Про нас | Корисні посилання | Реклама
увійти | реєстрація

Найстарший гравець чемпіонату області з футболу працює…директором школи

категорія: Футбол | дата: 19 11 2016 | переглядів: 1171

51-річний півзахисник заліщицького Дністра дає фору молодим. Зазвичай ЗМІ смакують подробицями життя спортивних зірок високого ґатунку, з чемпіонськими та медальними здобутками, яких показують по телебаченню та про яких говорять по радіо. Але поряд з нами живуть люди, які хоча й не здобули великого спортивного визнання, однак є предметом гордості та наслідування для молодшого покоління. Одним з таких, безсумнівно, є півзахисник футбольної команди Дністер із Заліщиків, 51-річний Роман Войцеховський. Про його спортивну і не лише спортивну біографію поведемо розмову.

— Пане Романе, для більшості любителів спорту Ви людина маловідома. Розкажіть трішки про себе.

— Доля мене покидала по цілому Заліщицькому району. Народився я 17 жовтня 1965 року в селі Дуплиське, хрестили мене в Угриньківцях, до 8 класу навчався в Бедриківцях, а середню школу закінчив аж у Касперівцях. Зараз живу в Дзвинячі, але повернувся до Угриньківців, де працюю директором сільської школи.

— У дитинстві займалися футболом?

— Чим відрізняється моє покоління від теперішнього: тоді було велике бажання, яке навіть переходило у фанатизм, грати у футбол. Чому я досі хочу і можу грати у футбол?  Та тому що я, коли був молодим, багато працював на футбольному полі, не дивився на різного роду дрібні ушкодження. Це збереглося в мені й до тепер, а нині небагато знайдеш молодих гравців, які б віддавалися на полі та грали через "не можу". І це при тому, що в мене жодної футбольної школи не було. В селі навіть стадіону не було, а ми, місцеві хлопці, грали у футбол на дорозі. У Бедриківцях до 8 класу уроки фізкультури вела жінка, а спортивних шкіл тоді ще навіть не було. Тим не менше, наша сільська школа, в якій багато хлопців любили футбол, навіть виграла районні й отримала право грати в обласних змаганнях. Якби я мав хорошу футбольну школу, то, можливо, грав би за майстрівські команди.

— На яких позиціях на футбольному полі виступали?

— Так сталося, що за довгі роки довелося пограти на різних позиціях. У восьмому класі за школу стояв на воротах, у 10-му — вже був польовим гравцем, в Тернопільському педагогічному інституті діяв у півзахисті та нападі. Коли став грати за дорослу команду заліщицького та дзвиняцького Дністрів, то зазвичай грав заднім або переднім захисником. У чемпіонському сезоні Дністра в 2004 році всю турнірну дистанцію діяв у захисті в парі з легендарним заліщицьким футболістом Петром Дідиком, але в одному матчі (було це у Збаражі), коли у грі не зміг взяти участі наш голкіпер, довелося мені стати у ворота та пригадати навики гри на цій позиції.

— Ви згадали 2004-й чемпіонський рік. Вам уже тоді було майже сорок. Після того сезону Ви зрідка з’являлися в обласних змаганнях, і ось цього року несподівано знову одягнули футболку Дністра.

— Я опікуюсь футбольною командою села Дзвиняч, яка виступає у чемпіонаті Заліщицького району. Треную її та виступаю за неї як граючий тренер. До речі, цьогоріч сільська команда пробилася до фіналу "чотирьох" районних змагань, однак медалей не здобула, програвши у півфіналі майбутньому чемпіону (1:2). Але так сталося, що між першим і другим колом обласної першості багато гравців залишили Дністер. Головний тренер команди Ярослав Олексів, котрий є моїм учнем, адже свого часу працював вчителем фізкультури, попросив мене допомогти. Я тішуся з того, що отримав запрошення фактично до команди моєї молодості. І скажу по правді, що в другому колі заліщицька команда зіграла не гірше, ніж у першому, набравши таку ж кількість очок. І це при тому, що в деяких матчах у Дністра не було жодної заміни.

