Колишня мешканка Бережан працює з зірками світового футболу
Кажуть, футбол має чоловіче обличчя. Та, як з’ясувалося, це не завжди так. Підтвердженням цьому є успішна кар’єра молодої бережанки Галини Стасєвої. За кілька років дівчина стала лінійним продюсером телеканалу «Футбол». Вона знає майже всіх найвідоміших футболістів країни, відвідує найцікавіші спортивні матчі і спілкується з найавторитетнішими представниками футбольного світу. Що привело тендітну дівчину в закулісся спорту і що там насправді відбувається, читайте далі.
— Галино, от розкажи, маленьке містечко Бережани, де навіть професійної команди немає, і тут дівчина, яка працює на кращому футбольному каналі України. Як це сталося?
— Я з дитинства мріяла опинитися «в телевізорі». Яка професія може бути більш захоплюючою і цікавою? Правда, після школи вступила на економічний факультет у БАТІ, але «успішно його покинула» після першого курсу, вступивши на журфак Київського міжнародного університету. Тут була своя телестудія, тому ми вчилися робити сюжети, деякі виходили на Першому національному. Потім було 2 роки стажування на «1+1», далі — робота на «Сніданку з «1+1». Паралельно працювала на музичному телеканалі «Music Box». Зараз взагалі не усвідомлюю, як могла поєднувати роботу, а інколи дві, і навчання на стаціонарі. Але потрібен був досвід. Потім був проект «Справжні лікарі» на «плюсах», який проіснував півроку і закрився. Тому під новий 2011 рік я залишилася без роботи. Вирішила постажуватись на ТРК «Україна». Лише зараз розумію, все, що не відбувається в нашому житті, — на краще.
— Що саме «на краще»? Ти ось так прийшла «з вулиці» і залишилася працювати?
— Ні, не відразу взяли на роботу. На внутрішньому сайті ТРК «Україна» я побачила відкриту вакансію гостьового редактора на канал «Футбол» (один з департаментів ТРК). Мені завжди був цікавий футбол, а тут цілий телеканал «Футбол». З найсучаснішою студією й обладнанням, молодим колективом і перспективами. Тоді тільки-тільки все запускалося. Студії «Собитій» і «Футбол news» знаходяться в одному телецентрі, тому всі всіх знали. Я підійшла до першої людини, яка сиділа в ньюзрумі «Футболу», і мене відправили до Володимира Крамара. Пам'ятаю, підходжу до нього і кажу: «Я нічого не тямлю у футболі, але дуже хочу спробувати!»
— Відомо, що на телеканалі «Футбол» є така собі «тернопільська банда» в особах Івана Греська, Володимира Крамара та Віталія Плецана, які раніше працювали на TV-4. Мабуть, тобі дали шанс, бо ти з Тернопільщини?
— Знаєш, тоді ніхто не цікавився, звідки я. Єдине і головне — це моє резюме, досвід роботи і комунікабельність. Володимир Крамар дав мені тестові завдання на 2 аркушах А4, де була, мабуть, уся історія футболу. Звісно, на такому рівні я футболу не знала. Володя запропонував спробувати запросити гостей на перші випуски новин і дав зрозуміти, що в майбутньому їх має бути багато. Довелося швидко перекваліфіковуватись.
— І ким були перші гості? Зірок футболу ти, мабуть, не знала?
— Перший, кому зателефонувала, був президент «Динамо» Ігор Суркіс. Як не дивно, він узяв слухавку і погодився приїхати на новини. Президент «Динамо» не тільки приїхав, дав окремо інтерв'ю на інший проект, зі всіма сфотографувався, а й на моє прохання обдзвонив півкоманди. Хто був за Києвом, хто святкував день народження доньки, але вранці наступного дня до нас приїхав Артем Мілевський.
— Невже Мілевський просто взяв і приїхав, ще й зранку?
