Тернопільські дівчата змінюють плаття та підбори на спортивну форму та боксерський ринг
У повсякденному житті вони гуляють з друзями, навчаються та подорожують. А на боксерському ринзі перетворюються у чемпіонок, які готові боротись за перемогу до кінця.
16-річна Христина Дядьо своє життя з боксом пов'язала три року тому. Дівчина прийшла на тренування у спортклуб "Поєдинок", що у Палаці спорту з цікавості і уже тоді вона хотіла отримувати медалі та грамоти. Завдяки клопіткій роботі над собою бажання юної спортсменки здійснились. У 2014 Христина стала чемпіонкою України серед юніорів та посіла 5 місце на чемпіонаті Європи з боксу серед молоді та юніорок. У тому ж році дівчина вперше виступала у віковій категорії серед молоді на міжнародному турнірі з боксу імені Дем'яна, де отримала срібло.
— Вперше на тренування я прийшла з подружками, нас було 6 дівчат, але зараз займаюсь лише я, — розповідає Христина. — Я не знала що це таке, мені було цікаво. У мене було багато амбіцій. Кожного разу, як в залі стояли боксери і їх нагороджували я мріяла про те, що і мені колись вручатимуть медалі. І, коли я вперше виграла у мене були неймовірні емоції.
Батьки Христини в перший тиждень тренувань не вірили, що їхня донька займається боксом. Проте згодом зрозуміли, що дівчина після школи ходить на тренування і прийняли вибір дитини. Знайомі та друзі юної боксерки теж спокійно ставляться до захоплення Христини.
— Зараз батьки та друзі знають, що для мене це дуже важливо і підтримують мене, — каже Христина. — По суті, якщо я кину бокс, то я залишусь ні з чим. Я цим живу. Боксом займатимуть поки вистачить здоров'я. Взагалі я планую побудувати на цьому кар'єру.
Зараз дівчина бокс поєднує з навчанням у Хмельницькому коледжі, де здобуває освіту менеджера. Дівчина навчається за індивідуальним графіком, тому може нормально відвідувати тренування.
— У мене тренування двічі на день, — розповідає юна боксерка. — Це виснажує, але для мене тренування як свято. Буває так, що сиджу вдома і думаю як би то кудись поїхати, а коли далеко від дому, то хочу назад на тренування. Скучаю за залом, за командою, тренером.
Христина Дядьо запевняє, що дівчата, які займаються боксом у повсякденному житті такі ж як і всі. Гуляють з друзями, мають свої захоплення і ходять на каблуках.
— На тренування можна прийти на каблуках і у сукні, але потім переодягнутись у форму і вийти на ринг, де ти повинна бути спортсменкою, — каже Христина. — Так, у цьому виді спорту можна отримати чимало травм. Мені, наприклад, декілька разів ламали ніс. Але мене це не лякає.
За словами дівчини, бокс її навчив думати, ставитись з повагою до інших. За три роки тренувань дівчина ні разу не застосовувала свої вміння на вулиці.
— У боксі потрібно думати і головне вміти переборювати страх чи сумніви, — розповідає чемпіонка. — Крім того нас навчають поваги до інших. Якщо ти займаєшся боксом, то це не означає, що потрібно битись на вулиці. Звісно, якщо тебе зачеплять, то здачу дати можна, але затівати бійки — не можна.
У дівчини на зап'ясті є символічне тату, яке вона зробила після чемпіонату Європи. На ньому зображено герб України та боксерські перчатки. Такий малюнок Христина придумала сама.
— Мені було 14 років, коли я сказала мамі, що хочу татуювання, — говорить Христина Дядьо. — Звісно, що вона була проти. Але я пояснила, що хочу таку пам'ятку для себе про бокс і вона мене зрозуміла.
Інша вихованка "Поєдинку" 29-річна Любов Дереш у 2015 році стала чемпіонкою України з кікбоксингу за версією WAKO. У вже рідному залі дівчина займається три роки. А загалом у спорт дівчина прийшла у 2006 і почала з рукопашного бою, а згодом з тренерства по кікбоксингу.
— Мені ці всі бойові мистецтва подобались ще з дитинства, я завжди любила фільми про карате, — розповідає Любов Дереш. — Але ніяк не наважувалась прийти. Зазвичай всі приходять з кимось на секції, а я не мала з ким. Але врешті наважилась і ось вже майже 10 років у цьому спорті. Моя мама декілька років не знала чим я займаюсь, вона думала, що продовжую ходити на легку атлетику, якою я займалась ще у шкільні роки.
Ще однією причиною пов'язати своє життя з спортом було навчання дівчини. Любов вчилась на вчителя фізкультури. Дівчина обрала кікбоксинг, бо вважає, що даний вид спорту ефективніший у буденному житті.
— Бокс — це добре для тих, хто їздить на змагання, — пояснює дівчина. — Я в принципі і ніколи не думала ним займатись. А кікбоксинг можна застосувати на вулиці, коли потрібна самооборона.
Як і Христина Дядьо, Любов стає у спаринг не лише з дівчатами. Дуже часто дівчата боксують з хлопцями.
— Буває, що хлопці не контролюють себе, вони агресивні, — каже Любов. - То в спарингу можна і получити. Але це процес тренувань. Щоправда, ніс мені не ламали. Та й травми, якщо дають про себе знати, то старі.
Окрім кікбоксингу, Любов любить подорожувати, їздити на відпочинок у табори. За словами дівчини, її заняття спортом дуже допомагають під час подорожей.
— Завдяки спорту я більш витривала, — каже дівчина. — Думаю, що мої тренування мені дуже допомогли під час марафону на 100 кілометрів у якому я беру участь уже четвертий рік.
Вперше дівчина пробігла лише половину дистанції — 50 км, другий раз до 70 км. На третій рік Любов змогла пробігти 100 км 21 годину, а на 4 раз дівчина подолала цю дистанцію за 16 годин.
— Багато хто каже, що дівчина в такому виді спорту не повинна бути взагалі, що це не для дівчат, — додає Любов Дереш. — Але кожен обирає своє. Завдяки кікбоксингу я розкрилась. Раніше я була дуже замкнутою, а спорт навчив мене бути комунікабельною.
Джерело: 20 хвилин