— Чи немає такого, що гравці Дністра виправдовувались після невдалих ігор, мовляв, за нас грав старший чоловік, що ми могли зробити?

— Одного разу, коли обговорювали матч, я задавав схоже запитання тренерам та футболістам: невже Ви мене, старого, взяли, щоб мати привід для виправдання поразок? Натомість почув приємну для себе відповідь, мовляв, Романе Ярославовичу, молодших, які грають краще за Вас, просто не залишилося. Я не кажу, що я сильний футболіст, а мені довірили непросту позицію опорного півзахисника, але десь можу виграти повітряну боротьбу, на досвіді виберу правильну позицію і відберу м’яча в суперника, ще можу віддати гостру передачу. Але відчуваю, що сили вже не ті. До прикладу, в останньому матчі сезону довелося відіграти весь матч (і таких зустрічей у сезоні було кілька) проти ФК Козова (0:0). Там у мене в опонентах був хороший швидкісний гравець, за яким не завжди встигав. Тому можу сказати, що коли раніше грав у задоволення, то нині — здебільшого через "не можу", але намагаюся цього не показувати, щоб не підвести партнерів по команді.      

— Як у Вас відбувається діалог із наставником Дністра? Хоча Ви і перший тренер Ярослава Олексіва, але в команді він все-таки головний.

— Намагаюся його слухатись, але інколи і даю поради. При цьому не ображаюся, коли він  деколи підвищить на мене голос, сказавши: "Ярославович, що Ви там десь не дограли чи  не добігли?" Йому важко зрозуміти, що я вже не в тому віці, щоб грати, як колись, але якщо вже вийшов на поле, то повинен доводити грою, що не випадково виступаю за обласну команду. 

— Пане Романе, нещодавно Ви отримали відзнаку найвіковішого гравця чемпіонату Тернопільської області з футболу.  Ваше ставлення до цієї нагороди?

— Я не дуже балуваний футбольними нагородами, тому, звичайно, приємно, що мене відзначили, тим більше в Тернополі у перерві матчу майстрівських команд. 

— Ви згадали про Вашого учня Олексіва, а хто ще з вихованців заграв у великий футбол?

— Угриньківці — це маленьке, але дуже спортивне село. Як вчитель фізкультури (це вже потім став директором), з дітьми спортом займався з першого класу. Вважаю, у хороших гравців виросли той же нападник Володимир Леськів, який нині виступає за ФК Копичинці, воротар Олександр Шацьких та нападник Тарас Топольницький, які захищають кольори Дністра.

— Як Вам вдається знаходити час для футболу, адже маєте серйозну керівну посаду, та й у селі по господарству ніхто, напевно, обов’язків з Вас не знімає?

— Дійсно, справ багато. Маю дві теплиці, дві корови, три гектари поля. Але, тим не менше, двічі на тиждень відвідую тренування, встигаю грати як за район, так і область. Скажу більше, якщо мені ще дадуть шанс на наступний рік, то я підготуюся і гіршим у складі Дністра точно не буду. Хоча на футбольне поле не напрошуюсь, якщо є сильніші гравці — будь ласка, виходьте і грою доводьте свою потрібність Дністру.

— Як дружина ставиться до Вашого захоплення?

— Зазвичай усі футболісти стоять перед дилемою, що у них на першому місці — сім’я чи футбол? Коли моя дружина питає, кого я більше люблю — її чи футбол, то я відповідаю: "Тебе і… футбол". Причому вона знає ще від одруження, що коли у мене гра, то всі справи відкладаю і це питання не обговорюється…

Джерело: Номер один

Коментарі
Гість не може залишати коментарі  Залогінитись   Зараєструватись
Loading...
ПОГОДА

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер: