Олександр Стахів: "Завдання тренерів не лише навчати футболу, але й бути прикладом для дітей"

Тренер дитячо-юнацького футбольного клубу "Чемпіон" Олександр Стахів розповів про свою ігрову кар’єру, улюблених тренерів та поділився своїми думками щодо виховання юних футболістів.

— Футболом я розпочав займатись у Горлівці, у місцевому Шахтарі. Згодом переїхав у Тернопіль та займався у ДЮСШ під керівництвом Валерія Дорошенка аж до 9 класу. Потім на одному із турнірів мене помітив тренер київської "Зміни" Михайло Лабузов і забрав до столиці, де я вчився у спортивному ліцеї-інтернаті. Наступним етапом кар’єри була Вінниця, куди мене запросив відомий тренер Ігор Яворський. Незабаром Яворський покинув команду, але керівництво клубу мене вирішило залишити. Пів року я ще відіграв у Вінниці під керівництвом тренера Леоніда Гайдаржі, а потім мене забрали до Ізраїлю. Спершу виступав у місцевій Першій лізі за Маккабі Явна, а потім перейшов у вищоліговий Хапоель з Петах-Тикви. Відігравши там до кінця року я знову повернувся до Вінниці, адже в Ізраїлі перебував на правах оренди. Впродовж року я знову грав за вінницьку команду у Першій лізі під керівництвом Володимира Реви. А по закінченні контракту із вінничанами відомий в Україні Анатолій Заяєв мене запросив у сімферопольську "Таврію". Пробувши у Сімферополі пів року, мене віддали у оренду житомирському "Поліссю". Догравши той футбольний рік я відправився у Казахстан, де відіграв впродовж тривалого часу.

На перших порах у Казахстані я потрапив до команди, яка зараз має назву Окжетпес з Кокшетау — там грав 2 роки. Потім у 2005 році мене забрали до Актобе з Актюбінська і цього ж року ми стали чемпіонами. Далі я знову повернувся в Кокшетау, а після цього переїхав до Молдови у команду Іскра-Сталь. З молдованами вдалося стати третім у місцевому чемпіонаті і ми зіграли у Лізі Європи проти болгарської команди Чорне море. З Молдови я переїхав до Узбекистану. Там грав за команду Машал. По тому знову повернувся у Казахстан, де уже фактично догравав у кількох командах.

— На позиції захисника виступав з самого дитинства?

— Ні, я довго грав на позиції нападника — аж до 2008 року. А уже в Казахстані один з тренерів Володимир Фомічов мене перевів на позицію лівого півзахисника. Згодом мені вимушено довелося опуститися на лівий фланг захисту, через травму одного з футболістів. Після чого я уже виступав саме на цій позиції. Хоча інколи і грав у центрі захисту.

— За свою кар’єру ти пограв у багатьох країнах і чемпіонатах. Як змінюється сучасний футбол? На чому сьогодні роблять акценти?

— У пострадянських країнах зараз більше акцент роблять на техніці. Приміром, мене ніхто особливо не вчив працювати з м’ячем. Це вже у ізраїльський період кар’єри я почав з ним працювати більше. А закінчивши ДЮСШ, я навіть жонглювати м’ячем толком не міг. А от зараз увагу якраз і акцентують на техніці, швидкості бігу та мислення. Гравці якої команди цими якостями володіють досконало — ті зараз і перемагають.

— Саме на цих трьох аспектах стараєшся будувати свою тренерську роботу?

— Я стараюсь навчити дітей того, чого мене свого часу мої тренери не навчили. Для маленьких дітей важлива робота з м’ячем, розвиток координації. Вони повинні вчитись швидко переключатись з однієї вправи до іншої. У майбутньому це допоможе швидко переходити з оборони у атаку, чи навпаки.

— А якими якостями повинен володіти справжній "Чемпіон"?

— Насправді таких критеріїв чимало. Основні, напевне, це терпіння і праця. Навіть якщо дитина у майбутньому не стане професійним футболістам, то всі набуті навички їй згодяться у будь-якій життєвій сфері. Завдання тренерів не лише навчати футболу, але й бути прикладом для дітей та розвивати їхню особистість.

— Особисто у тебе були моменти, коли хотілося залишити футбол?

— Мабуть, ні. Хоча деякі тренери давали дуже важкі навантаження, а особливо під час зборів. Але футбол уже став частиною мого життя і без нього прожити уже неможливо. Навіть по закінченні з професійним футболом, я залишився у ньому працювати.

— Кого з твоїх тренерів можеш виділити? Хто дав найбільше футбольної школи?

— Звичайно, що дитячі тренери дали чимало знань. Я вважаю, що саме вони на 60-70 відсотків формують футболіста. Вони вчать бути наполегливим, ставити перед собою цілі. А у дорослому футболі таких тренерів які б чогось вчили зараз мало. Кожен хоче мати уже готового футболіста, якому буде достатньо намалювати схему на дошці, визначити цілі на сезон і усе. Якщо ж виділяти, то хороші тренери були у мене в Казахстані. Зокрема можу назвати персону Альгімантаса Любінскаса. Цей литовський фахівець працював навіть зі збірною. Розумна людина та хороший спеціаліст. Також хотів би відмітити Володимира Фомічов.

— А яким повинен бути тренер у дитячо-юнацькому футболі?

— Перш за все він повинен тримати дисципліну. Втім це не означає, що тренер повинен кричати на дітей протягом усього заняття. До дітей потрібно доносити потрібну інформацію. Звичайно, інколи варто і покарати дитину. Але лише для того, щоб навчити її у подальшому не робити проступків. До тренування чи після нього буде час погратись, а під час заняття потрібна максимальна увага. Адже без чіткої дисципліни нормально провести тренування буде складно.