати з лідером чемпіонату «Іллічівцем». Той поєдинок був кубковий, у ньому і сформувалась нова команда. Хоч ми цю зустріч і програли (0:2), але на прес-конференції вперше в цьому сезоні тренер команди противника О. Севідов висловив своє здивування, як така хороша команда може бути безнадійним аутсайдером. Згодом на всіх післяматчевих прес-конференціях тренери команд противників («Арсенал», ФК «Полтава», «Оболонь-Бровар», ФК «Миколаїв», «Нафтовик», «Геліос», а тренер ФК «Верес» чомусь вирішив, що ми так грали лише проти його команди) дивувалися, чому наша команда з хорошою грою опинилася так низько у турнірній таблиці. І це були тренери команд-лідерів першої ліги! Що цікаво, на прес-конференціях мене і гравців часто запитували, що їм сказав тренер після першого тайму, тому що ми, починаючи з матчу з київським «Арсеналом», всі команди у другому таймі перегравала. У перерві між таймами я майже нічого не говорю, хлопці самі все вирішують. Моя задача - направляти їхню думку в правильне русло і не дати посваритися.
– Звідки у Вас такі глибокі знання в психології спортсменів?
– Сам я не футболіст, але основи майже у всіх видах спорту однакові. І, вивчаючи методику тренувань успішних тренерів з різних видів спорту, звернув увагу, що там, де великі досягнення – мало слів. Основна робота на тренуваннях - багато індивідуального спілкування віч-на-віч. Якщо команда функціонально не готова, щоб ти їй не говорив, твої слова діють до моменту, поки «не закипіли мізки». Прийшла втома і всі слова тренера відходять на другий план. Причому діапазон методики тренерів, які мене зацікавили, був дуже великий. Найперший – це був тренер з легкої атлетики В. Креєр. Наступний – Херафумі Дуймацу з жіночого волейболу. Це взагалі легендарна людина, яка за кілька років роботи з японської заводської команди, що грала в Азіатський волейбол (9 на 9 гравців, що нагадує наш піонербол), зробила чемпіонів світу та Олімпійських ігор. Багато цікавого знайшов у методиці тренувань В. Гомельського (баскетбол), А. Євтушенка (гадбол), А. Тарасова (хокей). Надзвичайно цікавим було спілкування з тренером з велоспорту, ленінградцем Олександром Кузнєцовим (серед його вихованців - понад десять олімпійських чемпіонів та більше 15 чемпіонів світу). Читав багато футбольної літератури, відкрив для себе Тронда Доліда, Рінуса Міхелса, Тіто Віланову, Оскара Ортегу. А найбільшу допомогу в роботі тренером із футболу мені надавав Павло Яковенко. Вважаю його одним з найкращих тренерів у сучасному українському футболі. Не тому, що це мій кум, а тому що його розуміння футболу набагато років випереджає розуміння футболу багатьма кращими тренерами України. Чому він на даному етапі не працює як тренер, я не маю права про це говорити. До речі, сьогодні в багатьох питаннях консультуюся з його помічником Олегом Пушанком.
У 2002 році, перебуваючи в Тернополі Павло Яковенко дав прес-конференцію для тернопільських журналістів. Один із них поставив йому запитання: «… Багато тренерів, що пройшли школу «Динамо» ( А. Дем’яненко, О. Михайличенко, В. Веремєєв, В. Мунтян), працюють за методикою В. Лобановського, а за якою методикою працюєте Ви?» На що Павло Олександрович дав чудову відповідь: «Валерій Лобановський - один з найкращих тренерів Європи, це мій учитель, як тренер, він дав мені дуже багато, але найрезультативніше він працював 20 років тому, це вже футбол минулого. Ви що, пропонуєте, щоб я тренував команду, як це робили 20 років тому?»
Довідка: Знаменита академія ФК «Динамо» (Київ), футболістів 1985 року народження, за сприяння міського голови Анатолія Івановича Кучеренка зароджувалась у Тернополі. В нашому місті зробили 20-денний збір для 36 футболістів, які пізніше були гордістю українського футболу. Велику допомогу в становленні цієї команди дали Ігор Васильович Підгайний та Віктор Костянтинович Тригуба. І особливо хочеться відмітити підтримку та допомогу директора Микулинецького пивзаводу Степана Трояна.
