Тернопільський фрі-файтер: "Брати Клички є прикладом для багатьох спортсменів, і не тільки в Україні"

Талант! Тернопільський 17-річний боєць Микола Будняшевський — призер чемпіонату України із фрі-файту, учасник багатьох змагань. Про фрі-файт та спортивний шлях до перемоги, труднощі та успіхи на шляху до найвищих нагород із юним титулованим спортсменом говорила учасниця Школи журналістики Діана Якубівська.

— Чому ти вирішив обрати саме цей вид спорту? Можливо, тобі хтось допомагав у виборі гуртка?

— Раніше мені дуже подобався кікбоксинг. Багато моїх ровесників та старших хлопців займалися ним, і мене це заохотило. Хотілося не лише завдавати ударів ногами чи руками, а й боротися зі своїм суперником. Бажав нових відчутів та вражень. Тоді ж дізнався від знайомих про фрі-файт. Одразу записався на цю секцію і не пропускав жодного заняття без поважної причини.

— А коли ти вперше пішов на спортивні секції?

— Три роки тому, влітку 2012 року, коли мені виповнилося 14 років, я вперше відвідав секцію кікбоксингу, а вже восени почав займатися фрі-файтом. І так дотепер. А загалом любов до спорту мені з дитинства прищеплювали мій батько та дід, який був полковником. Але спершу, коли я почав займатися фрі-файтом, моя мама була проти цього. Вона дуже переживала, аби з моїм здоров’ям все було гаразд. Та батько підтримав мене. А після того, як мама побачила мої серйозні наміри та перемоги у спорті, також підтримала моє захоплення.

— Які перемоги ти уже здобув?

— Я брав участь у багатьох змаганнях, бо хотів спробувати свої сили. Боротися із суперником на очах у глядачів — це завжди дуже хвилююче, тому інколи просто розгублююся. На чемпіонаті України я посів 3-тє місце, на змаганнях в Івано-Франківській області — 1-ше місце. Перемогу здобув на чемпіонаті рідного Тернополя. Змагання "Кубок Карпат" завершив на 3-му місці. І ще на одному турнірі фрі-файтерів Тернопільщини здобув 2-ге місце.

— Ти згадав про чемпіонат України. Як довго ти готувався до таких серйозних змагань?

— Підготовка зазвичай починається за місяць до змагань. Я готувався два місяці. Тренування проходили кожного дня, окрім неділі. Бувало і по два тренування на день. Але я поставив собі за мету здобути першість у чемпіонаті, тому тренувався додатково. Аби скинути вагу, я одягав по декілька шарів одягу і щодня бігав.

— Дуже складно серйозно займатись спортом і водночас навчатися. Мабуть, тобі доводиться пропускати заняття. Як учителі ставилися до твого спортивного графіка?

— Це був, звичайно, напружений час у моєму шкільному житті. Інколи після довгих та важких тренувань хотілося лише поспати, навіть поїсти не було сил. Проте я старався не відставати у навчанні і все-таки знаходив час виконувати домашні завдання. А вчителі завжди вважали мене сумлінним учнем, тому з розумінням ставилися до моїх тренувань перед чемпіонатом України.

— Де проходив чемпіонат України і як ти боровся за перемогу?

— Чемпіонат був у місті Ірпіні поблизу Києва. Я провів два бої. Перший бій закінчив достроково, больовим прийомом на руку супернику. Це був найкоротший бій за весь чемпіонат. Другий бій я, на жаль, програв, травмувавши спину. Тож, зрештою, здобув 3-тє місце. Результатом я задоволений. Лише трохи шкода, що через травму не зміг виграти бій.

— На кого ти рівняєшся у спорті, хто твої кумири?

— У мене є декілька кумирів у спорті. Звичайно, це брати Клички. Вони є прикладом для багатьох спортсменів, і не тільки в Україні. Також Федір Ємельяненко. Не можу обійти увагою свого тренера — Олександра Долішнього.

— Які саме цілі ти ставиш перед собою, займаючись фрі-файтом?

— Звичайно, кожен ставить собі різні цілі. Для мене найважливіше — зуміти постояти за себе та своїх рідних, підтримувати себе в хорошій формі та вести здоровий спосіб життя.

Джерело: 20 хвилин