Олег Мочуляк: "На матчі Ниви у Тернополі збирався повний стадіон"
Наш герой у 16 дебютував у вищій лізі СРСР, а в 19 став лідером тодішнього середняка елітного українського дивізіону. Професійна кар’єра для Олега Леонідовича не минула безслідно — у щирій розмові відчувається виваженість Буряка, характер Яковенка, гумор Прокопенка і справжній шарм одесита.
— Перший чемпіонат ви розпочали у Чорноморці-2, який грав у першій лізі. Кілька ваших одноклубників, а також з десяток українських футболістів розпад СРСР сприйняли однозначно — треба вирушати за кордон. У вас таких планів не було?
— Я був занадто молодий, щоб кудись їхати. У мене було одне завдання — грати в Чорноморці і закріпитися в основному складі. В другу команду мене перевели не випадково. У лінії атаки була відчутна конкуренція: Сергій Гусєв, Іван Гецко, Олександр Щербаков. Чорноморець-2 зірок з неба не хапав і був аналогом дубля. Ми мали чітку мету — щоденно зростати і отримати запрошення із першої команди. Тренувалися ми з основою, але грали у першій лізі.
— Коли зрозуміли, що конкуренцію в зубрів не виграєте і повинні їхати за досвідом та ігровою практикою в іншу команду?
— Мені справді було важко і я потребував змін. Одного разу до мене підійшов Семен Альтман і запитав: "Ти б не хотів на рік з’їздити в оренду?". Саме в цей час на збори в Одесу завітала тернопільська Нива, а трохи раніше її прийняв Леонід Буряк. Очевидно відбулася певна розмова, а я без проблем погодився. Поїхав на захід і затримався там на півтора року. Це був дуже хороший період.
— Які спогади про Тернопіль?
— Дуже хороші враження. Згадую той час із задоволенням, особливо коли спілкуюся з екс-партнерами: Дмитром Тутиченком, Дмитром Тяпушкіним. У Ниві все співпало: я багато грав, у нас були непогані завдання, команду тренував молодий і класний тренер Буряк. Словом, пазл склався.
— Що скажете про тодішнього президента Ниви Володимира Аксьонова?
— Володимира Григоровича знав ще раніше, коли мене запрошували в молодіжну збірну України, де він свого часу працював. Початок 90-х — часи тяжкі. Купони, фінансова невизначеність, самі розумієте. Аксьонов намагався робити все від нього залежне, щоб команда грала на належному рівні. З ним клуб був на плаву. Потім прийшов новий президент — Володимир Коваль. Буряк із команди пішов, я також не залишився.
— Про тернопільський період Буряка доводилося чути лише позитив…
— По-перше, Леоніда Йосиповича ми знали як футбольну зірку. Перше враження від зустрічі — велика повага. Ми прислухалися до нього, оскільки Буряк міг розказати не лише про футбол. Жили на базі, збиралися разом, дивилися футбольні передачі… Тренер міг розповісти щось цікаве, з власного досвіду. Освічена людина, яку приємно послухати і корисно повчитися.
— У першому своєму сезоні в Тернополі ви забиваєте 7 м’ячів у 15 поєдинках. На той момент вам не виповнилося ще й 19-ти. Що не дозволяло вам розкритися повною мірою ще в Чорноморці?
— По-перше, в Одесі я грав набагато менше через конкуренцію. У Тернополі я мав довіру, грав у кожному матчі майже без замін. Моментами, звичайно, щастило. Забив м’яч, другий — і пішло.
— Уже в другому матчі у футболці Ниви вам вдалося оформити дубль, а ваша команда здолала Шахтар з рахунком 3:1. Казка?
— Пам’ятаю той матч, звичайно. У мене навіть фотографії з нього залишилися. Шахтар тоді ще не був тією командою, яку ми зараз знаємо. Однак вони завжди були на виду, вважалися кубковим бійцем. У чемпіонаті СРСР мали реноме міцного середняка, а в Україні вважалися одним з лідерів. Приємно було. Хотів би додати, що у нас була чудова підтримка вболівальників — на кожному матчі збирався весь стадіон. У такій атмосфері грати було одне задоволення.
— Нива тих часів базувалася на трьох китах: вболівальниках, тренерові і чудовому колективі. Спілкувався з більшістю ваших екс-партнерів. Тяпушкін, Грегуль, Корпонай, Василитчук, Біскуп, Тернавський, Бабій, Лобас, Цісельський — кожен з них відзначав ці три фактори.
— Безперечно. До вашого списку додав би ще фінансове благополуччя. Це чотири фрагменти, на яких все базується. Більше нічого й не треба. У Ниві все це було.
— Як вам вдалося уникнути в колективі поділу на когорти: місцеві, одеські, решта приїжджих?
— Іногородніх було справді багато. Жили ми всі на базі, тому постійно були разом. Жив у номері з Дмитром Тупчієнком. Тісно спілкувався з Дмитром Тяпушкіним, Сергієм Леженцевим, Іваном Корпонаєм. Хоча ладнав зі всіма і проблем ніколи не виникало.
— Ваша вдала гра за Ниву не залишилася непоміченою — наставник молодіжної збірної України Володимир Мунтян запросив вас до синьо-жовтої команди.
— Той період запам’ятався мені також і викликом до національної збірної, яку очолював Олег Базилевич. Збір відбувався у Дніпропетровську, де я провів 10 днів. На поле не виходив, але в розташуванні команди тренувався. Можу сказати, що дуже багато корисного почерпнув для себе. Щодо молодіжки, то у нас був дуже хороший колектив. Левову частку становили майбутні зіркові кияни: Ващук, Шовковський, Дмитрулін, Ребров, Косовський. Тренувався з нами і Андрій Шевченко, хоч був трохи молодшим. Шкода, що нічого суттєвого не виграли.
— У сезоні 1993-1994 років Нива фінішує на сьомій сходинці і встановлює персональний рекорд. Могли піднятися ще вище?
— Від шостого місця нас відділяло одне очко (Олег Леонідович помиляється — Нива і Кривбас, що фінішував шостим, мали однакову кількість очок, і криворіжці обігнали тернополян лише за додатковими показниками. — Л.К.). Насправді завдань високих у нас не було. Типовий середнячок за всіма критеріями. Якби ставили серйозніші завдання, то могли претендувати на щось вище. Із таким складом однозначно.
За матеріалами УФ