— Там цікава історія. По-перше, президентові відмовити важко. Тоді Артем був ще той гуляка і знаменитість у нічних клубах Києва. Його з труднощами розбудив віце-президент «Динамо» Олексій Семененко і під «конвоєм» привіз на канал. На диво, стильний як завжди, «Міля» скромно пив каву «з автомата» й уважно слухав, про що піде бесіда в новинах. Зараз не часто, але телефоную Ігорю Суркісу і кажу: «Ігорю Михайловичу, є хвилинка?» У відповідь чую: «Для Галинки завжди є хвилинка!» Це приємно.
— Після Суркіса і Мілевського тебе взяли на роботу?
— Ще приїздили Йожеф Сабо, Олександр Заваров, Андрій Гусін, Юрій Бакалов, Олег Венглинський, Андрій Баль, Тарас Степаненко, Олег Базилевич, Сергій Ковалець, Вадим Євтушенко, Віктор Грачов… І з 1 березня 2011 року я офіційно працюю на каналі «Футбол». Після цього пішло-поїхало і кількість відомих людей, які були у нас на всіх програмах, не злічити. Я опинилася не тільки в потрібний час у потрібному місці, а й у такому колективі, про який завжди мріяла. Ми — сім’я, яка не має вихідних і справжніх відпусток. Ми завжди на зв’язку, з підготовленою на 2 дні відрядження валізою, в курсі абсолютно всіх футбольних і навколо футбольних подій. Маємо знати не тільки те, що відбувається зараз і що буде через тиждень, а й вміти прогнозувати і планувати.
— Розкажи про свого шефа-тернополянина Івана Греська.
— На Іванові Греську тримається усе виробництво. Таке враження, що пан Іван (так називають його підлеглі) дивиться абсолютно усі програми і матчі. Він завжди в курсі усіх питань. Може сидіти на «летівці» новин, паралельно вирішувати питання по проекту «Моя гра», планувати наповнення програм на Чемпіонат Європи, тримати руку на пульсі по Єврокубкових програмах і всіх трансляціях. Знає, де зараз та чи інша «ПТС-ка» і що мають відзняти регіональні журналісти. Список можна довго продовжувати. Це взагалі унікальна людина.
— Які Володя Крамар і Віталій Плецан в житті?
— Володя Крамар — надзвичайно талановитий журналіст. Він може ні з чого зробити такий сюжет чи накопати таку тему, до якої б я ніколи не додумалась. Чого тільки варте те, що він придумав разом з оператором (якому потім було не дуже добре) в день Фіналу Євро -2012 на «Олімпійському». Вони піднятись на висоту пташиного польоту і записати звідти стенд-ап. Всім було страшно, а йому весело. Володя знає усіх, зі всіма контактує. Він і Вітя Вацко мені дуже допомагали не лише з номерами телефонів, а й з «інфою» про людей :«Цей ось чолов'яга такий, до нього краще так, а цей такий!». До кожної людини потрібен свій підхід. Таких журналістів дуже мало. На мою думку, підростаючий Крамар — це Микола Середич. Цьому до рота не лізь. Коли подивишся хоч одне його включення з будь-якої події - ти точно зацікавишся ще й добряче посмієшся. То він голову поголить і вийде зачіска у вигляді футбольного мяча, то шапку чи светр смішні «відкопає» для включення. А Віталій Плецан - мій улюблений ведучий. Дуже приємно бачити його зараз не лише в новинах і на включеннях зі стадіонів, а й ведучим програми «Футбол Лайф». Знаю, що в нього є купа ідей, які обов’язково втіляться в життя.
— Розкажи про Олександра Денисова. Мабуть, до нього у звичайних співробітників доступу немає?
— Олександр Анатолійович дуже контактна людина. До нього можна підходити з будь-яким питанням або ідеєю. І він справжній професіонал своєї справи.
— У вас є дві жінки-ведучі новин — Елла Іванюкович і Алла Бублій. Хіба жінки можуть бути на рівні з чоловіками у футболі? Щось тямити про тактику й методику, бачити де оф-сайд, наприклад?