– Пане Василю, як у загальному оцінюєте рівень першої ліги?
– Однозначно, перша ліга стала цікавішою. З другої ліги перейшли амбітні команди, які мають хорошу інфраструктуру, достатні фінанси і великі амбіції. До речі, тим послабили інтерес до матчів другої ліги. Щодо суддівства, воно в Україні слабке у всіх лігах. Є окремі хороші судді, але це як виняток. І ще звернув би увагу, що судді дуже багато почали спілкуватися з гравцями, я вважаю, що розмовами вони провокують футболістів. Та гравці мають свій розум і повинні розуміти, що судді спеціально можуть словами їх провокувати.
– Проаналізуйте гру тернопільської команди по персоналіях.
– По-перше, зараз у Тернополі підібралася дуже хороша команда. У нас сильний воротар Олександр Воробей. Це Бог нам його подарував, а порекомендував його Юрій Стасишин. Олександра зразу полюбив наш глядач. У захисті нам не вистачає стабільності. Стабільно грає лише Ігор Курило, на мою думку, найкращий центральний захисник у першій лізі, і в Прем’єр-лізі він теж би виглядав гідно. Сьогодні Курило – це півкоманди. Якщо врахувати, що ще півкоманди – воротар, тоді що роблять інші? Талановитий А. Бабич, але з ним ще потрібно багато працювати. Якщо зможе використати свій потенціал – гравець збірної. А от ще два захисники в нас ситуативні. С. Шаповалов досить технічний, грамотний з дуже хорошою школою. До нього є певні запитання, але це наше внутрішнє питання. Юрій Соколовський як рятівник закриває правий і лівий фланги, але йому не вистачає досвіду, наглості, жорсткості, кількості зіграних офіційних матчів.
Хорошу гру показують Сергій Полянчук та Степан Клекрт, ними ми закриваємо всі «дірки», яких у нас, на жаль, останнім часом було дуже багато. Це два дуже хороші універсальні й талановиті футболісти. Завдяки їхній мобільності та самовіддачі, команда грає краще за багатьох противників у другому таймі. Ігор Вонс – розумний, врівноважений, толковий, але з різних причин забагато пропускає тренувань. Тому інколи його не вистачає у кінцівці матчу. Тарас Червонецький та Ярослав Солонинко дуже подібні за манерою гри. Обоє обдаровані, кожен з них може багато забивати, вести гру, віддавати чудові передачі, але… обоє нерідко перетримують м’яч, в обох шкутильгає ігрова дисципліна, обом ще потрібно багато над собою працювати - як над функціональною підготовкою, так і над ударами. Якщо в цих компонентах додадуть, як крайнім півзахисникам їм не буде рівних як мінімум у першій лізі українського футболу. Віталій Богданов – мозок команди. Це гравець рівня Прем’єр-ліги, надзвичайно сильний як футболіст, але сьогодні ми не граємо у футбол, де б максимально використати талант Віталія. Якщо команда перейде на атакуючий футбол, він буде у своїй стихії, і надіюсь, що своєю майстерністю ще багато разів потішить тернополян видовищним та результативним футболом. Єдине, чого йому порекомендую, не давати поради суддям на футбольному полі і не шукати в їх діях і рішеннях справедливості. Це нам дорого обходиться. Щодо Тараса Кривого, поки що хочу відмітити його гру в Полтаві, але йому ще потрібно подорослішати, відноситись до своєї роботи більш професійніше. Якщо поміняє своє відношення до тренувань та відновлення після тренувань, то стане сильним та універсальним футболістом. Тарас Гром’як завжди надійний, працює з великою самовіддачею, в грі віддає перевагу інтересам команди, його вихід на поле в матчі із Рівним по-справжньому показав його потенціал. Артур Дорі - розумний, швидкий, злий, напористий, може, занадто відповідальний, непогано грає головою, якщо не зупиниться і буде працювати над собою, то Тернопіль ще буде ним гордитися. Андрій Різник -талановитий, але потрібно спочатку поправити здоров’я, за ним найближче майбутнє команди.
