Петро Бадло: "Я був готовий працювати безоплатно, лиш би дали можливість тренувати"
Головний тренер Ниви про казахський футбол, труднощі в роботі в Тернополі та мрії про Лігу Чемпіонів.
У вересні минулого року керівництво тернопільської "Ниви", яка невпинно програвала матч за матчем, відважилось на авантюрний крок. Замість Романа Толочка жовто-зелену команду очолив Петро Бадло, який на той час не мав жодного тренерського досвіду. Завдання новоспеченому тренеру поставили не з простих – врятувати "Ниву" від вильоту в Другу лігу. Тоді клуб посідав останню сходинку в чемпіонаті. Незважаючи на те, що через три місяці позиція команди не змінилась і на зимову перерву "Нива" пішла у статусі аутсайдера ліги, ніхто з вболівальників і не подумає зараз дорікнути молодому наставнику.
Так сталось, що футбольне визнання і авторитет Петро Климентійович здобув далеко за кордоном, у Казахстані. Починаючи кар’єру гравця у нижчолігових українських колективах, уродженець Тернопільщини якось отримав запрошення від казахстанського клубу "Тобол". Вирішив спробувати, поїхав туди на перегляд і… залишився у цій країні на 14 років. За цей час Бадло чотири рази став чемпіоном цієї країни, один раз підняв над головою Кубок та тричі – Суперкубок Казахстану. Останні роки Петро навіть капітанив у своєму клубі "Актобе", а в 2013 році УЄФА визнало його найкращим гравцем місцевого чемпіонату. Повісивши бутси на цвях рік тому, він повернувся додому, щоб тут з користю застосувати отриманий досвід. Про життя після завершення гравецької кар’єри, про бажання стати тренером і роботу в "Ниві", про свій погляд на гру мільйонів Петро Бадло розповів нам особисто.
- Петре Климентійовичу, зараз ви уже можете спокійно проаналізувати власну кар’єру футболіста. Чи задоволені нею? Вважаєте, що досягнули максимуму як гравець?
Якщо проаналізувати всі свої 22 роки у футболі, то мені завжди хотілось чогось кращого, десь вище грати. Все-таки я не досягнув свого максимуму. Я хотів вийти у груповий раунд Ліги чемпіонів або Ліги Європи. Ніяк моїм командам не вдавалось туди пройти, завжди попадались сильні суперники. Постійно чогось не вистачало. Десь сам недопрацював, не захистив від пропущеного голу від того ж "Вердера" або "Динамо". Та це ще попереду. Тепер буду старатись досягнути цього в якості тренера.
- Ви стали легендою казахстанського футболу за роки виступів у місцевому чемпіонаті. Чи влаштовували для вас прощальний матч?
- На жаль, не влаштували. Сезон тоді закінчився, усі роз’їхались. Команда не виконала поставленого турнірного завдання. Мабуть, на тих невтішних нотах про мене і забули. А я не хотів сам нагадувати про себе. Все вийшло спокійно. Контракт закінчився, я взяв квиток і поїхав додому.
- З партнерами по команді попрощались?
- Звісно. З хлопцями зустрілись, попрощались. Досі спілкуємось, зараз завдяки інтернету це не є проблемою.
- Зараз футбол у Казахстані активно розвивається. У розширення інфраструктури клуби вкладають чималі кошти. Цього року " Астана" навіть вийшла в груповий раунд Ліги чемпіонів. То й же прихід Тимощука в "Кайрат" був несподіванкою, певною сенсацією.Не шкодуєте, що залишили казахський футбол на його підйомі?
- Якби була пропозиція, то я б не покидав країну. Продовжував би далі свою кар’єру гравця. Але мені було 38 років, конкретики ніякої не було. Також, згідно з тамтешнім регламентом я вважався легіонером, це теж перешкоджало. Втім, я все ще планую колись повернутись у казахстанську Вищу лігу, якщо буде можливість. Та в першу чергу, хочу досягнути більшого тут, в Тернополі. Бажаю, щоб в місті була команда, яка гратиме у Прем’єр-лізі, добиватиметься хороших результатів і виступатиме в Лізі чемпіонів та в Лізі Європи. Прагну, щоб всі вболівальники країни приїжджали до нас в Тернопіль і дивились на ту ж "Ниву".
- Зараз рівень українського чемпіонату в силу відомих причин падає, тоді як казахстанський футбол піднімається. Чи можете ви якось порівнювати першості України та Казахстану?