— Про Аллу й Еллу я говорю із впевненістю: можуть! Елла — не тільки найближча подруга, вона чудова ведуча. Як на мене, не так вже й просто у прямому ефірі «вивести» гостя — футбольного експерта саме на ту розмову, на яку їй треба, апелюючи термінами, знаючи всі нюанси. А їй це вдається. Ще вона з легкістю вимовляє: Альдервейрельд, гельзенкінхерці, «Цзянсу сунін», менхенгладбахський... Я б зламала язика на першому ж слові. З Аллою ми робимо її авторську програму «Моя гра». Люблю цю програму від задумки: хто герой, яка локація, реквізит, планування усієї логістики, замовлення гори апаратури до втілення в життя: відзняли матеріал, «ріжемо», монтуємо, титруємо і видаємо в ефір. Усі 10 чоловік, які працюють над «Моєю грою», мають бути, як одне ціле. На Аллі все тримається. А ще вона чудово знає історію футболу і легко спілкується з футболістами, навіть коли вони її перевіряють на ці знання.
— Розкажи про Євро-2012. Всі бачили, що коїлося в містах тоді. А от що відбувалося на каналі? Ви ж ночували там, мабуть?
— Ні, ми приїздили додому, щоб поїсти, помитися і максимум 5 годин поспати. І так 25 днів без жодного вихідного. Тому одяг я підготувала завчасно і попередила чоловіка, що на місяць з ним прощаюся. В цьому плані мені пощастило, адже він сам спортивний журналіст, тому працював у тому ж режимі. Все воно було того варте. Ми жили цією атмосферою. Канал планує такі масштабні події мінімум за півроку. Починаючи від проектування студій у телецентрі і виїзних студій, планування наповнення програм до всієї логістики. Має бути повна взаємодія усіх служб телеканалу. Від режисерів, освітлювачів, операторів, звукорежисерів, продюсерів до редакторів, ведучих, журналістів, експертів, гостей і гримерів. І це тільки студійне виробництво.
Галина Стасєва та Вітор БайМайже цілодобово всі 25 днів ефір каналу був присвячений Євро. Виходили ранкові та денні програми, вечірні ток-шоу, документалістика і на додачу — новини. Це не враховуючи, що ми показали всі матчі Євро-2012. До нас приїздили настільки відомі люди, що через тиждень: «Ну, пройшов собі повз Вітор Баїя, Едгар Давідс чи Лотар Матеус - ну і добре! Шевченко, Воронін — ок!» І так щодня. Це не враховуючи наших зірок футболу, естради, письменників та спортсменів інших видів спорту. Було «мільйон» телефонних включень із польських та українських міст. Я навіть польську мову трішки вивчила. В кожному місті у нас була своя знімальна група, яка передавала в телецентр найсвіжішу інформацію. Чого тільки вартий фінал на «Олімпійському»! Цього матчу я точно ніколи не забуду!
— У вас була програма «Один на один з Гамулою». Куди вона поділася?
— Це був класний проект, але всьому є закінчення. Ми записали близько 80 програм. Було багато цікавих моментів: Олександра Алієва ми писали до 1 години ночі, з Шовковським вийшло настільки цікаво, що розділили на дві частини, а з першим президентом України — Леонідом Кравчуком запис тривав майже 3 години. Та найпам'ятніше — це те, що вдалось записати автобіографічні програми з Андрієм Гусіним, Сергієм Закарлюкою і Валентином Белькевичем, який взагалі до цього інтерв’ю не давав. Цих людей уже з нами немає. Пам’ятаю, як за день до запису «Один на один» загинув Анатолій Заяєв. А також вже було домовлено про запис з Іллею Цимбаларем. Шкодую, що не встигли записати Андрія Баля. Це дуже сумно, що помирають ТАКІ люди.
— На чемпіонаті світу-2014 було вже все по-іншому? Не так цікаво? Адже Бразилія так далеко і час відрізнявся.