При нагоді хочу подякувати за якісну роботу в клубі начальнику команди Миколі Навізівському, помічнику адміністратора команди Олегу Малиміну та своєму сину Святославу, який на громадських засадах працював тренером з воротарями. Із представників міської влади велику допомогу надає Микола Миколайович.Круть.
– Ви перерахували десь 15 футболістів, а що за ними, адже цієї кількості явно не достатньо?
– Зараз ми цікавимось гравцями нашої футбольної школи, зокрема, звернули увагу на вихованця підволочиського футболу Андрія Малащука, тернополян Дмитра Коника, Віталія Сайчука, Михайла Оконського, кременчанина Володимира Собчука, вихованця Шумщини Сергія Шергея та інших. Та ще не їх час. На жаль, клуб сьогодні не в силах фінансувати додаткову групу та й нестача тренерського складу не дає можливості залучити їх до тренувань головної команди.
– Пане Василю, Ви сказали чимало добрих слів про футболістів, зазначили, що в них є перспектива, що вдалося повернути довіру почесного президента. Тільки чому ФК «Тернопіль» ходить в аутсайдерах?
– Відповідь проста – у нас немає бази, де ми б змогли якісно тренуватися. Де проходять тренування? На футбольному полі в Кутківцях, стадіоні «Політехнік», маленьких майданчиках зі штучним покриттям. Саме через тренування на неякісних і нестандартних полях у кількох матчах не забили в ситуаціях, коли були зобов’язані забивати. Такі можливості можна пригадати у А. Дорі, Я. Солонинка, Т. Червонецького… Якби ми забили ці три голи, а ще пенальті в Полтаві, зараз мали б 17-18 очок. Але щоб забивати, потрібно багато працювати і працювати на якісних футбольних полях (працювати над стандартами, моделювати ігрові ситуації, щоб «поставити» футболісту удар в підготовчий період на тренуванні, потрібно робити 120 ударів по воротах за 45 хв., контролюючи силу і правильність удару, а при наших можливостях ми можемо зробити 20-25 ударів). Також ми втратили очки і через ряд моїх помилок у Полтаві й Охтирці. А ще для нас було серйозним випробуванням велика кількість травмованих у команді. Були ситуації, коли на тренуванні перебувало лише 5 чоловік! Це все пов’язано з тим, що у клубі ще немає відповідної інфраструктури, необхідної для професійного футболу.
– Чи зверстано вже плани ФК «Тернопіль» на зиму?
– Важко сказати про плани. Їх визначить, швидше за все, нове керівництво клубу. Думаю, в команді буде новий директор, новий тренер, нові спонсори. Разом із сьогоднішніми керівниками вони і вирішуватимуть подальше майбутнє ФК «Тернопіль». Як на мене, якщо мета – залишитися в першій лізі, потрібно перший збір робити вже з 10-12 грудня до 30 грудня. А після 14 січня починати основну роботу з підготовки до сезону. Якщо зробимо правильну роботу в підготовчий період, з таким потенціалом команда буде результативною та успішною. Якщо не стоїть задача зберегти для Тернополя першу лігу, тоді футболістам, які хочуть йти з команди, потрібно надати статус вільних агентів. Нехай ідуть у сильні клуби, куди їх запрошують, і заробляють, а в ФК «Тернопіль» добирати молодих тернопільських хлопців.
– З Ваших слів стає зрозуміло, що Ви можете не залишитися в клубі?
– Не знаю! Працювати директором при новому тренері, якщо не буде змінена структура роботи клубу, я не бажаю. Чи залишусь головним тренером команди, не мені вирішувати. Тут діє багато факторів. Щодо моєї позиції з цього питання, то мені цікаво, роботу я знаю, футбол розумію. Для успіху нашої команди гравцям ФК «Тернопіль» потрібен розвиток максимальної аеробної потужності кожного гравця. Тренери повинні вміти видавлювати з кожного футболіста максимальну аеробну швидкість, при цьому враховувати час, інтенсивність, складність та щільність тренування і контролювати стан кожного гравця через медичні показники. Я б хотів, щоб для футболу, в який грає наша команда, актуальний був девіз: «Де грає ФК «Тернопіль», там трава не росте!».