- Ну команд, які могли б конкурувати з "Динамо", "Шахтарем" чи "Дніпро" важко знайти. Але вже потрохи там наближаються до цього рівня. Ті ж "Кайрат" чи "Астана". Хоча через інфляцію долара зараз важко спрогнозувати як це відіб’ється на тамтешньому футболі. Знаю, що у багатьох казахстанських команд є проблеми з фінансуванням вже зараз.
- До речі, а за рахунок чого існують казахські футбольні команди?
- Основні витрати на утримання клубу закладені в бюджет області, яку представляє дана команда. Олігархи допомагають небагато – фінансування окремих проектів, виплачування певних премій гравцям, купляють форму та м’ячі. А так, фінансування йде з бюджету області, тому особливих проблем з тим нема.
- У вас були протягом кар’єри там затримки із зарплатою?
- Спочатку були. Десь з 1999 по 2001 роки. Та це припинилось після того як казахстанська футбольна федерація в 2002 році стала членом УЄФА.
***
- По поверненні в Тернопіль були плани ще продовжувати кар’єру гравця чи одразу вирішили стати тренером?
- Так, в мене було бажання пограти чи в тернопільській "Ниві", чи у ФК "Тернопіль". Виходив з пропозицією на обидві команди. Наприклад, головного тренера ФК "Тернопіль" Василя Івегеша знаю з дитинства, він був моїм першим тренером. Хотів ще пограти, але з різних причин цього не сталося, мене не покликали в жодну із команд. Тому я вирішив чекати свого часу, щоб приступити до тренерської роботи.
- Ви вважаєте, що ваша ігрова форма на той час дозволяла вам виступати в будь-якій з цих команд?
- Я впевнений в цьому. Я був на ходу, тільки закінчився сезон в Казахстані. Міг конкурувати з будь-ким.
- Які стосунки з Івегешем, як з тренером команди-суперника, зараз?
- Нормальні стосунки. Зустрічаємось, як тренери, бажаємо один одному успіхів. Ми є суперниками тільки на полі, але не поза ним. Він мій сусід у Товстому (рідне смт Петра Бадла на півдні Тернопільскої області – авт.), межуємо один з одним. З тим проблем немає.
- Коли ви зрозуміли, що хочете стати тренером?
- Вже на п’ятий рік кар’єри футболіста я почав вести конспекти, слідкував за роботою своїх наставників. Тренування, підготовка до гри, проведення зборів – все це я конспектував. Складав це все у папочку, бо знав, що буду тренером і це все пригодиться.
- У кожного тренера є власна манера та бачення гри. Яка вона у вас і як ви її виробили?
- Працював з різними тренерами, тому від кожного намагався взяти краще. Потім почав моделювати свою гру, якою я її бачу. Головне - це, щоб футболісти могли грати в кількох схемах, розуміти їх. Є тренери, які полюбляти грати від оборони. Є такі, що вибирають атакувальну манеру гри. Я стараюсь, щоб команда могла грати як від оборони так і на атаку та безболісно переходити від однієї схеми до іншої.
***
- Чи не переживали, коли погоджувались на пропозицію завжди проблемної у фінансовому плані "Ниви"?
- Ні, я не переживав. Я взагалі був готовий працювати безплатно, лиш би мені дали шанс потренувати.
- Як ви вмотивовували гравців виходити на поле і грати за умов проблем із фінансуванням і затяжної ігрової кризи?
- Технічно гравця важко підтягнути за кілька місяців. Тільки психологічно. Гравці повинні були повірити, що вони можуть грати у футбол. В команди була затяжна програшна серія, був провал. Тому мені доводилось кожний день з ними спілкуватись, доводити їм, що кожен з них є особистістю і може вийти на вищий рівень. Хотів об’єднати команду, щоб вони були одним цілим, довіряли один одному і боролись за кожен сантиметр на полі. Я хотів довести їм, що ми можемо вилізти з тої ями. Футболісти в кінці і довели це. Попри травми та юність команди чотири останні гри ми провели, не програвши. Вони повірили в себе, а глядач повірив нам.
- Які тактичні зміни ви провели в команді?
Потрібно було правильно визначити роль кожного гравця на полі, поставити його там, де він приноситиме найбільшу користь команді, а не там де він сам хоче грати. Тому в нас деякі футболісти навіть повернулися із нападу в захист чи навпаки. Це все бачення тренера, який повинен розуміти потенціал спортсмена і використовувати кожного на полі за його сильними сторонами. На початках це було складніше, бо гравці ще придивлялись до мене, не хотіли десь довірятись - я ж був без будь-якого тренерського досвіду. Та згодом вони звикли до мене, зрозуміли і повірили в мої методи. Навіть бувало попри травми рвались на тренування, бо хотіли дізнатись щось нове.