— Звісно, атмосфера була вже не та, але роботи не менше і не менш цікаво. Ранкова програма «Оле, мундіаль!», наприклад. Ні світ, ні зоря приїздять редактори, режисери, журналісти, увесь технічний і адміністративний персонал. Ведучими були Алла Бублій, Віталій Крутяков і Костя Кіркарян, експертом — Олександр Головко. От повір, кожного ранку в нас був якийсь смішний випадок. А мені завжди бракувало часу. То торт не такий привезли, як ми замовляли на ефір, то реквізит забули, то танцюрист капоейри підвернув ногу, а йому танцювати. За кадром шеф-кухар готує різото з чорною каракатицею, а Надія Мейхер наводить красу. На зв'язку з Бразилії Віктор Соколов, у якого був дуже насичений знімальний день, а на годиннику — 4 ранку. Я йому співала в слухавку і будила, бо через 7 хв. включення в ефір. А Надя Мейхер досі не знає, з якої сторони через 40 секунд має заходити в студію, і далі вирішує варіант своєї зачіски.
— А з якою найбільш крутою чи дивакуватою людиною з футбольного світу доводилось мати справу?
— Когось одного виділити не можливо, всі круті і по-своєму дивакуваті. Можу лише за категоріями і тільки зі свого ракурсу: найконтактніший футболіст — це Артем Федецький, він «телевізійно» дуже добре говорить і з задоволенням погоджується на записи. Найпривітніший — Сергій Рибалка, він завжди в гарному гуморі і доброзичливий. Найгостиннішим є Роман Григорчук і його сім’я. Немає рівного щодо «підколів» Андрію Ярмоленку, він постійно всіх веселить, але дуже відповідальний. Найвимогливіший — Володимир Єзерський. Найважче домовитись було з Анатолієм Тимощуком і Андрієм Вороніним. З Євгеном Коноплянкою так і не вийшло поки. Олександр Шовковський дуже розумний і чітко висловлюється. Воротарі – це особлива каста, не схожа на решту футболістів. До них завжди легше знайти підхід.
— Які найбільш яскраві стадіони ти відвідала?
— Не скажу, що відвідала всі, але най-най — це «Донбас Арена». От чесно, витвір мистецтва! На стадіонах у нас є свої приміщення з виходом на трибуни. Там же проектуються студії і ведеться мовлення. На «Донбас Арені» навіть порівняно з «Олімпійським» усе було дуже продумано, комфортно і там була якась особлива своя атмосфера. Залишилося дуже багато спогадів, а також фото з найвідомішими футболістами Європи: Петером Чехом, Джоном Террі, Джанлуїджі Буфоном... Хоча найяскравішою подією в житті, пов’язаною зі стадіоном, є знайомство з майбутнім чоловіком на «Оболонь Арені» в Києві під час матчу «Оболоні» з «Динамо» у 2011 році. Для нас цей стадіон — особливий.
— Ти казала, що він теж журналіст — з тобою працює на каналі?
— Ні, він головний редактор одного зі спортивних порталів.
— Про що мрієш? Залишилися ще футбольні мрії, які потрібно обов’язково втілити в життя?
— Так, є кілька. Дуже хочу відвідати «Камп Ноу» — стадіон каталонської «Барселони». Намагатимуся з чоловіком цього літа там побувати. Ще мрію, щоб на телеканал приїхав сер Алекс Фергюсон, Джанлуїджі Буффон, Зінедін Зідан. І Євген Коноплянка, ледь не забула. Після цього можна «йти на пенсію». Жартую (сміється — авт.).
— До пенсії ще далеко. Знаю, що зараз ти у декретній відпустці. Відпочиваєш, мабуть?
— Насправді, робота мами — це найважча, але найприємніша робота в світі. В серпні минулого року ми стали батьками. Для мене моя мама є ангелом-охоронцем, тому на її прикладі намагаюсь бути найкращою для своєї доні. Єдине, що роблю за професією, – запустила цикл інтерв’ю з дружинами відомих футболістів. Опублікувалось поки тільки два, працюю над третім. Сумую за телеканалом і людьми. Але поки увесь час присвячено доні і сім’ї.
Досьє
Галина Стасєва народилася в м. Бережани, навчалась у ЗОШ №2, БАТІ і КиМУ.
Має досвід роботи на телеканалах: «Студія «1+1», «Music Box UA», «ТРК «Україна» (телеканали «Футбол 1» і «Футбол 2»). На даний час є лінійним продюсером каналу «Футбол».
Джерело: Номер один