- Швидко здобули авторитет в команді?
- Це вже треба хлопців питати. Ми всі спілкуємось, здзвонюємось, вітаємо один одного зі святами. Значить не так все погано.
- Зараз в українському футболі процвітає проблема ігор футболістів на букмекерські контори. Що робитимете, якщо дізнаєтесь, що ваші футболісти здають ігри, заробляючи на цьому?
Однозначно, відразу виганятиму з команди. Для мене це неприпустимо. Я ніколи в житті не ставив ставки, навіть не знаю як вони робляться. Вважаю, що це річ яка заважає розвитку футболіста. Якщо в команді є такі люди, то вона розвиватись не буде.
- Команда продовжує переживати фінансову скруту. Зараз гравці ще тримаються разом, не розходяться по іншим клубам?
- Зараз ще поки тримаємось. На тренування не збираємось, але кожен футболіст має програму, яку повинен виконувати вдома. Зібрати людей поки нема фінансової можливості. Власники поки не виходять на зв’язок, тому нам залишається лише надіятись на краще. Дякуючи керівникам клубу - Рубаю Степану та Білику Павлу, ми можемо ще спостерігати за грою "Ниви". Але так не може бути постійно. Це неправильно. Клуб має власників, які повинні помагати, тримати команду, ставити завдання.
- А якщо власники не вийдуть на зв'язок, команда продовжить існування?
- Не можу сказати. Треба з керівниками говорити. Вони вирішують. Моя справа тренувати. Чекаю, коли мені подзвонять, скажуть: "Приходь, викликай гравців". Переживаємо з року в рік таке.
- Хто ці таємні власники, які зрікаються клубу?
- Якась кіпрська компанія. Вони певним чином прив’язані до львівських "Карпат". Я навіть не бачив документів. Знаю, що кіпрська компанія, власники зі Львова. Прізвища не можу сказати.
- Але ви ж підписували контракт!
- Там не писалось. Я лиш виконуючий обов’язки і не маю контракту, лише трудовий договір.
- Вашу кандидатуру узгоджували з власниками?
- Ні. Напевно, ні. Тільки з президентом Степаном Рубаєм це розглядали.
- Зараз ведуться пошуки альтернативних джерел фінансування?
- Думаю, що так. Кожен день шукають. Ніхто і з чужих не буде давати гроші, якщо власники не в Тернополі. Якби документи були в Тернополі, то є спонсори, які б хотіли допомогти. Та вони не знають, кому помагати.
***
- Окрім безпосередньої футбольної діяльності, ви також відкрили в Тернополі спортивний пивбар, заснували футбольну ДЮСШ "Чемпіон". Ви хочете змінити культуру футболу в місті?
- Я хочу вивести область на новий рівень футболу, але без дітей того неможливо. Таланти є, але треба їх правильно виховати. Зараз я цим займаюсь. Я не сам створив цю ДЮСШ. Є низка ентузіастів. Я там працюю старшим тренером з іншими молодими тренерами, колишніми футболістами. Старатимемося готувати цих дітей, щоб вони грали в Прем’єр-лізі. Назвали школу "Чемпіон", щоб діти повірили в себе і могли ними стати. Їм, звісно, ще дуже багато років треба працювати над цим. Та знаєте, тільки праця зробила з мавпи людину. Так само з людини можна зробити футболіста.
- А як виникла ідея створення спортбару?
- Коли повернувся з Казахстану, хотів піти і подивитись Лігу чемпіонів десь із друзями. Виявилось, що в Тернополі по суті й не було подібного місця. Тому вирішив відкрити такий виключно футбольний бар. Зараз є багато відвідувачів, особливо коли є матчі. Поки ми тільки розвиваємося, набираємо форму.
- Тобто, ви маєте чим зайнятись, якщо клуб все ж припинить існування?
- В будь-якому випадку шукатиму роботу тренером. Можливо, створюватимемо тут іншу футбольну команду.
- Маєте в планах створити власний футбольний клуб?
- Чому б і ні? Є багато олігархів, любителів футболу, які готові вкласти гроші, але хочуть бачити результат. Моя робота його дати. Якщо знайду однодумців, чому ні?
Джерело: ua-football.com
